Join the new world

Вітаю, шановні співвітчизники!

Я хотів би написати про моє знайоме з дитинства місто - Дрогобич!

1-ША ЧАСТИНА

Дрого́бич — місто обласного підпорядкування в Україні, друге за населенням та економічним розвитком місто Львівської області, адміністративний центр Дрогобицького району (в який не входить). У 1939–1941 і 1944–1959 роках — центр Дрогобицької області.

Сьогодні місто відоме, як мала батьківщина Юрія Дрогобича, Івана Франка і Бруно Шульца. У місті діяли численні нафтопереробні підприємства. Зараз у місті працює Дрогобицький солеварний завод.

Дрогобич розташований в південно-західній частині Львівської області на річці Тисмениці, на межі Наддністрянської рівнини і Карпатського передгір'я. Разом зі Стебником становить окрему адміністративно-територіальну одиницю Львівської області. Є центральним містом Прикарпатської агломерації, яка, крім Дрогобича, включає в себе Борислав, Стебник, Східницю, Трускавець та прилеглі села.

Територія міста становить 44,5 км².

Дрогобич розташований в східноєвропейському часовому поясі між 23 та 24 меридіанами.


Виникло місто приблизно в XI столітті в місцині, яка багата соляними джерелами з яких здавна видобували сіль. З самого моменту заснування міста головним його багатством були соляна промисловість. Про існування міста біля джерел ропи свідчить хоча б факт, зафіксований в 1106 році в Києво-Печерському патерику. Тоді, внаслідок уособиці між Давидом Ігоревичем та Святополком Ізяславичем, припинився довіз солі з Галича та Перемишля, й не стало її по всій Руській землі («не бисть солі по всій Руській землі»). Технологія добування солі була досить проста. В спеціальні жбани (черіні) заливали воду збагачену сіллю (ропу) й нагрівали ті жбани на багатті. До наших днів збереглися назви вулиць, пов'язані з цим процесом: Зварицька, Жупна (Жупою називали солеварню), Солоний Ставок. При випаровуванні води залишалась сама сіль, яка обпалювалася на вогні у вигляді так званих топок. Дев'ять таких конусоподібних топок стали символом міста і зображені на гербах міста різних періодів: польського, австрійського, радянського й сучасного періоду незалежності України.

Поряд було побудовано фортецю Тустань.

1339 року після захоплення земель Галицько-волинського князівства польським королем Казимиром III Дрогобич отримує власний герб, на якому білий орел тримає на грудях щит з тими ж дев'ятьма топками солі. У тому ж 1339 році за королівським рескриптом дрогобицька дерев'яна церква Пречистої Діви Марії була перетворена на католицький костел св. Бартоломея. Вперше назва «Другабець» зустрічається в переліку руських міст в Воскресенському літописі 1377–1382 рр[7]. 1387 та 1390 роки відзначені іншими письмовими згадками про місто. Перша була в львівському міському акті, друга — в буллі Папи римського Боніфація IX.

Як досить велике місто, Дрогобич мав замок з земляними фортифікаційними укріпленнями. Проте, на сьогодні він зберігся. В середині XV ст. в місті збудовано католицький костел Святого Бартоломея. Близько 1450 року в місті народився Юрій Котермак (Дрогобич) — визначний діяч східноєвропейського Відродження, перший український автор друкованої книги. В 1460 році місто отримало самоуправління за магдебурзьким правом, що було підтверджено в 1506 році польським королем Олександром Ягеллончиком. Відтоді Дрогобич «Королівське вільне місто».

Упродовж XV—XVI століть Дрогобич ріс і розвивався як типове середньовічне місто Галичини. Діяло міське самоуправління й судочинство, проводились ярмарки, працювали цехи та солеварні. В 1535 році був створений цех ковалів та слюсарів, а в 1565 році в місті налічувалось 45 солеварень.

Протягом XVII століття на Дрогобич періодично накочувались татарські набіги (останній відбувся в 1699 р.), виникали епідемії, траплялися пожежі та повені. В цей час розвивається духовне життя міста, утворюється православне братство при церкві Воздвиження, будуються православні та католицькі храми. Зокрема, на початку століття була побудована дерев'яна тризрубна церква Воздвиження Чесного Хреста та церква святого Юра. У часи Визвольної війни у 1648 р. козаки Б.Хмельницького захопили місто, під час штурму костела Святого Бартоломія було вбито багато міщан.

В 1657 році в місті перебував угорський князь Юрія II Ракоці. В 1663 році споруджена перша міська школа. Протягом 1700–1709 рр будується новий костел та монастир кармелітів (нинішній кафедральний храм Святої Трійці). У 1740 р. будується нова міська ратуша, а у 1756 р. засновано міську пошту.

У 1772 році, після першого поділу Польщі, Дрогобич, як і вся Східна Галичина, опинився у складі Австрійської імперії. У XIX столітті поряд з традиційною спеціалізацією Дрогобича, як центра солеваріння, бурхливого розвитку зазнала нафтопереробка. Здавна на околицях міста виявляли поклади нафтопродуктів та озокериту. Ще у 1788 р. у місті вперше у Європі почали використовувати для освітлення нафтові ліхтарі. В 1814 році управитель соляних копалень Й. Геккель спорудив першу примітивну нафтоперегінну установку. В 1817 році військові казарми і солеварні Дрогобича вперше в Європі освітлювали гасом. В 1822 році першу нафтову лампу встановлено перед ратушею. В 1836 році розпочато освітлення міських вулиць. А із уведенням до дії у 1859 р. першої промислової нафтоперегінної установки нафтовий фактор вийшов на чільне місце міського господарства.

Після швидкої забудови кам'яними будівлями він набув цілком європейського вигляду. Тут тісно переплелися різні стилі — від готичного, ренесансного, барокового, класичного — до еклектичного і модерного. У 1842–1865 роках була побудована хоральна синагога, яка стала найбільшою у Східній Галичині.

В цей час у початковій школі отців Василіян, а згодом у міській гімназії, навчався Іван Франко, пізніше— класики української літератури Василь Стефаник і Лесь Мартович. Вчилися або працювали багато інших відомих представників культури, громадських та політичних діячів: письменники — співець Борислава — «галицької Каліфорнії» Стефан Ковалів, Володимир Бірчак, мовознавець і природознавець Іван Верхратський, театральний режисер Йосип Стадник, польський письменник і художник юдейського походження Бруно Шульц.

3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 50 000 осіб.

На відміну від більшості міст та містечок Галичини, де українці взяли владу до рук 1 листопада 1918 року, поляки утримували владу у місті до 2 листопада. Українці опанували містом після прибуття до нього військових частин. На жаль, не удалось уникнути при цьому кровопролиття.
14 — 15 квітня 1919 р. в місті вибухнуло повстання, очолюване революційним комітетом, керівне ядро якого становили комуністи (члени КП Східної Галичини) В.Коцко, Г.Михаць, І.Кушнір. Робітники, повсталі міліціонери захопили центр міста, вокзал, пошту, приміщення суду, тюрму. Увечері об'єднана робітничо-селянська рада була проголошена органом державної влади (керівництво — 5 осіб). Було надіслано привітання Радянсьим урядам України, Угорщини. 15 квітня частини УГА обеззброїли повстанців, проводирів було заарештовано. 8 — 10 травня у місті відбулось виїзне засідання уряду ЗУНР з участю військового командування. Дрогобицький бунт вписувався у геополітичні плани Москви щодо створення більшовицького містка до Угорщини і Баварії.

Після виру Першої світової війни, радянсько-польської війни та чисельних змін влад, Галичина опиняється у складі Польської держави. За польського панування, в 1922 — 1927 роках зводиться нинішня ратуша.

У 1924–1926 роках прокладається газопровід Стрий — Дрогобич — Борислав — Стебник, а в 1928 — 1933 водогін с.Уріж — Дрогобич.

Відкрилася українська приватна гімназія (192😎. Під час проведення поляками пацифікації 1930 року багато дрогобичан заарештовано та сиділи в тюрмах в Самборі та Березі Картузькій.

На відміну від переважно україномовних навколишніх сіл, жителі Дрогобича тих часів різних національностей між собою часто спілкувались балаком.

1 вересня 1939 з нападу Німеччини на Польщу розпочалась Друга світова війна. Вже 10 вересня бомбардувальники скинули свій вантаж на залізничний вокзал та рафінерію Польмін (теперішній нафтопереробний завод № 1), а 11 вересня ще й на малу станцію на Трускавецькій, сільзавод та шпихлір.

18 вересня в місто, не зустрівши опору польської армії, ввійшли війська вермахту. Бургомістром призначають представника місцевої польської громади, вивозять нафтопродукти, проте вже зранку 24 вересня німці покинули місто, так як, відповідно до пакту Молотова—Ріббентропа, Дрогобич переходив до радянської зони окупації. В 17.45 того ж дня по вулиці Стрийській в місто вступили війська 12-ї армії генерала Тюленєва.

В жовтні 1939 року були проведені вибори до Народних Зборів Західної України, нова влада призначила на керівні посади людей, присланих зі східних областей УРСР. Почалася націоналізація та конфіскація банків, підприємств, власності кооперативів, церковних організацій та приватних осіб. Велика частина продуктів нафтопереробки в 1940–1941 роках йшла на експорт, на потреби Третього Рейху.

Припинено випуск всіх газет та інших часописів міста, замість яких почали виходити комуністичні видання. Закрито осередки всіх політичних партій, «Просвіту», «Рідну школу» «Сокіл». Закрито семінарію сестер Василіянок та торгівельну школу. Замість цього пропонувалось вступати в ідеологізовані піонерські, комсомольські, профспілкові організації та ДТСААФ. 7 листопада в Дрогобичі вперше пройшло святкування річниці жовтневого перевороту, під час цього демонстранти топталися по державній та національній символіці поляків.

4 грудня 1939 року була створена Дрогобицька область, до складу якої входило 30 районів. Дрогобич став обласним та одночасно районним центром. Створено обласне управління НКВС, керівником якого з 27 листопада став І.Зачепа. Під тотальний контроль НКВС потрапили всі установи міста й області, йому підпорядковувались в'язниці (зокрема, Дрогобицькі «Бриґідки»), міліція, органи держбезпеки, прикордонні війська, пожежна служба.

21 грудня польський злотий, як засіб платежу, замінено в обігу на радянський рубль (карбованець). Заблоковано ощадні та банківські рахунки мешканців. Обмінювалась на рублі сума лише до 300 злотих по невигідному курсу обміну. Населення різко зубожіло, з'явились черги.

24 березня 1940 року на виборах по місту Дрогобичу (дільниця № 23) депутатом до Верховної ради СРСР став перший секретар Дрогобицького обкому КП(б)У Яків Микитович Ткач, а депутатом до Верховної ради УРСР — Ярослав Середа. За офіційними повідомленнями, за представників влади віддали свої голоси 99,39% виборців.

Постановами Ради Народних Комісарів УРСР в місті створено державний обласний драмтеатр (тепер Львівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича), обласну філармонію, обласний будинок народної творчості, вчительський інститут (тепер Дрогобицький педагогічний університет), державний обласний історичний музей (тепер Дрогобицький краєзнавчий музей), державну обласну бібліотеку для дорослих та державну обласну дитячу бібліотеку, відкрито медпункти першої допомоги, пологовий будинок на 45 місць, венеричну клініку на 45 місць, пункти консультації матері та дитини, організовано 4-місячну медшколу на 50 чоловік.

Нова влада розпочала масові арешти і депортації польського населення. Багатьох дрогобичан чекали ув'язнення, висилка в концтабори ГУЛАГу та навіть смертні вироки. Спротив таким діям чинили як поляки, зорганізовані в Союз збройної боротьби, так і українці під керівництвом ОУНР.

22 червня 1941 рогу місто було бомбардовано німецькою авіацією, під удар попали залізнична станція з вокзалом та нафтопереробні підприємства міста, а також військові казарми. Починаючи з цього дня і аж по 29 червня енкаведисти поспішно арештовували представників дрогобицької інтелігенції, гімназистів та студентів. Частину заарештованих вивезли, решту — вбили. Розпочалось масове вбивство ув'язнених у тюрмах Дрогобича, де було замордовано кількасот осіб, серед яких були єромонахи Яким Сеньківський, Северіян Бараник і Віталій Байрак.

1 липня 1941 року в Дрогобич входять війська гітлерівської Німеччини та її сателіта тисовської Словаччини. Військова комендатура німців, яка керувала містом протягом липня, знаходилась в готелі «Європа». Комендантом міста призначено майора Баєра. Він видав розпорядження про введення в обіг нарівні з рубльом німецької марки, пізніше в обіг повернуто злотий. Протягом тижня в місті відновлено електро- та водопостачання. За пару днів відновлено газопостачання, хоча населенню, крім німців, заборонялось використовувати газ для побутових потреб з 8-ї ранку до 6-ї вечора.

В будинку № 2 по вулиці Стрийській (біля церкви Петра й Павла) розмістився обласний провід ОУНР під керівництвом уродженця Сколівщини Андрія Шукатка (псевдо «Шрам»). 29 районів області було об'єднано в три округи: Перемиську, Самбірську, та Стрийську, які мали свої надрайонні проводи. Дрогобицький район з своїм провідником напряму підпорядковувався обласному проводу.

3 липня 1941 року в Народному домі член проводу Василь Николяк («Клен») оголосив про Акт відновлення Української Держави. 5 липня в дрогобицькій пресі опубліковано «Маніфест ОУН».[14]. Наступного дня на кількатисячному мітингу, що зібрався на площі перед церквою святого Юра, В.Николяк повідомив про створення у Львові уряду української держави на чолі з прем'єром Ярославом Стецьком. Присутні на мітингу присягнули на вірність Україні.

З серпня 1941 року по серпень 1944 року Дрогобич в складі дистрикту Галичина входив до складу генерал-губернаторства з центром у Кракові. Дрогобицьку область перейменовано на окружне староство (Крайсгауптманшафт Дрогобич). Старостою округи (крайсгауптманом) призначено Є.Адамчика, а в 1942-1944 роках цю посаду обіймав адвокат з Дюссельдорфа Ґарґентс. Міською управою керував бургомістр адвокат Осип Костшембський.

11 липня на окружних зборах відновлено роботу Союзу українських кооперативів на чолі з Дмитром Німиловичем. Цього ж дня за участю дрогобицьких лікарів знову запрацювала Каса хворих під керівництвом директора Теофілія Гладиловича та начального лікаря Володимира Чапельського. Після вимушеної перерви під управлінням Антона Левицького запрацювала і почала нарощувати потужності Народна торгівля. В 1943 це товариство, обслуговувало в 10 магазинах 55% жителів Дрогобича. З 28 липня відновлено роботу міського ринку (щопонеділка). Протягом 27 липня — 2 серпня був проведений перепис населення міста.

Відмовивши керівництву ОУН у створенні власної міліції, дрогобицьке гестапо з середини липня почало набір та навчання Української допоміжної поліції. 18 липня замість евакуйованої сформовано нову міську пожежну команду. На початку осені в місто введені фельджандармерія (нім. Feldgendarmerie — польова жандармерія) та відділ шуцполіції (нім. Schutzmannschaft), який відповідав за безпеку нафтопромислу як наземну, так і з повітря.

З липня в Дрогобичі з періодичністю три рази на тиждень розпочато випуск газети, яка отримала назву «Вільне слово». Влітку поновив репетиції й виступи та вернувся до звичного концертного репертуару хор Боян Дрогобицький. 17 серпня футбольна команда місцевого спортивного товариства «Підгір'я» з рахунком 4:3 перемогла на своєму полі клуб «Ріпник» з Борислава. Існувало в Дрогобичі ще товариство «Ватра».

В серпні в місті для допомоги українським громадянам та установам організовано товариство «Українська Допомогова Акція» (УДА). 5 вересня УДА реорганізовано в Український Окружний Комітет (УОК), структурну ланку Українського Крайового Комітету, а з 1 березня 1942 року — Українського центрального комітету. При фінансовій допомозі УОК запрацював аматорський театр. З 25 вересня по 27 вересня проведено запис дітей з 1928 по 1934 роки народження на навчання в українських народних школах. В грудні відкрито «Державну гімназію з українською мовою навчання в Дрогобичі». Відновлено вивчення латинської мови та релігії. Російську мову замінено німецькою.

15 вересня силами гестапо та фельджандармерії заарештовано близько 50 членів ОУН, серед яких майже весь обласний провід, і відправлено в концтабір Монтелюпіх поблизу Кракова. Після Андрія Шукатки обласний провід очолив його заступник Василь Николяк.

З 1 грудня 1941 року в місті введено картки. Основний набір харчів, який отримували всі працюючі жителі міста (близько 19 000 чоловік) в грудні становив: борошна — 400 грамів, кави — 80 грамів, м'яса — 400 грамів, хліба — 6 кілограмів, цукру — 800 грамів. Дрогобичани, які працювали в уряді та важливих установах чи підприємствах (близько 2 000 чоловік) мали право на додатково борошна — 400 гр., масла — 126 гр., мяса — 400 гр., цукру — 500 гр. Крім того, 577 дітей до двохрічного віку та 490 хворих отримували щодня по 250 гр. молока. Але все це не стосувалося єврейської громади Дрогобича.

12 квітня 1942 року розпочато мобілізацію дрогобичан з 1919 по 1922 роки народження до баудінсту. Молодь використовували для важких некваліфікованих робіт на НПЗ, підприємстві по виготовленню дахівки, будівництва та ремонту доріг, копання траншей тощо.

В 1942 році в Карпатах гітлерівцями був схоплений Олекса Гасин (псевдо «Лицар»), член Крайового проводу ОУН. Його перевезли до міста та тримали в тюрмі при гестапо на вулиці Стрийській. Завдяки проведеній операції підпілля ОУН, 9 квітня 1943 року він був звільнений.

Очікуйте 2-гу частину статті...

СЛАВА УКРАЇНІ!