Join the new world

Вітаю, шановні співвітчизники!

Думаю, багато дрогобичан уже прочитали мою першу статтю). Але це була тільки 1-ша частина... Правда, я хотів написати 2-гу частину у середу, але вж не міг витримати!
Продовжуємо мандрівку по славному місті - Дрогобичу...

2-ГА ЧАСТИНА





В 1943 році на Дрогобиччині, як і по всій Галичині, почали створюватись загони Української Народної Самооборони, реорганізовані в грудні в УПА-Захід. Гітлерівці у свою чергу активізували антиукраїнські акції, арештовуючи та знищуючи членів ОУН, УПА та їх симпатиків. Весною заарештовано Володимира Кобільника, який виконував функції повітового провідника ОУН. Смерть свою зустрів 28 лютого 1945 року в концентраційному таборі в Шембурзі.

23 квітня місто та НПЗ піддано бомбардуванню. Силами німецьких спеціалістів та дармової (євреї та полонені) робочої сили виробництво швидко відновлено.

28 квітня оголошено про створення дивізії «Галичина». 3 травня відбулась окружна нарада присвячена питанню формування дивізії. Через деякий час на площі Театральній запрацювала комісія, яка 6 днів на тиждень з 8 ранку до 6 вечора приймала бажаючих. Вже з 17 липня по 19 липня перші групи майбутніх дивізійників на поїздах відправились до Львова.

З більше ніж 10 000 полонених червоноармійців, які знаходились в таборі біля Бригідок в 1941 році, в травні 1943 залишилось живими лише 2 200 чоловік, з них приблизно 880 узбеків, 660 росіян, 330 українців та 220 киргизів.

В жовтні розстріляно групу українських повстанців з тюрми. В тому ж місяці в окрузі, як і по всій Галичині, запроваджено інститут заручників, тобто окупаційною владою заарештовувались та кидались до в'язниці мирні жителі, над якими при першій же антинімецькій акції проводилась екзекуція. Також практикувався розстріл полонених повстанців, за антинімецькі дії УПА.

Вранці 26 червня 1944 року в рамках операції «Френтік-2» 71 бомбардувальник «Літаюча фортеця» В-17 8-ї повітряної армії ВПС США в супроводі 56 винищувачів Р-51 «Мустанг» з аеродромів в Україні здійснили авіаналіт на Дрогобич, скинувши на НПЗ та місто 1125 двухсотпятидесятифунтових авіабомб, після чого полетіли на бази в Італії.

Влітку 1944 року, у зв'язку з наближенням лінії фронту до Дрогобича, установи Третього Рейху одну за одною евакуйовано з міста. Разом з ними на захід, ближче до військ союзників СРСР по антигітлерівській коаліції, покидала Дрогобиччину й частина її мешканців.

Згідно з Актом від 10 травня 1945 року Комісії з розслідування нацистських злочинів в Дрогобичі розстріляно 14 500 осіб (з них більше 10 000 в Броницькому лісі), знищено 10 800 військовополонених, убито 42 вчителі, 47 лікарів, 100 робітників та інженерів керамічного та нафтопереробних заводів, вивезено на примусові роботи до Німеччини 3 100 мешканців. Місту завдано матеріальних збитків на 22 000 000 рублів.

Приблизно в 8.30 ранку 6 серпня після двогодинного бою в районі НПЗ Польмін в місто ввійшли бійці 167-ї стрілецької дивізії Четвертого Українського фронту. Дрогобич став першим містом, звільненим цим фронтом після відновлення (ліквідовано 16 травня 1944 року).

Вже 15 серпня 1944 в місті відновлено постачання електроенергії, а 3 вересня відновлено подачу води та газу.

В жовтні відкрито міську партійну школу. На всіх заводах та в установах створено первинні організації ВКП(б) та ВЛКСМ. Утворено товариство з поширення політичних і наукових знань. Для виховання народу, який, за словами секретаря Дрогобицького обкому та міському КП(б)У Степана Олексенка «протягом століть підпадав впливу ворожої нам націоналістичної буржуазної пропаганди», в дусі комуністичної ідеології організовуються доповіді, лекції та політінформації, з врахуванням грамотності та політичної обізнаності різних прошарків суспільства та соціальних груп, наприклад окремо для вчителів, для жінок, інтелігенції, лікарів, молоді, робітників тощо. Партійно-господарський апарат Дрогобича повністю сформовано з представників східних областей України та інших республік СРСР, для чого в місто протягом кількох місяців скеровано 330 осіб.

Дрогобицька область проіснувала до травня 1959 року, коли її територія була приєднана до складу Львівської області.

У повоєнні роки в місті збудовані калійний комбінат, заводи автомобільних кранів, газової апаратури, молочний, плодоконсервний, лікеро-горілчаний; хлібокомбінат; розширено та реконструйовано нафтопереробний, солеварний, керамічний, долотний заводи, м'ясокомбінат. Діяли педагогічний інститут, загальнотехнічний факультет Львівського політехнічного інституту, 2 технікуми (нафтовидобувний і механічний), музичне училище.

У наш час основною промисловою галуззю міста є машинобудування та нафтопереробка. У місті налічується 18 загальноосвітніх шкіл, гімназія, ліцей, 6 училищ та технікумів, одна художня та дві музичні школи, 4 ВНЗи. У місті відкрито пам'ятники Юрію Дрогобичу, Степанові Бандері, воїнам-інтернаціоналістам, до 2000-ліття християнства, Маркіяну Шашкевичу, Василю Стефанику, Івану Франку, Тарасу Шевченку, Папі Римському Івану Павлу II.

Сучасний Дрогобич не перестає дивувати своїми древніми таємницями. В ніч з 1 березня на 2 березня 2012 року обвалилась підлога в магазині «Фото Квеллє» (англ. "Foto Quelle") за адресою площа Ринок, 8. Утворилась яма глибиною до трьох метрів, в яку провалилась частина офісної техніки. При огляді її співробітниками МНС виявлено підземні ходи, один з яких вів в сторону костелу, інший — до ратуші.

Дрогобич — розвинутий природно-господарський комплекс, друге за промисловим потенціалом місто області. Промисловий потенціал міста формують такі основні галузі:

машинобудування (45😵,
нафтопереробка (37😵,
харчова (7,5😵,
будівельних матеріалів (1,2😵,
легка (1😵, хімічна (0,7😵,
поліграфічна (0,1😵.

До складу багатогалузевого промислового комплексу входять 31 промислові підприємства, що перебувають на постійному балансі (без малих підприємств), які виробляють широкий асортимент промислової продукції. Найбільшими підприємствами міста є:

Дрогобицький нафтопереробний завод
Нафтопереробне підприємство «НПК Галичина», заводи № 1 та № 2, реальний власник невідомий
Виробник мастил «ВАТ Галол»
ТОВ "Універсальна бурова техніка" (колишній "Дрогобицький долотний завод"), єдине в Україні підприємство по виробництву долот для нафтодобування
ПАТ "Дрогобицький завод автомобільних кранів", виготовляє зокрема автомобільні гідравлічні крани марки «Силач»
ВАТ «Дрогобицький машинобудівний завод», виготовляє обладнання для транспортування, добування та переробки нафти та газу
ВАТ «Дрогобицький хлібокомбінат»
ВАТ «Дрогобицький молокозавод», виготовляє продукти під маркою «Драгобрат»
ВАТ"Дрогобицька Фарба", виготовляє фарби марки «ДРОФА»
ВАТ «Дрогобицьке швейне підприємство Зоря», власник контрольного пакету спільне українсько-польсько-італійське ТзОВ «Лаура» (Львів)
ВАТ «Дрогобицький завод залізобетонних виробів»
ЗАТ «Дрогобицький м'ясокомбінат»
Дрогобицький солеварний завод — один з найстаріших у Європі, солеварний завод та найстаріше постійно діюче підприємство України, у паспорті якого вказано як дату заснування заводу рік 1250-й, віддано в оренду ЗАТ «Галка-Дрогобич». Стратегічний Дрогобицький солеварний завод купити ніхто не має права до 2013 року.

Дрогобич — значний освітній осередок Львівщини і держави — тут діють декілька вишів, серед яких педагогічний університет; духовна семінарія, 18 шкіл, гімназія, ліцей, технікуми і коледжі, музичне і медичне училища, музичні та художні школи.

Дрогобич є важливим культурним осередком Львівщини — тут діють численні музеї, зокрема під егідою краєзнавчого «Дрогобиччина», театр, філармонія, міський і районний Народні доми, будинки культури, бібліотеки тощо.

Заклади культури міста Дрогобича:
Кінотеатр «Аврора», пізніше «Прометей»;
Львівський обласний академічний музично-драматичний театр імені Юрія Дрогобича — має понад 70-річну історію;
Міська філармонія;
Міський народний дім ім. І. Я. Франка;
Районний народний дім;
9 бібліотек;
будинки культури при підприємствах міста.

Станом на кінець 2010 року в Дрогобичі немає жодного кінотеатру — у єдиному вцілілому приміщенні (перебуває в аварійному стані) кінотеатра «Прометей» показувати кіно припинили ще на початку 1990-х років, і весь подальший час будинок використовувався не за призначенням (переважно площу здавали в оренду під ресторан, меблевий салон та ігрові заклади)і; на початку 2008 року справа з приватизацією будівлі спричинила великий скандал у місті, що навіть потягнуло за собою відставку чинного на той час мера. Приміщення кінотеатру було продане, і станом на травень 2012 року на об'єкті триває реконструкція.

Дрогобицькі музеї:

Краєзнавчий музей «Дрогобиччина» — центральний і найбільший музейний заклад міста; створений у травні 1940 року нині має 7 відділів, експозиції розгорнуто у 58 залах, які розміщені у 6 будівлях. Зокрема, до відділів музею належать:
Відділ природи та історії;
Дрогобицька картинна галерея;
Палац мистецтв;
пам'ятки дерев'яної архітектури кінця XV — початку XVII ст.ст. — церкви-музеї св. Юра і Воздвиження Чесного Хреста.
Музей Бруно Шульца — відкритий 2003 року у колишньому вчительському кабінеті всесвітньо відомого польського письменника і художника єврейського походження Бруно Шульца в приміщенні педагогічного університету з ініціативи першого керівника Полоністичного науково-інформаційного центру Ігоря Менька (1972–2005).

Дрогобич надзвичайно багатий на історико-архітектурні пам'ятки:

Церква св. Юра (вул. Солоний Ставок, 23) — пам'ятка сакральної архітектури національного значення; нині музей-відділ краєзнавчого музею «Дрогобиччина». Дерев'яна тридільна (тризрубна), споруджена у стилі українського Відродження в XVI–XVII століттях в селі Надіїв, в 1657 році перевезена до Дрогобича. В інтер'єрі іконостас 1659 року та розписи XVII століття. Розпочато процес оформлення документів на її внесення до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Дзвіниця церкви св. Юра (вул. Солоний Ставок, 23) — пам'ятка архітектури національного значення. Збудована у 1670 році, перебудована у 1678–1711 роках. Дерев'яна, квадратна в плані, чотириярусна, з опасанням навколо першого ярусу, чотиригранною галереєю навколо третього та восьмигранною галереєю навколо четвертого ярусу, завершена бароковою банею. В формах дзвіниці суміщені риси оборонних дерев'яних башт та культової архітектури.
Церква Воздвиження Чесного Хреста (вул. Зварицька,7) — пам'ятка архітектури національного значення. Збудована 1613 року, дерев'яна, взірець сакральної архітектури українського Відродження;
Дзвіниця церкви Здвиження Чесного Хреста (вул. Зварицька,7) — пам'ятка архітектури національного значення. Зведена 1661 року. Дерев'яна, квадратова в плані.
Костел св. Варфоломія (пл. Замкова гора, вул. Шевченка, 1) — пам'ятка архітектури національного значення. Спорудження відноситься до кінця XIV — початку XVI століть. Готичний костел заснований, як форпост феодальної Польщі на землях Галицько-Волинського князівства. Збудований на місці терему княжого воєводи.
Дзвіниця костелу св. Варфоломія (вул. Данила Галицького) — пам'ятка архітектури національного значення. Зведення датується кінцем XIII — початком XV століття. Відтак, це найстаріша споруда міста. Первісно служила оборонною вежою замку руського воєводи, із побудовою поряд костелу св. Варфоломія — дзвіницею.
Хоральна синагога — будувалась у 1842—65 роки у єврейському передмісті Дрогобича Лані; нині недіюча синагога.
Монастир св. Петра і Павла (вул. Стрийська, 1) — величний василіянський монастир, зведення якого датується 1825—28 роками (освячення — 1831 рік); одна з найрозкішніших культових споруд міста і країни в цілому.
Церква св. Трійці (вул. Трускавецька, 2) — пам'ятка архітектури місцевого значення. Церква є мурованою, датується XVII–XIX століттями. Нині це катедральний собор (катедра) Пресвятої Трійці УГКЦ[39].
Церква св. Параскеви (дерев.).



Міська ратуша (пл. Ринок, 1) — так звана нова ратуша, зведення якої за проектом архітектора Мар'яна Нікодемовича відноситься до 1920-х років. Споруда прикметна своєю вежею, що добре проглядається звідусіль у середмісті. Як і раніше, тут міститься місцевий орган самоврядування — Дрогобицька міська рада.
Шпихлір (Житниця) (вул. Грушевського, 16) — пам'ятка архітектури національного значення, споруджена в стилі бароко. Споруджений у 1778 році. Це — цегляна споруда, накрита гонтом, служила раніше зерносховищем.
Комплекс споруд Дрогобицького солеварного заводу XIII—XX століть.
Вілла Б'янки

У Дрогобичі значне число пам'ятників, що вшановують діячів національної історії, науки та культури — Тарасові Шевченку, Іванові Франку, Василю Стефанику, Юрію Дрогобичу, Степанові Бандері, В'ячеславові Чорноволу. Є пам'ятник-погруддя (імовірно, найстаріший у місті — 1892) діячеві польської культури Адаму Міцкевичу, а також Папі Римському, поляку за походженням Івану Павлу II, встановлений у 2007 році; релігійне спрямування має і пам'ятний знак на честь 2000-ліття Різдва Христового. У місті зберігають у вигляді меморіалів та пам'ятних знаків про трагічні події історії XX століття — могила жертв репресій, пам'ятний знак на честь воїнів, які загинули в Афганістані, поховання радянських воїнів (меморіал Слави).

Більшість міських пам'ятників були встановлені у Дрогобичі вже за незалежності України (від 1991 року).

Велику частину свого життя у Дрогобичі прожив великий український поет і письменник Іван Франко. Він навчався у дрогобицькій «нормальній школі». Враження від навчання у школі відбилися на франкових оповіданнях, багато в чому автобіографічних, — «Грицева шкільна наука», «Олівець» та інших. Своє навчання Іван Франко продовжив у місцевій гімназії.



У цій же колишній Дрогобицькій гімназії (тепер педагогічний університет) вчителювали знаменитий поет-неокласик Петро Карманський, громадський діяч Володимир Бірчак, професор музики Анастазія Огроднік-Жилава, гімназію очолював Андрій Алиськевич, а сам заклад закінчили: Василь Стефаник, Лесь Мартович, Стефан Ковалів, Осип Тур'янський, Володимир Бірчак, Іван Пулюй, О. Нижанківський, Григорій Коссак, Бруно Шульц, Михайло Матчак, Василь Шевчук, Микола Фриз.



У Дрогобичі прожили своє життя Юрій Дрогобич (Котермак) — перший український доктор медицини і філософії; Бруно Шульц — один з найвизначніших польських художників і письменників єврейського походження початку XX сторіччя. З історією Дрогобича пов'язані також біографії багатьох інших відомих людей — Корнила Устияновича, Модеста Менцінського, Степана Витвицького, Андрія Мельника, Дмитра Грицая[40].

Визначні особи пов'язані із Дрогобичем:

Василь Стефаник
Іван Франко
Володимир Бірчак
Броварський Лев Рудольфович
Борис Іван — відомий український промисловець
Валага Андрій — співак і музикант
Вексельберг Віктор Феліксович
Іван Верхратський
Дмитро Грицай-Перебийніс — генерал-хорунжий УПА
Юрій Дрогобич
Готтліб Маврикій
Лесь Мартович
Мар'ян Осипович Марущак
Андрій Мельник
Михайло Матчак
Модест Менцинський
Стефан Ковалів
Григорій Коссак
Зенон Коссак
Кушнір Володимир
Кот Мирослава
Хасман Мандик Жисі — в'язень Дрогобицького гетто, боєць УПА
Кобільник Володимир — член обласного проводу ОУН Дрогобиччини, загинув в концтаборі.
Остап Нижанківський
Ярослав Попович
Витвицький Степан
Елізабет Бергнер — актриса театру та кіно
Охримович Ксенофонт — бурмістр Дрогобича
Казімєж Вежинський
Бруно Шульц
Анджей Хцюк
Байрак Володимир Васильович
Жеплинський Богдан Михайлович
Равицький Ігор Миколайович — український режисер. Народний артист України (2000).
Чмола Іван
Василь Іванишин
Лукань Володимир
Левинський Володимир Петрович — вчений, публіцист, філософ
Любомирський Степан (1921–1983) — український письменник-прозаїк.
Жубіль-Книш Галина Миколаївна
отець Василь Шевчук (Кадило) — капелан Української Повстанської Армії
Коцко Василь — довголітній секретар Дрогобицького староства, посол Галицького сейму 2, 3-го скликань.
Ушневич Олег Михайлович — Герой України, захисник Майдану.


Наступна стаття моєї рубрики "По містах України..." буде у неділю. За цей час пишить в коментах статті або до мене в приват, щоб я у наступній статті написав саме про ваше місто!

Слава Україні!