Join the new world

Вождь курив люльку, пускав кільця диму і зачаровано за ними спостерігав. Завойовник тихесенько кашлянув, привертаючи увагу Вождя.

- А? - кивнув Вождь. - Ти чого блідий такий?

- Де? - здивувався Завойовник і подивився в люстерко, яке приготував для вигідного обміну.

- Скрізь! - загиготів Вождь. - Чого прийшов-то?

- Віддай мені всю країну, а сам спийся і помри. - випалив Завойовник.

- Ніфіга собі. Це з якого переляку раптом? - Не зрозумів Вождь.

- Гаразд. Підемо довгим шляхом. - зітхнув Завойовник. - Хау тобі, Великий Вождь. Ми прийшли з миром. Давай розкуримо люльку миру.

- Чому ж не покурити-то? Там у ящику тютюну візьми, а то мені вставати лінь. - погодився Вождь.

- А там на ящику якийсь несвіжий труп з сокирою в спині. - зам'явся Завойовник.

- Не звертай уваги. - відмахнувся Вождь. - Це зараз вимоги такі - щоб на ящику з тютюном була наочна агітація про те, що куріння вбиває.

- Так його ж не куріння, а сокира. - Не зрозумів Завойовник.

- Тютюн крав з ящика. Так що - куріння, як першопричина. - пояснив Вождь.

Вони мовчки курили, пускали кільця диму і зачаровано спостерігали за ними.

- Давай торгівлю заведемо? - Запропонував Завойовник. - Вигідну.

- Давай, звичайно. - кивнув Вождь. - Я тобі кілограм золота, а ти мені люстерко.

- Нуу. Я навіть не знаю. - зам'явся для вигляду Завойовник. - Ти собі не уявляєш, як важко виготовляти ці дзеркала. А ще перевезення. Кілограма півтора хоча б.

Вождь прикусив губу, намагаючись не розсміятися.

- А наш Шаман каже, що дзеркало краде душі. - повідомив він.

- Ну добре, добре. Тільки для тебе. Кілограм. - погодився Завойовник. - Ти мене розориш.

- Тільки за результатами співбесіди буде видно - кілограм-два ... - важливо сказав Вождь. - Резюме приніс?

- Що? - здивувався Завойовник.

- І ці люди називають нас дикунами. - похитав головою Вождь. - Гаразд, у тебе на пиці все написано - сорок чотири роки, п'єш, перша експедиція.

- Як ти дізнався? - здивувався Завойовник.

- Не відволікаємося. - строго сказав Вождь. - Значить, ви хочете працювати з нами? Можна дізнатися з ким ви працювали до нас?

- З команчами, які вище по річці. - Поважно відповів Завойовник.

- Чому вирішили перестати працювати з ними і почати з нами?

- Команчі скінчилися. У процесі обговорення вигідної ціни раптово виявилося, що команчів немає більше. Наші рушниці ... Ну це такий грім з палиць ... Загалом, це досить ефективна система ведення переговорів.

- Хм. Ніколи не любив команчів. - похитав головою Вождь. - При роботі з нами, ви збираєтеся використовувати ту ж систему ведення переговорів?

- Ну що ви? - засміявся Завойовник. - Я ж сказав - ми з миром прийшли. У нас просто залишилося небагато місця на кораблях. І ми вирішили поторгувати з вами мирно, перед тим як їхати додому. І дзеркала везти додому нерозумно якось.

- І сюди їх везти - якось теж не особливо розумно було. - хмикнув Вождь.

- І не говори. - кивнув Завойовник. - Краще б пороху побільше взяли, замість всієї цієї дурниці. Зараз би не шукали провіант для зворотного шляху, а настріляли б собі.

- Порох закінчився, кажеш? - сказав Вождь, піднімаючись. - Це ти вдало покурити зайшов. Давно я хотів агітацію проти куріння оновити.

Завойовник з жахом зрозумів, що він не пройшов найважливішу у своєму житті співбесіду.

- А хочеш, я тобі дзеркала просто так подарую? - запитав він пошепки.

- Великий Маніту, чому за великою рікою живуть такі йолопи? - зітхнув Вождь. - Дзеркала ти мені тільки що подарував. Разом з кораблями.

Переклад: Богдан-Бородань.