[GOV]Фенікс. Як це було.

Day 1,002, 07:01 • Published in Ukraine Ukraine • by UriSS


Дід Василь прокинувся від нелюдського лементу. Чесно кажучи прокидатися йому було важко і після вчорашнього не дуже приємно, але баба Параска волала так, що її матюки продиралися крізь усі рівні ранкового сну і перетворювали усі створені за ніч мозком картини у силует самої баби, з качалкою у руках і чомусь сумним виразом обличчя. Чого тільки не насниться.

Дід Василь понуро піднявся з ліжка, заправив пояс і поважним кроком намірився було у двір, щоб заспокоїти дурну бабу, але коли побачив картину, що відкрилася з ґанку, сам не знайшов нічого кращого, ніж сісти на поріг і схопитися за голову. Не найрозумніший вихід у такому випадку, але найпростіший. Бо на подвір'ї творилося щось страшне.

Стодола палала диким полум'ям, солом'яна стріха вже давно пішла димом і зараз догорали останні шматки стіни, уся господарка, кури, корови, коні розбігалися на всі сторони, намагаючись сховатися від пекельного жару. Пес Гевчик підпалив собі хвіст і тепер з диким скавучанням гасав по подвір'ї, несучи вогонь усьому, що може загорітися і заодно залишаючи за собою смердючий слід паленої шерсті. Дід подумав, що Гевчик зараз як ніколи нагадує древню тварюку семаргла, шульгавого пса, що гасав по небу з вогненною шерстю і диким гавкотом. Ці звуки предки наші деколи приймали за грім та блискавку.

Єдиними, кому ситуація загалом не зашкодила, були дідові свині. Вони поважно валялися у підігрітій багнюці, їхні стійла були настільки просякнуті гноєм, що вогонь їх не взяв і тепер вони замість того, щоб тікати подалі просто спостерігали за процесом, і навіть у душі, якщо звісно вона у них була присутня, трохи раділи, що на багатті смажаться не їхні реберця, а щось інше.

Ступор від першого погляду трішки відпустив і дід Василь зміг встати на ноги. Дим і шматки Гевчикової шерсті відразу забили ніс і почали роз'їдати очі, але причину цієї всієї катавасії дід все таки побачити встиг.Спочатку крізь дим вималювалися обриси тупоголової панди Вєні, яку купив на ярмарку внук минулого року і яка вже встигла добряче напакостити. При чому так добряче, що якщо б не любов до внука дід давно б згодував її Гевчику, але такого як зараз навіть від неї дід не чекав.

Зараз хутряна бестія зі скляними очима тягнула на повідку велетенську курку. Крила пташки переливалися вогненними потоками, лапи її стояли на білій платформі, що рухалася за рахунок сотень дроїдів, що бігали у своїх коліщатках на подобі білочки, яку дід бачив у сусіда, що приїхав з-за морів минулого року. Голови у дивної істоти не було. Натомість вона крутила шиєю, зашитою вогненними нитками, явно не розуміючи куди потрапила і навіщо їй це все.

Від її крил загоралися дерева, дахи, усе, що довгою працею нажили дід з бабою перетворювалося у попіл. Дід зітхнув і пошкандибав до сараю по відро, пісок і лопату. Панди пандами, а вогонь треба гасити. Поки хата не зайнялася, або ще гірше – винний погріб. А на вечерю баба приготує запіканку з курятини. Смакота...