Міф про єдність

Day 1,430, 17:05 • Published in Ukraine Ukraine • by Alexander II The Great

ХТО НЕ ЛЮБИТЬ МНОГАБУКАФФ - ХАЙ ЧИТАЄ ОСТАННІ АБЗАЦИ ЗІ СПИСОЧКАМИ, а там вирішує чи читати статтю...

Спочатку була дупа.

А що ще повинно було оформитись для того, щоб ми почали гризти одне одного?

Отже спробую навести своє суб`єктивне бачення процесу розколу е-українського комюніті.

Молоду е-українську націю ТОшнули румуни (ну Конгрес наш ТОшнули). І нав'язалися нам в друзі через договір з Данилом. До того в нас були союзниками угри, і тут нам сказали, що ті, хто нас визволив, насправді зробив це у власних інтересах, а отже дружити з ним не варто. І почалася дискусія...

Отже так ми і встали між Феніксом і Еденом. І трапилась Антанта. І всі були в екстазі, поки, на нас не почали тиснути сильні світу цього, яким ми до того були до фонаря. і тоді Віджил з Пасею вирішилит злити Антанту і приліпитись до Едену (не критикуватиму вибір, дії чи мотиви, це не мета даної статті). Та оскільки наш е-нарід не був в цьому єдиним, то трапився референдум Пасічного, цілком логічний хід для виправдання дій влади. Нелогічним була срачепропаганда, що виглядає в порівнянні з теперішньою відверто зародковою. Отже Противники Едену тоді вперше постали як внутрішні вороги е-України, як п'ята колона. До того були просто дві сторони одної дискусії, тут же вперше постали "ололошники, зрадники, іноземні шпигуни". І відтоді несприйняття офіційної позиції влади завжди нею самою позиціонувалося як небажання іти на компроміс, прояв слабкості перед зовнішнім ворогом, підривна робота щодо "еукраїнської спільноти, що тримається в 20-ці е-націй і обов'язково претендує на стрибок до лідерів на хвилі патріотичного бебібуму на фоні боротьби із єдиним е-національним ворогом". Мінялися сторони (Феніксоїди і еденоїди, туди і назад, еденоїди і антиеденоїди, емсятники і антиемсятники). Часи, внутрішні конфігурації та зовнішні обставнини мінялися, а проблема залишалася - завжди були "праведники і зрадники".

Та метою даної статті не є обсирон тієї чи іншої сторони, чи виправдання дій тих чи інших авторитарних лідерів. Мета цілком дріб'язкова і егоістична - повідати власну історію миротворчих ініціатив. Невдалих миротворчих ініціатив. Благородних, наївно-ілюзорних, шишконабивальних намагань примирити непримиренні частини нашої спільноти. І звичайно піонером тут був Цвинтар. І я абсолютно не пам'ятаю хронологію його ініціатив, але пам'ятаю свої шишки. Перша з яких була набита перед "французьким повстанням" взимку 2010 року. Тоді була поміркована владна (про-Еденівська) фракція, радикальна антиФеніксівська фракція, затролена т.з. феніксоїдна "угро-москальська" частина, ну і звичайно купа незформованих пофігістів, благо тоді ще не оформилися нерегулярки, інакше розкол був би просто катастрофічним.

Тоді я намагався залагодити конфлікт, що виник в результаті "угоди Данила з Румунами", і першого кидку угрів. Ну так, скажу у відповідь тролям, після зливу конгресу румунам, в т.ч. через незадовільну роботу ЮЮшників на виборах, яких очолював тоді я. Ну бозним, короче я пробивав мир з уграми, а паралельно звичайно йшла співпраця з росіянами як союзниками угорців, і, відповідно, як в принципі поміркований діяч намагався донести до Еденоїдів необхідність подумати ще раз щодо правильності курсу, а навіть якщо не щодо правильності, то принаймні щодо методології досягнення фіксації Едено-направленості, бо навіть опитування Пасі показало ті самі 50 на 50 що й опитування Мака трьома місяцями пізніше. Але сюрприз підкрався навіть не там, де його чекали - рішення піти на радикальність відстоювання неприпустимості втягнення "за вуха" в Еден я прийняв після того, як після тих всіх дискусій і певного затишшя Пася і Відж почали вже між собою змагатись за лідерство в майбутній Еден-Україні, випустивши по черзі статті щодо прискорення руху у відповідному напрямку. Тобто в розумінні питання курсу вже не стояло, а невирішеним було лише питання темпів, методики інтеграції, і, відповідно, лідерства. І тут була ввімкнута пропагандистська машина, в тому числі по знищенню "невірних", і, відповідно, мала місце реакція опозиціонерів по організації стихійного адекватного емоційного опору - Жека, Мішелька, Аймар відповідали вогнем на вогонь, ну і заяви і дії поміркованих, як мої наприклад, також не давали можливості представити владі феніксоїдів як "купку неадекватів".

Не скажу що мене не зачепило питання самоідентифікації даних персон як майбутніх лідерів нації, що звичайно вимагало реакції, однак легковажність щодо фіксації курсу як остаточного просто вбила на місці. Їхні ж уряди, МЗСи офіційно вели важкі перемовини з угорцями щодо миру, з росіянами щодо союзу, альянсових та просто взаємовигідних МППшних відносин, і в певний момент це все було викинуто на смітник історії разом із потугами допомоги "братнім французам" в їх визволенні від піврічного поневолення Іспанією і Польщею.

Так чи інакше цей випадок неоднорідності нашого соціуму, що накручувався кілька місяців від перших дискусій щодо приналежності до сторін добра чи зла угорців та румун, а також долі союзних з Росією відносин (і відповідних Слов'янських Союзів) як бонусу. Але і не про це йде мова. А про наступну нашу послідовність у спільних зусиллях по самознищенню як однієї громади.

Тож хронологія "жорстих рішень", що дали привід до поглиблення внутрішньої конфронтації

1. Договір Данила з Румунами
2. Суперництво ЮЮ та ІУ
3. Слов'янський Союз
4. Еден-вектор Віджила і Пасі, перша еміграція "Болівійців"
5. Розворот до нейтральності, Антанти в мій період, мир з уграми та Росіянами
6. Поворот до Феніксу Мака і вступ до Феніксу Венти, еміграція "Пакистанців"
7. "послання до угрів" від Віджила-Ксенона-Бабенко
8. Вигнання ФАСу і перша спроба зменшення впливу армії
9. Конфлікт ЕМС із ІУ
8. "розпуск РА" Другом
9. Нагнітання "неофіційності" ЕМС Тарасієм

Звичайно майже кожен період характртеризувався тікет-війнами, що мали наслідком бан наших лідерів, танків, а отже і зменшення потужності нашої військової сили і нашого ком1юніті загалом, бо хтось таки не мав достатньо внутрішньої мотивації для повернення в гру після того, як на нього настукав власний співвітчизник, ображений в якомусь коменті до якоїсь флейм-статті.

Ну про періоди "звірств лодок УДП, банди Мака" і т.д. звичайно хай краще розповідають потерпілі "пакистанці", та факт залишається фактом - кожна наступна зміна влади характеризувалася реваншом, причому не рідко масштабнішим за утиски попередників:
- Еденоїди - феніксоїдів (ІУ+ОУН - Буддистів і ЮЮ)
- Феніксоїди-Еденоїдів (УДП+ЮЮ - УРПшників і ОУН)
- Єденоїди-Феніксоїдів (постраждали в основному ФАС, армія, інші скоріше самоусунулися чи змирились з визнанням єдиного ворогу)
- ЕМС - ІУ
- ЕМС - РА
- ІУ+УДП+МПУ - ЕМС

Тож тоді, за "кризи Антанти", була перша моя спроба когось там з кимось замирити. Еденоїдів з феніксоїдами, ОУНівців-автономістів із старими ЮЮ-шниками і т.д. І фейл. Потім було моє президентство, піврічний про-фенікс період, і повернення Віджила і компанії. Ну так, реванш їм вдався на славу. Тоді посипалися конституції, регламенти, процедури і інші нашарування. Натомість був цілковитий розворот країни із ігнором позиції опозиції, під соусом такого самого ігнору колишньою владою думки Еденоїдів, і ряду попередніх вентиляторів.

І тоді я спробував знову когось там з кимось замирити. Бо нас випиляли ображені угри під нуль, і було бачення що це надовго, і були люди які не мали бажання зупинятися у троленні "зливної фейловлади". Армія тоді була на грані вимирання, бото-нерегулярки цвіли і пахли, опозиція або кидала політику і йшла у військову конструктивну справу, або йшла з гри взагалі, награвшись до того, чи просто потопала в туклік. От я і прикинув, що ситуація, коли попередня еліта послаблена кількеісно та у важелях, а теперішня програє у пропагандистській війні (цілком зрозуміло, що Бабенко-Віджил не втрималися б на вершині, якби угри віддали нам хоча-б регіон до другого (технічного) президентства Бабенка, дали провести вибори і не за(баго)ТОшили наші партії і компнаії). І пішов на перемовини з всією Еденоїдною братією, протусивши в одному чаті дні два (пам'ятаю комент Хіпмуса коли я його туди додав - "столько нечисти в одном месте я еще не видел"), і отримавши за той час стільки негативу, в тому числі від "свого" зливника-диверсанта Пилипка (тому й тоді я і взагалі порвав з УДП).

Короче тоді ця невдячна справа остаточно і вбила в мені замирювача українських антагоністів, після того як я усвідомив, що:

1. переговорника опоненти прагнуть використати для закріплення легітимності власних спірних рішень
2. переговорника опоненти використовують для відволікання уваги і відтягування часу реакції іншої сторони в процесі реалізації власних планів
3. переговорника не люблять чужі, свої, вважаючи зрадником
4. переговорника не люблять свої, вважаючи надто амбіційним, а отже суперником, якого треба усунути в першу чергу
5. переговорника не розуміє загал, вважаючи його особою без принципів
6. переговорнику ніхто не довіряє, бо він об'єктивно переконує кожну зі сторін піти на поступки іншій стороні
7. переговорник повинен бути стриманим у висловлюваннях, що відверто напрягає
8. переговорник може собі уявляти кінцеву ціль лише абстрактно (якщо нема критичих важелів), що ускладнює її досягнення, адже результат формується процесом, а не планом, тим паче в ситуаціях, коли обставини міняються, а з ними і вага тих чи інших важелів.

...

На цьому місці мене остаточно потягнуло до сну, і тому намагаюся формульнути висновок, адресуючи його тим, хто в грі не дуже давно, і пише ура-оптимістичні статті типу "досить сратися - давайте дружити і бити зовнішнього ворога", тож:

Будь-які зусилля, витрачені на намагання об'єднати нашу громаду, згладити гострі кути, наштовхнуться на наступні перепони, які НЕМОЖЛИВО здолати:

1. зовнішній ворог не буде для всіх один, з об'єктивних і суто суб'єктивних причин, зокрема РЛ-розрізненість наших людей, спірність як ігрової так і РЛ історії
2. амбіції деяких ігрових лідерів, що маючи за ціль медальку/прокачку/статус-вага/фан і т.д. політичні ігри вважають лише засобом досягнення мети, а отже не соромляться бити по больових точках опонентів
3. наявність навіть в межах однієї команди як прогресивних людей, що здатні модифікувати свої і групові цілі, так і консервативних, що триматимуться одної ідеї до кінця, не зважаючи на зміну обставин
4. ви нічого не зробите із тролями, та упоротими опонентами
5. РЛ, емоції, процес, реально нестача інформації (ви ж не можете бути учасником всіх кластерів е-української громади, що рано чи пізно зробить переговорника людиною, що не володіє достатньою інформацією, а, отже, якою маніпулюють) в деякі моменти поставить під сумнів компетентність переговорника.

Все, натхнення зникає, тому закінчу доволі просто. Ця стаття не змусила Вас зняти рожеві окуляри? Ну тоді вперед, вивчайте граблі попередників і ліпіть із себе "батька нації". А якщо не вдасться - не кажіть що вас не попереджали...

п.с. мораль? ми одна з тих е-націй, яку історія нас нічому не вчить. тому ми приречені до безкінечного процесу внутрішнього протистояння і почергового знищення однією частиною, що дорвалася до влади, іншої, і так по колу, до кінця ерепи. от в цьому ми дійсно маємо успіх, оце дійсно нас приваблює, саме цей шлях ми щоразу і обираємо, вважаючи, що єдиний шлях згуртувати громаду полягає у повному витісненні опонуючої меншості (тут жодних РЛ-аналогій, я взагалі тєлік не дивлюсь, і останні років 5 політикою не цікавлюсь, і вам не раджу давати морочити собі голову цим режисерам цих політ-ток-шоу), і натомість систематично відкидаємо окремі намагання у створенні інструментів по виробленню спільних консенсусних рішень (запитайте Цвинтаря) і зменшення внутрішньої напруженості

п.п.с. хотів би я в цьому помилятися. можете спробувати мені довести, що я таки помиляюсь...