Join the new world

Так як я, бісів шлімазл, все ще маю кнопки конгресмена (на що мені з докором вказав Скоропадський), доведеться мені з вами повисіти до моменту вивітрення цих почесних привілеїв, адже від мого голосу у конгресі можуть залежати результати таких доленосних законів, як імпіч в останній день. Тому, користуючись обставинами, оповім кілька «шоколадних» історій із життя, зважаючи що розповсюдження таких субстанцій як фігурально, так і буквально (Ares20 та AnotherChance переконались в цьому наочно) стало невід'ємною частиною бренду "Горилла Inc." , і поставлю остаточну коричневу пляму на третій своїй реінкарнації.



Особливості австралійської культури

Для затравочки, розповім про таку веселу розвагу австралійської школоти, як “upper decker”. Що ж воно таке? Юні поліглоти та адепти гуголтранслейту перекладуть це як «верхньопалубник», і спитають чи не пов*язано це якось із мореплавством, і частково матимуть рацію. У цій розвазі й справді фігурує судно. Керамічне судно.

Суть цього приколу, який я вважаю слід заборонити Женевською Конвенцією, в тому, щоб усістись на зливний бачок, і «спустити бомбу» у нього. Не буду вдаватись в подробиці, але можете лише уявити емоції людини, яка не знаючи про приховану небезпеку, змиє такий «замінований бачок», а також процес очищення змивної системи після подібного терористичного акту. Гордий житель країни кенгуру, який розповів про цей обряд, хвалився що йому вдалося закинути «upper decker” в особистий фарфоровий трон директора школи. А так, до слова, зараз цей герой-бомбіст працює інженером-проектувальником у Volvo.



Petit Julien

Узагалі, справді дивує іноді, як люди вхитряються вигадувати так багато різних нестандартих способів виконати елементарну фізіологічну функцію. Зі своїх шкільних років я пригадую одного хлопця, що правда був не бомбардиром, а стрільцем, і тугою струєю урини регулярно орошував батарею в туалеті, поки його з приспущеними штанами, спійманого in flagrante, прибиральниця не привела за вухо в наш клас. Доля його склалася набагато скромніше, в міжнародні корпорації він не попав, зате став пожежником, зробивши поливання гарячих предметів із свого брандспойта справою свого життя. А тепер підемо до «основної страви».




«Кажуть, це гарна прикмета, до грошей....»

Далекого літа 2010 року було 600-річчя Грюнвальдської битви. Така круглу дату не могли проігнорити усякі реконструктори, любителі бугурту (для тих хто не знав – бугурт це насправді коли лицарі гамселять один одного тупими мечами, а не коли срака горить), діячі політики та культури, одним словом, мав бути дуже файний захід, що назавжди врізався б у пам*ять. Так воно і сталося, правда трохи іншим шляхом.




Почалося все з того, що організатори трохи не розрахували сил, і туди з*їхалося м*яко кажучи набагато більше людей як очікувалося, що призвело до страшних корків, фактично рух на усіх трасах що вели туди був заблокований. Чимало людей змогло звідти виїхати лише через десяток годин після кінця заходу. А так як це було посеред літа, з температурою в районі +30, в чистому полі, можете здогадатись які враження були у цих людей.


Обличчя продавців води, які смекнувши що ніхто звідси не втече у найближчі десять годин, почали продавати півлітрові мінералки за 2 євро/шт


Нам же повезло дещо більше, адже ми приїхали на позашляховику, тому свобода нашого пересування не була обмежена наявністю асфальтового, гравієвого чи будь-якої подоби дорожнього покриття. Узагалі, я завжди негативно ставився до джипів, асоціюючи їх з чорношкірими сутенерами та таким фрейдистським терміном як «компенсація», але в тій ситуації я трохи переглянув своє ставлення до такого типу автотранспорту.




Все було б добре, їхали ми собі полями, серед трави що росла по пояс, але якби все завершилось хеппі-ендом, не було б цієї історії. Так вийшло, що чи якийсь селянин, чи то цілий колгосп, судячи по об*єму, вилили посеред поля немаленьке озерце із екскрементів тваринного походження, і як ви здогадуєтеся, ми, будучи в стресі та не помітивши(якась скотина присипала кисільні береги соломою) , на всіх парах у нього вляпались.

На щастя, повний привід та восьмициліндровий двигун дозволили нам швидко увімкнути задню передачу і чимдух виїхати з цього рошенового моря, але бризки на кузові та сліди у ринвах шинного протектора лишилися із нами. Від феєрії запахів та повного розкриття кислих нот у купажі з відбірного свинячого лайна нас урятував водний фільтр повітря, тому ми не до кінця усвідомлювали масштаби трагедії. Але от коли ми вибрались на трасу, і встали на світлофорі у якомусь населеному пункті поряд із колоною байкерів, той факт що у них всіх почалися приступи кашлю, а один зняв бандану, промочив її водою і віддав своїй дівчині у якості імпровізованого респіратора підказав нам що на нас неслабенька така коричнева мітка, і що бажано було б пошвидше від неї відмитись.



Заїхавши на заправку, де була ручна мийка із самообслуговуванням, ми дуже довго та нудно поливали свій автомобіль з кархера, ховаючись за опорними колонами як за укриттям, щоб не зачепило бризками. Ми намагалися замести після себе сліди як могли, але все-одно рештки нашого надбання хай в дуже розрідженому стані, але лишилися на мийці.

І тут ми, вже виїхавши, перевівши подих і збираючись відправитись в подальшу подорож, бачимо як на місце де ми лишень скинули із себе пахучу глазур в*їжджає сріблястий седан-мерседес, чуємо як відкриваються двері, потім характерне «плюх» людини яка з розмаху вступила в калюжу, і.... мабуть найголосніше «О КУРРВВАААА!!!!» яке мені доводилося чути. Продовження ми чекати не стали, швиденько сіли і дали звідти дьору, щиро сподіваюся що водій мерседеса в той день не був одягнутий у свій найкращий світлий костюм.

Приємного апетиту, тим хто читав це за трапезою,
Тепер вже точно лівнувший OekraienseGuerrilla