Join the new world

Історик-Бородань
Нічого не зрозуміло

Потрапити до країни, де не можеш прочитати жодного слова, – це як опинитись у власному дитинстві. Коли в’їжджаєш у Сирію, в її жовте сухе повітря, всі твої знання, всі основи втрачають сенс. "Арабські літери такі гарні", – думаєш ти й позбуваєшся вміння читати, писати, розуміти, розрізняти. Це навіть своєрідна свобода. В Сирії незвичні не лише слова та цифри, а й правила дорожнього руху. Тут пріоритет на дорозі має той, хто найгучніше сигналить. Про це ми* дізнаємося, коли одразу за сирійським кордоном нас чомусь пересаджують із рейсового автобуса у щось на кшталт нашої маршрутки (маленький мікроавтобус "Ісузу") на місця поруч із водієм. До того, що просто перед тобою авто з зустрічної смуги вирішує завернути ліворуч, звикаєш, однак, дуже швидко. Але є й позитив: нас справді привезли туди, куди ми купували квитки. А ми вже були подумали, чи не викрали нас.

Інша культура

Друге за розміром сирійське місто – Алеппо (або Халап). Місто-базар. Суцільний. Вулиці – це ряди. Ряди – це вулиці. Вночі базар не припиняється. Коли ми о третій ночі поверталися до готелю, то з сумом зрозуміли, що спати нам не доведеться, адже просто під вікном нашого номера стоїть продавець із мікрофоном і гучно рекламує свій товар. Слід зазначити, що продавав він уживані пульти від телевізорів. Вибір був широкий. От тільки нам так і не вдалося з’ясувати, навіщо сирійцям потримані телевізійні пульти і що вони зробили з пультами попередніми.

З балкона готелю ми ще довго спостерігали цей жвавий людино-товарний, різнобарвний і гармонійний хаос, слухали його ритми й ловили запахи. Перебувати в ньому понад три години було важко, не вистачало особистого простору – занадто все це близько, а от спостерігати за цим збоку можна безкінечно.

О шостій ранку ми прокинулись, і… базар тривав. Коли ці люди сплять і чи сплять узагалі, ми не зрозуміли.

Торгуватися на мигах

Першого ж дня в Сирії ми торгувалися. На Сході, де базар – це спосіб організації простору, часу і взагалі всього, що можна організувати, торг є частиною культури. Тут це не ознака ощадливості, а радше здорового глузду й хорошого тону. Це ми дізналися з Інтернету. От тільки ми не дуже уявляли, як торгуватися, коли не знаєш жодного арабського слова. А виявилося все дуже просто. Тобі на пальцях показують ціну, кількість сотень. Ти у відповідь – свою ціну, і так на пальцях поступово сходитеся на якійсь спільній цифрі. Торгуватися тут треба завжди, і що наполегливіше ти це робиш, то більшої поваги заживеш. А крім того, це нагода стати частиною цього інакшого світу, відчути в собі його дух, зіграти за його правилами на рівних. Бути вічним торговцем на Великому шовковому шляху, де від обрію до обрію тягнуться каравани, тягнеться час – і стоїть на одному місці.

Що там цікавого

Ми, приміром, поїхали дивитися замки хрестоносців. Вони в Сирії збереглися так, що їх і досі можна використовувати за прямим призначенням. Із подвійними-потрійними рівнями захисту, ровами, відкидними мостами, численними вежами, таємними ходами й навіть середньовічними туалетами. В ці замки треба йти з ліхтариком, аби полазити по всіх численних підземеллях та ходах, і з ISICом**, щоб отримати 90-відсоткову знижку на вхід. Як, до речі, і в будь-які музеї, палаци та мечеті. Перший замок, який нам трапився, був зручно розташований у самому центрі міста Алеппо. А найвідоміші й найбільші сирійські замки – це Крак де Шевальє та фортеця Саладдіна.

Cтолиця Сирії місто Дамаск є прямим утіленням думки, що єдиний, хто не втомлюється, – час, і що поки ми живі, мусимо поспішати. Дамаск – найдавніше з нині існуючих міст. Тут тисячолітні вулиці збереглися такими, як були одвіку, а в музеях – речі, яким по сім тисяч років, вони належать до яких завгодно культур. Витончені римські колони валяються просто неба, бо вони тут такі ж звичні, як ліхтарні стовпи. І ще тут смачні коктейлі з морозива та фруктових фрешів.

У Сирії також є: амфітеатри, верблюди, гекони, дивовижні водяні млини, Євфрат, Євфратська ГЕС, кордон з Іраком, мечеті, море, оази, Пальміра, поселення, де досі говорять арамейською мовою, пустеля, фінікійська стіна тощо.

Пересуватися Сирією можна дуже дешево – автобусами (один-два долари за сто кілометрів). Можливий автостоп.

Терористи

В одному із замків за нами весь час ходив якийсь хлопець. А потім підійшов і сказав англійською: "Араби – це погано". Дивно було почути це в арабській країні вже наступного дня по прибутті. Ми розгубилися, не знали, як реагувати. "Араби – це погано, – повторив він. – Я – курд. Замок уже зачиняється. Вам треба йти". І ми собі пішли, тоді ще не знаючи, що оце поспілкувалися з представником найбільшого з нинішніх бездержавних народів світу. І що майже всі сирійські замки до хрестових походів і арабських завоювань були від початку курдськими укріпленнями, і що це неймовірно давній народ, у якого в сучасному світі просто немає пристойного лобі чи нафти, щоб бути корисним американцям і поборотися за свою незалежність. І нам було не так сумно. Нам, гордим представникам сімнадцятирічної держави, якій, мабуть, пощастило.

Релігійний фанатизм

Ми в Латакії, портовому місті на березі Середземного моря. Мулла починає вечірню молитву, й ми вийшли на балкон послухати, тим паче, що динамік із мечеті спрямований у бік нашого готелю. Раптом уся площа великого міста встелилася чоловіками, які моляться, просто неба б’ють поклони своєму єдиному Богові. Не знаю, скільки це тривало, але потім вони розсіялися в нікуди, так як і з’явилися нізвідки. Виявилося, це закінчився Рамадан. І з цього дня нічний базар та нічна метушня, які нас так спантеличили першого дня, припиняються.

Небезпечна фауна

У кожному сирійському місті чимала кількість котів. Вони атлетичної статури. З великою гідністю риються у смітниках. Нічого не бояться. Собаки поступаються їм дорогою. Ніяких мишей та щурів ми не зустрічали. Багато верблюдів. Вони дуже симпатичні, філософськи налаштовані й приносять своїм господарям купу грошей, катаючи туристів. І жоден із них чомусь не плюнув… Сирійські таргани – величезні. Такі величезні, що гупають, коли падають. Про це навіть писати моторошно. Гекони – милі плазуни, схожі на ящірок, – бігають навіть у місті, мають звичку заводитись у помешканнях.

Війна

У Сирії мирно, хоча офіційно країна перебуває у стані війни з одним із сусідів. У багатьох готелях, де ми зупинялися, нам зустрічалися біженці з Іраку та Лівану. Вони сумують. У них немає дому, в них є війна, руїни та валіза з речами. Сирійці їх приймають добре. Селять у своїх будинках чи безкоштовно розміщують у готелях. А вони дивляться трохи відсутньо й безмежно скорботно.

Місцеві

Люди дуже приємні. Одразу ж запитують, звідки ви прибули. "Welcome!" – кажуть, коли дізнаються, що з України. Вони, на відміну від деяких інших народів, знають, де це. Доволі часто зустрічаються люди, в яких двоюрідний брат, сват чи сусідова донька навчалися в Одесі, Харкові чи Києві. Те, що в Сирії часто можна порозумітися російською мовою, – міф, а от базова англійська може знадобитись, хоча й не конче. Ми об’їхали всю країну, знаючи арабською три слова: "добрий день", "автобус" і "дякую". Типова ситуація, коли сирійці самі пропонують допомогу, а коли не розуміють, що ти кажеш, починають надзвонювати друзям, які говорять англійською, аби ті їм переклали, що нам треба, чи навіть приїхали. І друзі приїжджають. Коротше кажучи, нема нічого простішого, ніж мобілізувати сирійців собі на допомогу, набагато складніше потім чемно відмовитися від усіх послуг, які тобі запропонують.
І коли ми повернулися в Україну й поспілкувалися з першою ж тітонькою зі сфери обслуговування, то одразу відчули: 1) що ми втратили; 2) що ми нарешті вдома.

* Ми – це хлопець і дівчина. Дівчатам самим не бажано подорожувати на Сході. Коли поруч чоловік – ніяких питань. Утім, кажуть, що в консервативні країни, як-от Іран, жінкам навіть у супроводі чоловіків "дикунами" їздити не слід.

** Міжнародне студентське посвідчення.