101 казка від Повітрулі. День N -1 (преамбула)

Day 2,428, 04:39 • Published in Ukraine Japan • by Povitrulya


Навіяно заміткою моєї подружки RingerJ та коментами на неї (тутай).


Одного не зовсім прекрасного дня летіла собі Повітруля за одним з вітрів, які в той день чергували у небі. Власне не зовсім і летіла, а так, кружляла собі, розправивши крила, не маючи ні напрямку, ні мети. Летіла і намагалась переконати сама себе, що крила в неї таки є. В якості переконувальної мантри використовувались слова пісеньки Тем Грінхілл:

Коснись теплом крыла моей души
Я жду чудес – я закрываю глаза
В который раз мне сохранили жизнь
В дороге в небо снова отказав
Но я вижу мост над горящей рекой
Я вижу тень Твою впереди
Я знаю – мне ещё далеко
Сквозь ночь и память, сны и дожди
Но я успею – у меня есть крылья
Их плохо видно под смертной пылью
Я умею летать…

Послухати повністю, що, власне, намагалась наспівувати Повітруля можна тут: Скачати-слухати

Раптом мимо Повітрулі, збиваючи її з повної відсутності курсу, пролетів чорний мов крук Басаврюк, котрий несподівано вискочив із-за хмари. Пролітаючи мимо, він покрутив пальцем біля виска і вказав тим же пальцем додолу, натякнувши, що чим киснути, краще зайнятись ділом і звернути увагу на те, що відбувається на грішній землі.
Повітруля кинула погляд долу і побачила великий город (не плутати з містом, українською все ж пишемо). На ньому росла величезна ріпа в оточенні маленьких золотистих гарбузиків. І не просто ріпа, а Ріпа. І була вона якоюсь дивною, розфарбованою в різні кольори химерними контурами, які дівчинці щось таки нагадували. Як відомо, повітрулі - то дуже цікаві створіння, і не всунути свого носа в нову забавку їй було просто неможливо. Тому Повітруля лягла на крило і стала плавно опускатись, намотуючи круги навколо химерного плоду. І чим нижче дівчинка опускалась, тим виразніше бачила ті контури, наляпані на Ріпі, і вони перетворювалися в контури країн, знайомих їй з підручників географії.
Коли ж ноги Повітрулі, взуті в берці (так-так, вона була мілітаристкою, щоб там про неї не думав знаменитий китаєць, чиновник найвищого Четвертого Рангу Щось Там Кудись Всунь) торкнулись грішної землі, дівчинка побачила, що це не просто Ріпа, а еРіпа.
"Безмежно цікаво", - почухала своє рєпку Повітруля. Вона завжди в своїх мандрах носила за собою в торбинці рєпку, яка виступала в якості ментального посилювача, і коли треба було подумати, діставала і чухала (чи ніжно гладила) плодик в залежності від ситуації. "А де ж тут дірка?" Вона згадала, як її близька подруга Метрія, що була родом із Ксанфу [1], розповідала про подібні плоди, які були безмежно небезпечними для всіляких цікавих створінь, котрі не знали куди всунути свого носика.
Дірка знайшлася зі сторони, де коло еРєпки товклась ціла черга з хітобіто[2].



"А, це не страшно, Метрія розповідала про гіпногарбузи, а тут ріпка, навіть якщо вона еРіпка. Не страшно" - заколисувала Повітруля сама себе, намагаючись подавити писк внутрішнього голосу, котрий волав "НЕ ЛІЗЬ!!!"
Вистоявши чергу, Повітруля підійшла до чорної дірки, на якій було написано Лог Ін і, звісно, всунула туди свого носика. Вона таки помилилась (не вперше в цьому житті). Хоч це був і не ксанфівський гарбуз, але еРєпка виявилась все ж гіпнотичною Рєпкою...

(далі буде, можливо...)


[1] мається на увазі фентезійна серія "Ксанф" Ентоні Пірса
[2] хітобіто - люди (анімешн)