Join the new world

від Meliowant



Площа Ринок гула своїм буденним життям: симпатичні панєнки у платтях минулого тисячоліття пропонували перехожим солодощі. Останні в свою чергу, намагалися відмовитися, хоч їм явно було незручно. Ще б пак, коли до тебе посміхається симпатичне створіння спробуй бути «злим і озброєним». То тут, то там виринали зграйки дітиськ, які, заледве скінчивши домашнє завдання, вилетіли на вулицю грати лови. У цьому їм допомагали періодичні купи туристів, що намагались вловити дивні, незбагненні мотиви древнього і водночас юного Львова. За всім цим лементом спостерігали древні греки-римські боги, які насолоджувалися цим передвечірнім гамором.


Крук стояв коло входу до «Білого Лицаря», та роздивлявся весь цей натовп. Йому було досить цікаво спостерігати і за туристами (хоча він і сам був нетутешнім), і за дітьми, і звісно ж, за панєнками. У своєму спостереженні він і не зчувся, як уже почало вечоріти, і небо повільно-повільно затягнулося темними хмарами. Власне то був час однієї з найцікавіших зустрічей еРеп гравців, яка проводилась у традиційному місці, о традиційній порі, з традиційними частуваннями.


Збираючись рушати всередину «Білого лицаря», востаннє кинувши оком на всю передвечірню ідилію, його погляд прикипів до Нептуна/Посейдона. Власне не так до древнього владики морів, а до невисокого прищавого хлопчика у чорному потертому плащі, який затиснувши в руках балончик, намагався намалювати на барельєфі п'ятикутну зірку блакитного кольору. Ця картина примусила старого гравця зачекати на подальший перебіг подій, адже, якби зірка була червоного кольору, то напевно вже б хлопчик біг з наперед заданим прискоренням у загальновідомому напрямку. Скінчивши свою справу, хлопчина крадькома подивився по сторонах, далі дістав з кишені аркуш паперу подивився на нього, і рушив до Крука.
- Ой, ізвєнітє, а «Бєлий Литарь» ета здесь? - мовив він підійшовши поближче.
- Де Литарь - не знаю, а Лицар - тут.
- Вот он мнє как-раз і нужен. Мнє надо етат, как єво… Турєцкій свящєннік.
- Хто?- Крук начебто знав всіх прибулих, і священник був лиш один, але католицький. Хіба би Спік знову чогось наговорив.
- Ну етат... Імам как єво там.... - І хлопчина закліпав розгублено. Крук вловив під очима великі синяки. Принаймні так йому здалось спочатку.
- Ну, заходь, якщо ти не комуняка. Але зачекай біля виходу, я гляну чи вже прийшов.
Хлопчина кивнув головою, і, дочекавшись поки Крук, зникне замугикав під ніс «Взвєйтєсь агнямі бурниє ночі, ми піанєри, дєті…» Чиї діти він забув, але оскільки висока постать з міцними кулаками поверталась, то мабуть і не варто було згадувати.
- Є він. Заходь, але обережно, бо тут сходинка.
- Ааааа… - закричав хлопчина, явно не зрозумівши останнього слова, і підвернув ногу.
Повільно прошкандибавши попри веселу компанію, яка детально щось обговорювала про те, як хтось когось перебив, хто є правдивим тролем, і кого як звати, і опинившись перед сходами, що вели догори, хлопчина загальмував об Крукову постать. «Слава Україні!» почув він позаду себе, і, не зорієнтувавшись в ситуації, інстинктивно випалив: «А тут єсть тьолкі?». На його щастя, ані провожатий, ані компанія не почула цих слів.


- Ну, а тепер вгору!
- Нічєрта ж сєбє, как на трєтій етаж.
Але діватися не було куди, і довелося шкандибати нагору. На другому поверсі «Білого лицаря» панувала робоча ситуація, яка мало нагадувала те, що відбувалося внизу. Та й навряд чи хтось міг би сказати, що ці дві компанії, такі протилежні за настроями мають щось спільне. Хлопчина спробував наблизитись, але Крук його спинив:
- Чекай, тебе покличуть!
На трьох столах, які були зведені докупи сиділи поважні дяді і тьоті (так принаймні видалось юнакові), і щось жваво обговорювали. З одних лиш обривків фраз «Угорщина», «піднімаємо повстання», «треба брати конгрес в свої руки» ставало не по собі. А чи не вляпався він кудись? Хоча в центрі столу сидів той, кого він шукав, і хто власне дав йому листочок з адресою і сказав прийти у вказане місце у заданий час. Імам-как-єво-там. Він почувався явно господарем, і провадив загальну дискусію.
- А ось і новачок - вигукнув Імам, і махнув рукою, мовляв, підходь, не стій як засватаний.
Хлопчина зробив кілька нерішучих кроків вперед і зупинився.
Раптово перед ним виникло широке бородате обличчя, яке хитро усміхнулося і спитало: «А ти хто такий?»
- Я...я...я... - почав хлопчина, запинаючись,- я аснаватель… (далі мало бути «новава двіженія по асвабаждєнію украіни», однак не склалося )
- Спасибі, Засновник у нас уже є один. Он, сидить в кутку, подалі від мене. Але я сьогодні добрий. - і бородань хитро підморгнув у сторону кутка, де на нього косився молодий чоловік, акторської зовнішності.
- А синяки під очима звідки?
- Ета нє сінякі. Ета ета…
- Ну, зрозуміло… Тарас, схоже, в тебе поповнення в команді. - крикнув бородань до актора.
- Та ну вас… - відмахнувся той.- Вічно мені всяких ****расів підсовуєте.
- Свій до свого по своє. - Пожартував бородань.
- Драг[абузер], а пусти-но хлопчину поближче, най розкаже хто, звідки, чого прийшов. - Імам явно чекав продовження сюжету.
Посміливішавши, хлопчина підійшов до столу, оперся на нього і випалив:
- Дядю, дядю, дайтє золата, ми статьї пісать будєм, дамаг куплять будєм, галасавать будєм как нада, і танков, танков дайтє, ведь дарагіє, мать их, на рынкє.
- Ну, з грошима проблем нема, а от танки вам для чого?
- Для стімуляциї…
«Таки точно то не синяки» - подумав Крук, але озвучувати вголос не став.
Розмова підбігала закінчення, але чогось явно бракувало. Драгабузер таки згадав:
- Хлопче, а звати тебе як? І що ти зробиш для держави з усім цим…
- Да я, да я, да я за Русь…
- Усрусь!- І другий поверх заповнив громовий сміх.
- Ну, йди, Усрусю,- поплескав малого по плечі Драг.- Але помаду з губ змий, макіяж зніми, і запишися в спортзал. Будуть ще з тебе люди.


… Коли Усрусь вийшов з «Білого Лицаря» вся компанія дивилась йому в слід. І коли фігура зникла за будівлею міської ратуші, Крук глянув на Імама і сказав:
- Таке мале, а вже лібераст. І де ти їх знаходиш?
- Самі приходять.