Join the new world

Надеюсь, вы поняли, что эта газета - эксперимент. Как молоток в руках невропатолога. Стучу по голове - дергаются ли руки до клавиатуры?

Сегодня без нагруза. Просто начало одной из моих книг (новых, так что я ещё сам не знаю, чем там закончиться, более того - могу редактировать; это т.с. набросок). Про встречу читайте в конце

Мені дещо чудно користувати Гугл-документи.
Любов - це те, коли інше стає твоїм, не зникаючи в тобі.
Я люблю себе. Чи не дивно?

Пісня світу
1
В далеких хащах університету він біг, намагаючись повз ніч знайти роботу. Роботу - дисертацію, де були написані шляхи. Шляхи виходу з кризи, прогнози на майбутнє - не тільки неньки-України, а й Світу.
Дисертація називалася "Одиссея людства, або шлях через хащі". Вона не була захищена - вона була написана професором Оборкіним. Написана, як приклад для студентів - по оформленню дисертацій. Але також оформлена як документ, що вмістив все життя професора.
"Зробити найважливіший документ доступний кожному студенту" - "поставививши його в приклад по формі" - думав, той хто біг. Йван не був прямим учнем Оборкіна. Асистував у соціяльній діяльності - Африка, Банґладеш, Антарктида.
Великі крижані брили, піски та болота. Міріяди людей та пустинні пейзажі. Він бачив світ, на який працював професор Оборкін.
"Єдиний мій роботадвець - це він" - казав професор вказуючи на помираючого від малярії. "Це він - Человєк" вживав він російське слово (професор був з Росії, як власне багато хїто з талановитих умів українських університетів).
Але добігши до консисторської бібліотеки, Йван не зміг знайти документа. Не було ані шухляди, ані дверей - вибиті і відкинуті в сторону.
Електрона версія документу небагато могла би чим допомогти. В шухляді містилась не просто інформація з дисертації. Там містилися рецепти, які на думку професора Оборкіна могли би допомогти Світу.
"Якщо Україна не візьме на себе відповідальність" - згадував як у мареві Йван слова - "то ніхто не зхможе відсунути жах, який нас чекає."
"Ви тільки уявіть!" "Десятки мільярдів людей на різних планетах" "Ми починаємо жити размо не з іншими культурами - а з іншими расами... я впевнений вони є". "Але все це можливо" "Якщо ми пройдемо кризу. Кризу нашого власного росту".
"Ми побудували чудовий світ. Несправедливий, але його варто любити." "Багато мінусів, але багатой плюсів" "Ми маємо можливість знаходитись у безпеці у цілому університетському містечку" "Я написав тут свою роботу..."
"Молитва - це лише шепіт, який ми можемо сказати Господу в знак нашої любові до нього" "Куди значніші очищення душ людей, що ми можемо робити через віру в нього".
"Людство пливе на скелі... Сирени заплели нам вухи співом... Ми - на краю, але тішимося своїм добробутом"
"Я вважаю" - казав Оборкін - "не Україна, та і жодна держава світу не зможе існувати довго. Україна є тільки доти, доки ми її думаємо". "як і весь Світ"
В шухляді знаходились цінні записи. Ці записи могли би пролити світло на причину загибелі професора...
"Зухвале вбивство всередині Канівського кампусу" "безпека не може бути тепер ніде". "поювання на майбутнє" - зробив свій висновок журналіст. Оборкін повинен був читати свою доповідь на щорічних Пулюювіських читачаннях. Але віне не зміг.
Звісно ж, Йван хотів би почути професора. Та замість читань він побачив Оборкіна мертвого та холодного. Читання були скасовані, були прощання...
Поки він шукавши в консисторії (а саме там знаходився кабінет професора - прямо за дверима була біліотека, а він сидів працював з книгами), згадуючи старого, він отримав важкий удар в висок, і втратив свідомість...
2
Дивно не те, що документи зникли - зазначив презентор - це логічно. Дивно те, що ми на місці злочина зловили його асистента. Він хотів бути зловлений?
- Депутате, я не знаю про що Ви - казав Моджах бен Зал. Зал очолював резидентуру Лівійського ІМЛАХа в Україні, поєднуючи це з посадою керівника Індонезійської Торгової Палати.
- Йван був Вашою людиною, а його затримали. Ви підіслали його - віруючого мусульманина - до професора
- Але він став ЙОГО людиною. Оборкін не був закритим. Він нічого не приховував.
- Ми теж так думали. Але Йван запевняє що в шухляді було щось цінне. Ви знали про це?
- Ні.
- Прошу. Найкращого Вам
Презентор повернувся до свого столу, а Моджах пішов з каібнету. Його прошита сивиною борода віщувала лише одне - Моджах буде думати. "Най думає" - пошепки сказав презентор проводжаючи очами Зала. Він любив робити так, щоб люди думали замість нього.
Йван був наверненй в іслам особисто Залом. "Халів любимчик" - казали вони. Моджах взяв талановитого науковця - інженер фізичних установок у майбутньому, блискучий технічний вчений, якраз переїхав до провідного університету країни - до "Тараски", і його кар’єра очікувалась як блискуча.
Але Моджах сказав, щоб Йван пішов в асистенти до Оборкіна, і тимчасово призупинив науковий зріст. "От і славно" - тоді подумав презентор, будучи керівником оперативного 5-го департаменту 3 відділу ВБУ (ВнутрішьноБезпекове Управління, займалося моніторнингом діяльності іноземної резидентури, аналітичною дільністю та роботою по збору інформації). 5 деп 3 відділу "курував" (тобто відслідковував іноземний вплив) університети Центральної України, зокрема і Тарасів.
"Всі прочитали мою брошуру про САВАК?" - питав його начальник, коли він тільки прийшов у 3 відділ стажором з прокуратури. Не було тоді 5 депу, і вазгалі структура була інакша.
Йван був славною людиною - презентор знав це.
Хоча відійшовши від оперативної дільності, він намагався підтримувати зв’язки з своїми старими друзями. Його ж контора, точніше, група що за нею стояла ("Троянда і шипи" - так звичайно називали цю групу в пресі) вирішила його просунути на "сенатора". "Нам треба в Курені хоча б хтось, хто думає про нацбезпеку, а не політику" - повідомий його екс-начальник, і помер за пару тижнів.
Отже, згідно досьє Йван пішов до Оборкіна, але у цього генія нічого не вивідав. Зрозуміло чому - згадував презентор свій досвід спілкування з Оборкіним. "Сангвінічна людина, що холерично щось розповідає, а Вас звинувачує в меланхолії 😎" - посміхнувся представник народу. "він не міг нічого приховати, бо все придумував на ходу".
"Дійсно, а що ж в цих матеріалах тоді цінного? Він або все це або вже розказав, або все таки там було дещо цінне. Що ж?"
3
На іншій стороні земної кулі, в Південній Америці зустрічали світанок. Тіло одне лежало на одній татхті, а інше - жіноче - поряд. Підійнявши келихи, вони тихо перемовлялися.
"І що ти думаєш, ми будемо робити далі?"
"Я пропоную Антарктиду. Пінгвіни, корабель, все таке. А то я втомився від цього сонця"
"Най би нас не знайшли" - "ми все-таки зробили щось жахливе. Я читала того Оборкіна. Він писав що кожна людина має однакову цінність"
"Ну, тоді ми не варті нічого" - псевдосерйозно відповів співбесідник
"А це обов’язково, щоб нас знайшли?"
"Так, моя Евіта, це обов’язково. Краще ми будемо обніматися з пінгвінами, ніж з акулами"
"Але" - додав він через мить "нас першими можуть знайти не ті"
"І що тоді?" - запитала його "Евіта"
"..." - він навіть не повернувся, єдине що змінилося - погляд. Погляд став твердим і уважним, колючим дротом роздивляючись обрій.
________________________________________ ________

Встреча состоится в 16.00, Суббота (завтра)
Мариинский парк, "ракушка" - летняя сцена как ориентир /от м.Крещатик минут 5-8/
Моя электронная - esergard@ukr.net, тел. +380?????????? (завтра уберу)

Тем, кто был в прошлый раз. Отменил всё и вся, потому буду где-то в 15.45

В слудющем номере будут части из моего труда "Энциклопедиа" /совершенно другой стиль, "для умных"/

У меня красивый портфель тёмно-рыжего цвета с блестящими медными заклёпками.

Кстати, не забудьте заглянуть в вестник центра. Там кинуто что-то типа "штатного расписания"