[Прем'єр міністр] Екзистенціальний відчай та непомітний кінець світу

Day 1,877, 16:52 • Published in Ukraine Ukraine • by Vigil Vox


BRINGING YOU THE NEWS, NO MATTER HOW BAD IT HURTS



Екзистенціальний відчай та непомітний кінець світу

Дорогі співвітчизники!

От ви, мабуть, думаєте, що головна проблема України в тому, що у нас нема грошей, нас випиляно з мапи світу, і, з огляду на те, як “чудово” для Ідену складається міжнародна ситуація, ми туди повернемося не скоро. А може, ви вважаєте, що то злочинний режим проклятих “патріотів” робить ваші е-дні сірими, похмурими та беззмістовними. Деякі, як от, наприклад, Сірко, вважають, що основна проблема полягає в тому, що ми не вийшли з Ідену — бо, якби ж ми вийшли, то очевидно, що бути випиляними стало б набагато веселіше. Причому, що характерно, медіа-війна між владою та опозицією, і та перейшла в стадію позиційної — зрідка чути поодинокі постріли кулемета та заклики захопити траншею, але реальних бойових дій нема, оскільки обидві сторони на них об'єктивно неспроможні. При цьому звучать якісь дурні заклики до об'єднання “заради України” — об'єднавшись ми як були слабшими за Угорщину, так такими і зостанемося, але наший медійний простір втратить останні, хоч які (ну вже які є), ознаки життя.



Панує також думка, що от завтра прийде пречудовий президент, який наведе порядок, зробить повне і остаточне покращення, перестане “фейлити”, і от тоді, нарешті, заживемо. Ця ідея не тільки ідіотська, але і шкідлива, і до цієї думки я ще повернуся нижче.
Насправді ж, проблема України полягає в тому, що кінець світу, про який так довго говорили більшовики, вже настав, просто це сталося настільки тихо, що ніхто цього не помітив.



— Тебе уже не хочется ничего вкусного? Свет клином сошелся на тушеной капусте, так, что ли? Все стало старым, стылым, унылым, надоевшим, как утро понедельника, сколько монет ни суй в кухонный автомат? "Убик" изменит все! "Убик" вернет пище сочность, вкус и аромат! Лишь одно прикосновение невесомых частичек препарата — кстати, очень недорогого — и вас покинут навязчивые ощущения, что весь мир превращается в скисшее молоко, изношенные магнитофоны и допотопные лифты в виде железных клеток. И другие, еще не обнаруженные вами признаки распада тоже исчезнут! Дело в том, что подобные ощущения типичны для большинства людей, находящихся в состоянии полужизни, особенно в начале ее, пока связи с прежним миром еще сильны. В медленно умирающей вселенной сохраняется их собственный изолированный мирок, который, однако, нестабилен, потому что лишен какой бы то ни было энергетической подпитки. Особенно это характерно для вашего случая, когда этот псевдомир формируют несколько взаимодействующих сознаний. Но с появлением нового чудодейственного препарата "Убик" все изменится!


Філіп К. Дік, “Убік”, цитується за російським перекладом, адже українського або не існує, або він становить державну таємницю



Зараз поясню. Як олдфаг, я можу засвідчити, що ереспубліка, навіть до серії ідіотських змін в ігровій механіці, ніколи не була аж надто цікавою іграшкою з точки зору її технічної реалізації — для того, щоб грати у неї було достатньо робити два кліки на день. Теперь кліків треба робити дещо більше, проте принципово нічого не змінилося. Що завжди робило цю гру цікавою, так це люди і ідеї, політичне протистояння, складання хитропланів, міжнародні інтриги і різний інший креатив, який створювали самі гравці. Я не просто так використав дієслово минулого часу. На момент публікації цієї статті топ-10 українських статей складається з роздач, урядової інформації та статей для нубів. Складається таке враження, що основною задачею республіканця стало жерти хліб, шукати безкоштовні танки та чекати, коли вже уряд придумає щось, що б його, республіканця, розважило. Я вже пам'ятаю, коли останній раз бачив у пресі якусь цікаву політичну ідею, серйозну аналітику або хоча б змістовну дискусію щодо зовнішньої політики.

Заради експерименту я відкрив випадкову нову статтю в українській пресі, і одразу прочитав, що “можна ж сміло сказати, що ми залишаємось в EDEN-і тільки із солідарності до тих країн, які нам неодноразово помагали”. Справа не в тому, що це твердження абсурдне, і навіть не в тому, що автор робить його абсолютно беззаперечно, а в тому, що між рядків легко прочитати, що от якби не та солідарність, то ми б Ідену вийшли, і настало б щастя. Звісно, само собою, без жодних зусиль. До речі, якщо громадянин — новачок, він чекає, що фан йому створить не тільки уряд, але й “олдфаги”, які нібито “все” захопили і не віддають. Вже здогадалися, до чого я це?



Так і є — реальна проблема українського суспільства полягає в тому, що всі чекають, коли їм хтось зробить добре, при тому жодних проявів якоїсь діяльності, не спрямованої на тупий “кач” помітити не вдається. Тому, шановні співгромадяни, так і живемо — всі чекають, коли хтось за них все зробить, шукають дармові булки (я отримую з десяток листів “дай булок” щодня) і не виявляють жодного бажання реально розібратися в ситуації перш ніж робити висновки. Тому і висновок виходить завжди один і той же — покращення має настати само собою, і якби не “темные силы, которые нас злобно гнетут”, уже настало б. Головне — нічого не робити.



Прем'єр міністр,
Vigil Vox