Національні інтереси та національна безпека: співвідношення

Day 2,061, 12:52 • Published in Ukraine Ukraine • by Kromoff


Стаття МЗС з оптимістичною назвою “Про системи колективної безпеки. Роль і перспективи Міжмор'я” надихнула мене на такі роздуми.

Стаття ця починається так: “Сьогодні ми підписали пакт про взаємодопомогу із останньою країною співдружності «Міжмор’я» - Словакією Словаччиною.”

Перш за все, для простого люду скажу, що було підписано банальне МПП. Під цією умисною помпезністю і криється весь той глибший сенс ідеї “колективної безпеки”, яку нам намагаються нав’язати.

Коли Еден розвалили зсередини, еУкраїна довго стояла на пероні чекаючи який потяг підібрав би нас. Продовжуючи тенденцію розпочату взимку 2011-2012 рр., - коли наша зовнішня політика ґрунтується наперекір внутрішним політичним опонентам правлячої партії, - між нами стояв вибір подальшого альянсу: ТВО або СоТ (правда, були й інші варіанти недооцінені тоді).

Для нас це був негегкий вибір, адже в обох союзах на нас чекали значні проблеми, які тягнулися ще з історії українського державотворення середини 2011-2012 рр.: в Сот - це т.зв. ЧиБуРашка, а в ТВО - наш окупант та давній ворог - еУгорщина. Тому, обидва вибори були б болючі (в сенсі - боліло б прогинатися), але схилившися до останнього ми, в принципі, зробили непогано, адже, принаймі, уникли внутрішнього остаточного розколу.



Пішовши стежкою протоптаною білорусами у напрямку про-ТВО, головним камнем зіткнення були наші окуповані загарбником регіони. Тепер, правда, його краще називати довгостроковим орендатором на правах гостя. Знаючи особисто на скільки цікаві бувають мадяри на перемовинах, наші можновладці, які тоді вели домовленості, пройшли крізь низку поневірянь. Їм прийшлося погодитися на те, від чого вони охоче відмовлялися раніше.

еУкраїна довго жила без Конгресу - він не конче був потрібен людям, а тим паче головним правлячим та опозиційним партіям, яким ліньки було запускати свої машинки для перегонів. Ба більше, нераз можливість мати Конгрес умисно уникалася... Проте, терпець народу вривався, тай треба було вже виводиди гроші з скарбниці та головне - проголосувати за вихід з руїн Едену.

Отже, частину регіонів вдалося повернути. У цьому неабияку роль відіграла еПольща. Її далековидність принесла їй чимало геополітичних дивідендів, про що і поговоримо далі. А ми, в свою чергу, покинули практику онанізму дивлячись на картинки Москви, отримавши змогу власноруч спалити цю болотну місцевість - нашу головну мету з грудня 2011 р., ідучи до якої ми не одну стіну розламали.



Поверенемося до ТВО, якого наш МЗС вважає “глобальним гарантом безпеки”. Насправді, наш гарант є лише одна країна-член ТВО.

еУкраїні потрафило бути у самому центрі диспуту гегемонії у ТВО між еПольщею та еУгорщиною. Поляки поступили мудріше: на західні європейські землі пішли з багнетом, а на східні - з цукеркою. Прищучивши мадяр (котрі ніколи не виділялися сильною дипломатією) на поступки еУкраїні (тим самим прицюцькавши нас), поляки нарешті дійшли до “великопольської мрії” Пілсудського. Як кажуть, як не в РЖ то хоч в грі.

Ідея “Міжмор’я”, якому тепер українці складають славетні оди, а деякі навіть насмілилися назвати “альянсом” (!), виникла у колі польських націоналістів (вони себе кличуть народовцями), що грають у цю гру.

Концепція полягає у тому, аби всередині ТВО, на противагу угорській, сербській та іспанській експанціям, об’єднати всі історичні - як вважають вони - польські землі. Такий собі панполонізм, панімаєтє.

Якщо прибалти (а особливо - eЛитва) та словаки вже були у колі впливу еПольщі з давних давен, а білоруси подекуди схилялися туди, добровільне потраплення у ці сітки еУкраїни стало сюрпризом для самих поляків, хоча особливої ворожнечі з ними у цій грі ми не мали.

Про це відкрито пишуть в польській пресі (хоча такого піару, як в нас, та переоцінення другорядної теми “Міжмор’я" немає у інших країн-підписувачів) та це звучало на заснуванні самого Міжмор’я, а наш МЗС навіть не умудрився приховати цю ганебну частину перекладу:


(джерело)

А тепер давайте розглянемо юридичну базу цього “блоку”, простигосподи. У чотирьох пунктах пакту - який і на меморандум дій тягне з натяшкою - складеного менше місяця тому еБілорусью, еЛатвією, еЛитвою, еПольщею, еСловаччиною та еУкраїною жодної конретики. Ідеться про таке: підписати МПП; спільні культурні заходи (😉; спільна допомога новачкам; подальше розширення співпраці.

(😉 Я буду довго сміятися, якщо через 3 дні вийде стаття з нагоди річниці Грюнвальдської битви, вшанування якої так ненавидять українські націоналісти у РЖ. Про Волинську різню вже мовчу.

Як бачите, жодного слова про бодай дипломатичну, не те щоб військову співпрацю. Про який блок, союз, унію може іти мова?

Власне, саме Річ Посполита (з латині - Рес Публіка) і перетворилася на Міжмор'я шляхом цієї умовної федеративної експанції до якої лише ЗАПРОСИЛИ (і не більше) долучитися низку країн, зоркема і еУкраїну.

Якби такий “договір” був підписаний з мадярами, я б привітав еУкраїну. Але, на разі, лише можу похлопати полякам та особисто пану Pierre Dzoncy, адже, як пише наш МЗС у згаданій статті “лідер Міжмор’я – Польща” тримає нас на короткому поводку. Хоча ще рік-півтора тому ми диктували еПольщі (як і еУгорщині) умови.



Як відомо, поки нація має право відмовляти іншій державі чи міжнародному органу в їх вимогах, слід зробити висновок, що вона діє згідно зі своїми національними інтересами. Згадайте, таке право еУкраїна мала лише коли був Еден (за винятком президентсва КіттіКет через ситуацію довкола Курівчака і тієї ж еПольщі), як і в період існування Угоди про дружбу між АТУ.

Нація знаходиться в небезпеці, коли їй потрібно принести в жертву свої національні інтереси - об'єктивні потреби матеріального та духовного існування як внутрішньо цілісного та самобутнього соціального утворення, а це, зокрема - територіальна цілісність, державний суверенітет та намагання посісти гідне місце у світовому співтоваристві.

Між політикою ідеалізму (етика та мораль) та реалізму (якийсь інтерес, у нашому випадку - декілька регіонів та попіл Москви) ми обрали останню. Ми обрали національну безпеку.

Отже, коли наступного разу ми будемо любуватися досягненнями еУкраїни на міжнародній арені пам’ятаймо, якою ціною вони здобуті. Ми, як і годиться бото-країні мовчазних рабів, стали польською підстилкою. Краще польською, ніж московською, скажете ви. Таки так, але факт залишається фактом - такого я не пам’ятаю за все своє існування в грі. Ніколи, на моїй пам’яті, еУкраїна не опускалася так низько. Але ми це заслужили. Ми загралися.

Правда, справедливості ради буде сказано, навіть те, що маємо зараз, після тривалого випилу - успіх гідний визнання. Не кожен здатен бути гнучким... :3

Мораль цієї байки і кінець я підсумую у відомій вітчизняній цитаті: “Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як жеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба.”.

Не в тому напрямку працюєте, таваріщі.

Ъ
Національні інтереси та національна безпека: співвідношення
http://www.erepublik.com/es/article/-1-2289971/1/20