Повернення, мудаки, та хто ж винен? Оновлено.

Day 3,034, 11:14 • Published in Ukraine Ukraine • by Kazim4uk

Як можна побачити, після 3-4 річної перерви я в строю. Але мені від того легше не стало.

Няшка в кінці, смисл якої осягається прочитанням статті.

Так вже склалося, що історію України пишуть державники та анархісти. Люди розумні та мудаки. В е-світі все так і продовжується.

Екскурс в історію.

Нікому не секрет, що Історія України - то суцільна зрада, генотьба, в кращому випадку - зрадомога. Все як у вірші Винничука "Ми всі в гівні". Згадаємо часи нашого доблесного та хероїчного козацтва. Які тільки чесноти ми їм не приписуємо: мужні, відважні, в походах не п'ють, - ну як пірати. Та і звірства у них були як у піратів. Численні джерела тих часів вказують на "розрізали вагітним жінкам животи, а туди кидали кота", "відрізали євреям вуха", та багато чого іншого. Для чистоти фактичного матеріалу були взяті православні джерела. Адже ніхто так, як козаки, не захищав цю секту. А що? На Січі Воля, братство, свобода, равенство, упячка. Це вам не скушне життя якоїсь там шляхти. Міжіншим про Шляхту. Українська шляхта мала не менші права, ніж польська, а подекуди й більші. Взяти того ж Ярему Вишневецького - расового українця, як і Конецпольські, Потоцькі та інші. Ярема за роки свого князювання підняв економіку свого краю, наслення в якому збільшилося в рази. Був розвиток ремесел, край став багатим. Йому заздрив навіть сам король, будучи обмеженим, наприклад, у кількості особистого війська польським сеймом. Не дарма ж він під'южував Бодю Хмельницького "всип тим крулєв'ятам". А про Бодю що сказати - коли Польща вже майже впала перед козаками, вони повернулися назад. Тобто, ніякі кізяки не хотіли ніякої держави. Так - побухати, баб попортити, євреїв побити. На той час українці були найчисельнішою нацією Європи. Нас було у 2 рази більше аніж поляків, і трохи більше, аніж москвинів. І ті, і другі мали свої держави. Ми - ні. Вишневецький йшов по шляху незалежності. То вже були передумови, створювалося королівство в королівстві. Але кізяки. Польського короля можна було зрозуміти - він не хотів сепаратизму такого. То була би шляхетська держава, з латинським письмом, монархією, та католицькою освітою. Тобто сильна держава. Цього всього не пропонував Хмель. Погодьтеся, держава, яку творить холоп, в рази слабша за державу шляхетську. Ну з Яном Казимиром ясно. А що ж керувало Бодиком та кізяками? Можливо наш вродженний анархізм? Українцям держава по суті не потрібна - бо ми ж її і не мали, маючи чисельні переваги перед сусідами. Кізяки явно не бажали розвивати державу, а діяли в угоду своїм утробним інтересам.

е-Україна

90% сучасного населення України - ідіоти. Це й відобразилося на е-світі. З'явилися свої Івани Носи, Боді Хмелі, нові Тарасії та Засновники, які діють в угоду своїм інтересам. Через те, що певні недоразвіті злили дамаг заради фану, фану позбудуться сотні інших е-громадян. Хтось скаже "а ось він герой він зливав дамаг за нас". Ну і толку тепер? Якщо мужик мудак, ким би він не був, і в якому б віці не був - він мудак. Багато хто ловить фан з економічної частини, яка у нас буде втрачена. Що ж, видно, що справжній, хвацький козарлюга. Люди пашуть над створенням держави та збереженням е-держави (хоча який мудак кинув НЕ Перу), а приходить справжня вільна людина, і чинить все по своїй волі. Амінь. Але не суть. Не страшні так москалі, скільки страшні наші, українські мудаки. Не москаль чи олігарх наш ворог, А мудаки національна проблема е-України та України. З раковою пухлиною не дискутують, її убивають. Але у нас демократія. На жаль, у грі не реалізована система розстрілів громадян, А дарма. Це все гівно буде коїтися, допоки існує наш, рідний Український анархізм, наше хизування волею, "шохочутоворочу". Як показує досвід, хто ставить свої інтереси вище державних, втрачає державу, як основу та гарант своїх інтересів, ну і, як наслідок свої інтереси. репка далека від реального життя в плані механізму гри. Але це прекрасне відображення наших соціумів. Ми - нація мудаків і, як наслідок, е-нація е-мудаків. На жаль, в нас немає механізму лікування ракових клітин. Тому ми приречені.

Я був – гівно, я є – гівно,
Гівно – моє життя,
Ми всі – гівно, живем в гівні
Під горами сміття.

Бо народилися в гівні
І знаєм лиш одно –
Що ми загинем на війні,
Боронячи гівно.

Юрій ВИННИЧУК,

БО як сказала наша няшка:



Але мені від того легше не стало.

Історичні факти.

У XVII ст. за тими законами, які панували в Речі Посполитій, був чинний цілий список покарань за різні злочини – ламання кісток дрючком, закопування в землю, здирання паса зі спини, розпорювання живота, чвертування і, врешті, садіння на палю. Так от, напад на дорозі, розбишацтво якраз і каралися тим, що винуватців саджали на палю, чвертували живцем або вішали за ребра на гак. Таким чином, Ярема діяв згідно з тодішнім правом і карав повстанців саме як розбишак.
У тих історичних романах, які нам підсувають цнотливі українські письменники, козацтво і повсталі народні маси зображені зовсім як рідні брати мушкетерів Дюма: вони і ввічливі, і шляхетні, і чужого не беруть, і тільки винних карають, а коли доводиться шаблю добувати, то роблять це тільки на славу України.
Тим часом, щоб збагнути, де істина, мусимо зазирнути в історичні джерела. І то не тільки наші.
Визвольна війна Богдана Хмельницького зруйнувала Україну. Перед нею козаки з поляками успішно воювали москалів і татар, били турків. Так зване польське панування на Україні хоч і було для посполитого люду обтяжливим, але вся Європа відробляла тоді панщину, нікому не жилося легше.
Жорстокість шляхти, котра придушувала повстання, була відповіддю на таку саму жорстокість козацтва і селян.
В історії козацтва Леона Кальтенберга є розділ, присвячений козакам. Так, як він, про козаків в нас ніхто не посмів розмірковувати. А дарма. Між корсарами і козаками дуже багато спільного. Всі ті цноти, які ми приписуємо козакам, ба навіть існування козацької республіки, мали й корсари: і тверезими в походи йшли, і бранців визволяли... А як з походу верталися, то пропивали в тавернах і шинках усе, що здобули. І до жінок у них ставлення таке було. І до релігії. І годі перелічити все, що єднає. Але на одному таки зупинимось.
Коли пірати захоплювали якесь місто, то, пограбувавши його, зганяли вціліле населення й допитували людей, де сховані скарби. “Одних просто мучили й били, - описує сучасник, - іншим влаштовували тортури святого Андрія, заганяючи запалені гноти між пальці рук і ніг; третім зав’язували мотузку круг шиї так, що очі лізли на лоба і ставали мов курячі яйця. Розпорювали животи жінкам, попередньо збезчестивши, а дітям голови розбивали, дідам бороди палили...”
Ну, та годі. Все це вам відомо.
Але коли зазирнемо в літопис Величка, то дізнаємося цікавіші речі. Коли полковник Ганжа обступив місто Нестервар на Поділлі, то поляки відкупилися тим, що видали йому всіх євреїв з майном. А євреїв там було кілька тисяч, бо збіглися вони до замку з багатьох міст. “Ганжа взяв від нестерварівської шляхти викуп, а євреїв, яких вигнано з замку і які завзято боронилися, всіх вирубав”. А там були не тільки чоловіки, а й жінки з дітьми.
Або ось ще один опис: “Козаки під той час увірвалися в замок і, кого напали, рубили й забивали, не минаючи в тому забійстві ні матерів, ні малих дітей, ні панянок, - усіх загалом, хто тільки втрапив до рук”.
І це пише не ворожий автор, а сам-таки Самійло Величко.
“Де тільки не попадалася їм шляхта, слуги замкові, євреї, урядники – всіх забивано, не шкодуючи дівчат і дітей; маєтки грабовано, костели палено, ксьондзів забивано, замки, двори шляхетські, будинки євреївські нищено... І так ото на Україні не лишилося жодного єврея, а шляхтянки стали жінками козацькими”.
Ще раз нагадаю, що вся та шляхта була наша від крові й кості. А її вирізано в пень. Цвіт нації.
А ось що пише тогочасний євреївський хроніст Натан Ганновер, якого в нас не люблять цитувати: “Ті, хто не зумів утекти, загинули в жахливих муках. З одних здерто шкіру, а тіло кинуто на жир собакам, іншим обтято руки і ноги, а тулуб полишено на дорозі, через тії тіла проїжджали вози і топтали їх коні. Інших, стікаючих кров’ю від ран, лишали бабратися у власній крові, аж поки не покидала їх душа, а ще інших живцем закопували. Дітей різали на животах у їхніх матерів, багато дітей посічено на кусні, мов рибу. Вагітним жінкам животи розпорювали і саджали туди живих котів, зашиваючи їх в животі. Після цього обтинали їм руки, щоби не могли вийняти того кота. І вішали немовлят на персах у матерів або набивали на рожен і, так запікши на вогні, приносили матерям, аби їли те м’ясо... І не було в світі таких мук, яких би козаки не застосували... Жінок і дітей гвалтували на очах батьків і чоловіків... І така сама доля чекала всюди не тільки на євреїв, але й на поляків”.
Ну, нехай поляки потім тим самим віддячили. З ними все зрозуміло. А за що ж така мука євреям? Вони що – мордували нас, безчестили, чи якось інакше мучили? Ні, тільки й усього, що торгували й орендували корчми і церкви. За ту оренду церков, коли євреї не давали ключів у церкви, вимагаючи додаткової платні від парафіян, розплата мусила бути. Але ж, на Бога, не така!
Є ще багацько свідчень самої української шляхти про звірства козацькі над цивільним населенням, а тому підозрювати наклепи даремно. Дуже цікаві записи залишив православний шляхтич Яким Єрлич. Він називав повстанців “розбишаками, негідними псами, гіршими за яких не має під сонцем”. Захопивши Олесько, вони “помордували панянок, слуг і євреїв”.
Крім того, “вступивши до маєтків, козаки старших пань і панночок гвалтували, а потім жорстоко мордували”.
Якщо ви запідозрите Єрлича, хоч він і православний українець, у зрадництві, то помилитесь. Усю війну Єрлич змушений був спасатися в Печерській Лаврі разом з іншими православними шляхтичами. Чи переховували б монахи негідників?
А ось цитати з “Історії Русів”: Захоплено Бар, “вчинено у місті і замку жахливу різанину, особливо над євреями та їх родинами, з яких не зосталося жодного в живих, і викинуто з міста, і зарито в одному бараку мерців їхніх близько 15000”.
Чинили й козаки відверті блюзнірства, розбивали шляхетські саркофаги і грабували коштовності, розкидаючи кості покійників. Саме так вчинили вони з останками брацлавського воєводи Лукаша Жолкевського, виламавши перстень разом із пальцем. І випадків таких було стільки, що зайве дивуватися долі тлінних останків самого Хмельницького.
Під час облоги Збаража голод змусив людей, що збіглися в місто зі всіх околиць, здатися на милість козацьку. 4000 чоловіків, жінок і дітей покинули мури фортеці. Й козаки байдуже спостерігали, як цих нещасних ураз оточили татари, хутенько відібрали здоровіших у ясир, а решту на очах поневолених збаражців порубали – дітей найбільше.
Це тільки в романах козацтво сльози проливає, бачачи, як татари за свою допомогу беруть плату ясиром. А в житті все було значно гидкіше. Козаки і посполиті – це два різні стани, які ніколи не відзначалися взаємною симпатією.
Коли Хмельницький наказав стратити польського посланця, то вчинив це як варвар, а не як європеєць. “Те, що Ваша мосць мого посланця стратити повелів, це є зовсім не лицарський, а тиранський чин, а всім, що під Сонцем, народам огидний”, - писав йому Ярема.
Звернімося знову до О. Субтельного. Війська Б. Хмельницького стоять в Галичині, йде підготовка до облоги Замостя. І тут надійшла новина, що королем обрано Яна Казимира – людину, яку волів бачити на троні Хмельницький. Новий король запропонував гетьманові перемир’я.
Для істориків завжди було загадкою, чому Хмельницький, який на той момент міг знищити Річ Посполиту, вирішив пристати на цю пропозицію й повернутися на Наддніпрянщину.
Таке враження, що Хмельницький воював лише з кількома українськими магнатами, і то особливо завзято з Яремою Вишневецьким. А Ярема, що цікаво, робив ставку на іншого претендента на польську корону, і, звичайно, Ян Казимир не забув йому цього. Компенсуючи українським магнатам втрату їхніх земель в Україні, він обминув Ярему. І хоча князь виявив себе блискучим полководцем, король йому не довірив армії.
У своїй антипатії до князя польський король і козацький гетьман були одностайними.
У визвольних змаганнях Хмельницького перемогу отримали плебеї, а не патриції. А які наслідки плебейських революцій, знаємо вже на прикладі Французької та Жовтневої.
Республікансько-плебейська Спарта не дала людству жодного філософа чи письменника. Втративши національну аристократію, українська нація втратила й умови розвою повноцінної культури. В Російській імперії національний гніт у таких виразних документах, як Валуєвський чи Емський укази, все ж залишив місце для маневрів. Якби була українська буржуазія, то вона легко б могла підкупити російську бюрократію і відновити функціонування культурного організму. Саме так чинили євреї, фіни, грузини, вірмени. Навіть уже після 1905 року, коли українське слово здобуло свободу, українці за кількістю виданих книг поступалися навіть перед татарами.
Я вже не кажу про те, що якби Хмельницький взагалі не розривав з Польщею, то Запорізька Січ ніколи б зруйнованою не була. Польща для цього не мала сили.