Парасолька [або прозаїк на міс е-Україна]

Day 2,953, 06:09 • Published in Ukraine Ukraine • by Olga26
Дощ уже струмочками стікав з лоба та й по щокам: я підняла голову і дивилася на сіре небо, на якому хмари збирались вести сумний хоровод.
Я ніколи не вважала дощ чимось сумним. Це ніби людина, яка родилась з виразом обличчя, що не показує щастя, та хіба вона винна?
Мої брови теж наштовхують на думку, що я злюсь, така вже їх форма. Я можу це змінити, але не хочу, бо я схожа на дощ.

В ньому всі вбачають все погане, найгірше, та без нього не проживуть і місяця. Безумовно, таке порівняння лестить мені, не дивлячись, що мене порівнюють з дощем лише я, ще одна я і ще я.
Це дивно, коли не відчуваєш стиду нахвалюючи, або ж принижуючи самого себе.
Та ці думки ніби трішки затихли, коли дощ став сильнішим. Так буває, коли хтось мав вийти на сцену і зал творив святу тишу. Так. Я вихопила з сумки той пристрій, що мав мене захистити від "жахливого", "набридливого", "ненависного" дощу.

- У Вас така маленька парасолька, невже Ви ходите сама, - я забулась в роздумах і мій супутник дбайливо, ніби взявши за руку, вивів мене з них по прямій доріжці реальності.
Та його питання загнало мене в кут, зачинило в клітці під величезний замок, я чула, як дзвенять ключі у його кишені. Я мала виплутатись.
Була б я якась гордовита, гонурова пані, мої щоки вже ж би були червоні і я обурено вигукнула "Та як Ви смієте! " Як у фільмі дала ляпас і гордо пішла б у іншу сторону, залишивши кривдника подумати над своєю поведінкою.
Але... Мій супутник,як ніколи, мав рацію. Швидко озирнулась, я замітила інші парасольки. І справді, вони майоріли в очікуваннях, поставлених цілях, бажаннях. Оглянулась ще раз, не знайшла що відповісти , тому просто дзвінко розсміялась, як тільки могла сміятись моя душа.

- Моє життя не надто цікаве, - я зашарілась, парасолька дійсно була мала. Я нікого не чекала, я не планувала побачити когось під нею разом зі мною! Сенсу в цьому просто не було.
Ніби елементарна річ, не має ніякого відношення до соціального становища у цьому світі, а прочитати по ній можна все.

Посміхнулась небу, і сонце виглянуло, щоб подивитись на мене, заклопотану проблемами власного буття. Про дощ можна забути.
Я подивилась на парасольку і тихо вимовила:
- Ви знаєте, мені терміново потрібно в магазин.
Дивно, та він почув, спитав здивовано:
- Навіщо?
- Я мінятиму своє життя.



Для шаутів:
Парасолька [або прозаїк на міс е-Україна]
http://www.erepublik.com/uk/article/-1344-2572317/1/20