Диктатори мої дрібнесенькі...

Day 2,670, 15:37 • Published in Ukraine Japan • by Povitrulya




Повітрулька йшла вулицями еСтолиці мугикаючи собі під ніс пісеньку: „Вільна незалежна Україна, мов до шлюбу вбралася дівчина...” Настрій був хороший, хоча після святкування чергової річниці Старших Архангелів трішки боліла голова.
На дівчині добре сидів ладно скроєний мундирчик, в петлицях поблискували сріблясті крила, світило сонце, попереду чекали друзі і поїздка в онсен [1] для розслабухи. Життя чудове!

Та чим ближче Повітрулька підходила до центральної площі, де біля міського фонтану була добрячою кувалдою забита стрілка, тим більше відчувала якісь темні флюїди, які заполонювали вулиці. Люди ставали все більш похмурими, заклопотаними, про щось собі перемовлялися по куткам і передавали одне одному якийсь листок. Хоча, зрештою, її це не дуже обходило. Небесні створіння рідко переобтяжені земними клопотами.


Як виявилось, на місце зустрічі вона прийшла першою. Роззирнувшись, дівчина присіла на парапет фонтану, і стала хлюпати водою, ганяючи золотих рибок, одним оком за ними спостерігаючи. Друге ж око сканувало периметр і оцінювало обстановку на предмет загроз. Все-таки мілітарний вишкіл давався взнаки. Поруч пройшли Повітрулині друзі - Комбат та Яша Штомпер, про щось жваво обговорюючи. Дівчина помахала їй ручкою та вони, занурені в бесіду, її не побачили. Ну й не страшно. Поприколюється над ними пізніше.

Від гурту людей в кутку площі відділився гігант в чорному плащі з вишитою червоним буквою на спині і, махнувши їм рукою та сказавши „Я вам цього не радив” пішов геть. А від гурту йшов стишений гомін. Чутливе вухо доносило уривки фраз: „наш дамаг”, „дівчина хоче”, „задавимо всіх”, „вони не ризикнуть”, „прохавають і нікуди не дінуться”.

А ось іще кілька нубиків в нулячих мундирах про щось бубнять між собою, тицяючи пальцями в листок паперу, який нагадував прокламацію. Ну це вже занадто. Ніхто не звертає на Повітрульку увагу. Крила розпустити, чи що?

Дівчина підняла руку і кілька разів клацнула пальцями. Нубики повернулись в її сторону і вона помахала їм рукою, підкликаючи до себе, супроводжуючи жести чарівною посмішкою. Хлопці також заусміхались і підійшли.

- А що це у вас за листочки такі цікаві? - няшним голосом промуркотіла Повітрулька.

- Та от, роздивляємось рекламу загону, куди податись, бо нас тут вже засипали запрошеннями в найрізноманітніші МЮ, а зорієнтуватись ми поки що не можемо.
Повітруля взяла листок і побачила добре відому їй картинку.


- Знаю цей загін, - задумливо сказала дівчина. - Потужний, нічого не скажеш. Хоча „з нюансами”. По перше, нубиків туди не беруть, там тільки качки на самозабезпечені, по друге – оця картинка говорить сама за себе, - клацнула вона нігтем по листку.

- А про що ж вона говорить? – поштиво поцікавився найсміливіший.

- Це картинка з аніме „Берсерк”. Той загін увесь час проголошує на себе, що вони – найманці, працюють тільки за гроші, а дехто твердить що вони взагалі – банда Яструба. Ну, по словам їхнім да буде їм. Адже приміряючи на себе ті ролі вони рано чи пізно в тій чи іншій формі необмінно повторять долю героїв.

- А що це за банда Яструба і чим вона знаменита? І що за доля в тих героїв? Бо ми з аніме не дуже знайомі...

Повітруля зрозуміла, що оповідання буде довге і вмостилась зручніше.
- Жив був собі такий хлопчина на ймення Гріффітс...


- Жив не скажу щоб в бідняцьких кварталах і так вже бідував, проте через все його дитинство пройшов замок, який стояв на горі. І він дуже хотів в той замок попасти. Господарем звісно, не слугою. Коли хлопчина підріс, то став воїном. Видатним воїном. І навколо нього зібрались потужні воїни. Проте на службу до держави вони йти не хотіли і організували таку собі банду. А так як Гріффітс любив носити шолом у вигляді яструба і вдягався у все біле, то й назвали себе бандою Яструба. І всі його боготворили, практично поклонялись йому. І дівчина Каска – капітан загону, яка вважала себе піхвами його меча, і хлопець Гатс, надзвичайний воїн, який став Гріффітсу найближчим другом і правою рукою, сліпо тому довіряючи. Проте все це було Гріффітсу не цікаво, бо він був водимий виключно своїми амбіціями і мав в носі всіх. Готовий був навіть власним тілом платити задля досягнення мети. Ну а шо, фігня яка, трахнутись з багатієм, зате гроші на замін. Проте в погоні за маривом замку таки побачив, як між Каскою і Гатсом спалахнуло кохання. І це йому не сподобалось.

Зрештою непереможного Гріффітса трішки поколотили, той в компенсацію моральної травми простягнув руку не по своє і опинився у в’язниці. Банда Яструба під керівництвом Гатса і Каски висмикнула його звідтам в вельми плачевному стані. А в замок Гріффітсу таки хотілося. І він продав душу дияволу і сам став могутнім демоном. В якості плати за свою могутність він приніс в жертву сатані всю свою банду, а найвірнішим – Гатсу та Касці, „віддячив” по своєму. Отака то казочка...


Нубики, приголомшені, стояли мовчки.

- Як правило, так буває, коли очільники загонів керуються власними амбіціями, а бійці того не помічають, засліплені блиском білих обладунків своїх поводирів. І не дивно, бо сам сатана прикидається ангелом світла, як сказав один високоповажний чоловік. Проте на щастя в тому загоні, рекламу якого ви зараз дивитесь, такого Гріффітса на даний момент нема. А кілька чоловік звідтам взагалі є моїми добрими приятелями. Адже окрім Гріффітса там були ще чудові хлопці Піпін, Джудо (взагалі няшка) тощо. Правда їх Яструб також приніс в жертву як витратний матеріал, чисто по комуністичному.


Тут до гурту підійшов один з друзів Повітрульки, Український Партизан, простягаючи їй ще один листок.

- Бачила це? – тільки й спитав він.

„Вы осознаете, что мы можем просто "джаст фор фан" утопить страну в крови? И тогда у вас уже не будет ни политики, ни выборов, ни конгресса, ни царьков. Все ваши враги во внешней политике - наши друзья и они нас поддержат. Диктатура может продлиться годами, половина комьюнити - просто забьет. И все из-за чего? Задумайтесь.”

- Ковай [2], - сказала дівчина загробним голосом Мадлакс [3]. - Погрози. Та ще й такі злобні. Не інакше як сам Коркас [4] писав, - криво посміхнулась дівчина. – Я навіть за нього колись руку тримала, коли у мого доброго приятеля Бояна Мендози неприємності були, - пояснила вона нубикам.


Повітрулька подивилась кудись вдаль, задумавшись.

- Так, справді, ці мордовороти можуть спробувати знищити еУкраїну. В своєму маразмі вони навіть вирішили милостиво лишити на місцях міністрів та маріонеточний уряд, щоб ті пахали на їхнє благо, коли ж самі вони будуть пиляти бюджет і висмоктувати соки з ненависної їм країни. Гарно він тут сказав: „Все ваши враги во внешней политике - наши друзья”, відкритим текстом. Зрештою, противник завжди говорить відкритим текстом, це псевдодруг намагається щось там грузити слизьким тоном, так щоб не одразу було зрозуміло, за кого ж, власне, він стоїть.

Дівчина розсміялась.

- Що ж, успіхів у ловленні вітру. Ці діячі навіть не усвідомлюють в своєму ражі, що й справді більшість народу просто заб’є і на них, і на цю гру, та розлетиться по всім усюдам, маючи достатньо наповнення та інтересів, щоб зайнятись чимось цікавим в любому місці. А ці діячі, які хваляться тільки сроками відсидки, чи то пак, сроками служби... Нагадує мені то тюремний шансон сусідньої країни, який чомусь і в нас крутять, де респект і уважуха вимірюються в тому, хто скільки відсидів на нарах, хто має більше татуювань і хто кому сильніше морду наб’є. „Вічні жиди”, без роду, без племені, які не в змозі будувати, а можуть тільки руйнувати за принципом: як не мені то нікому... Ну добре, загроблять вони гру і люди, що поважають себе, злиняють, щоб не мати з ними справи. То перед ким вони будуть випендрюватись своїми відсидками та цифрами дамагу? Кого будуть шантажувати?


- Помітьте, друзі мої, - продовжила Повітрулька звертаючись до нубиків, піднявши повчально пальчик. – Ущербним людям, якими рухають їхні амбіції та комплекс неповноцінності, обов’язково потрібні глядачі, перед якими вони будуть вимахувати своїми піксельними регаліями. Без таких глядачів всі ті титанічні зусилля, недоспані ночі, залите бабло не варте й шеляга. Тому якщо вони, оті люди, провернуть щось подібне, то підпишуть самі собі смертний вирок. Як написано: хто яму іншому копає, в неї сам і впаде. А всі інші просто знімуться в повітря і перелетять на нове місце, де зможуть весело проводити час без всякої гризотні і срачів.

Дівчина уявила перед собою лице одного з тих, хто так шалено намагався вчинити державний переворот і насадити диктатуру щоб виконати чужі бздури, посміхнулась, і заспівала пісеньку Тем Грінхілл:

„Не грусти, безумный полководец,
Мы проиграем эту войну.
Уцелеет только мальчик-знаменосец,
Чтобы бог простил ему одному,
Нашу общую вину...

И будет нам счастье и чаша покоя,
Рассветные бденья над вечной рекою,
Целительный сон и надёжные стены,
И мир неизменный...

Не трудись, не порти новой карты,
Планами беспочвенных побед,
Растеряв всех нас в боевом азарте,
Ты идёшь упрямо на тот свет.
Невзирая на запрет...”

Дивитись-слухати непоганий кліпак тут:
https://www.youtube.com/watch?v=d_mDbUKPvZU






[1] Гарячі джерела. Традиційне місце для фансервісу (анімешн).
[2] Ковай (怖い) – страшно, страшний (анімешн). Не плутати з „кавай” (可愛い) – милий, чудовий, кавайний одним словом.
[3] Головний герой аніме „Мадлакс”.
[4] Один з офіцерів банди Яструба з аніме „Берсерк”.





ДЛЯ ШАУТІВ:
Диктатори мої дрібнесенькі...
http://www.erepublik.com/en/article/-1344-2505896/1/20