Майже різдвяна історія

Day 2,594, 13:50 • Published in Ukraine Ukraine • by Stormy Seabird
“Що благородніше? Коритись долі
І біль від гострих стріл її терпіти,
А чи, зіткнувшись в герці з морем лиха
Покласти край йому? Заснути, вмерти -
І все. І знати: вічний сон врятує,
Із серця вийме біль, позбавить плоті,
А заразом страждань.”
Вільям Шекспір

Навколишня метушня сприяла поширенню святкового настрою: люди те й робили, що бігали туди-сюди центральною площею, великими та малими вуличками у пошуках подарунків, ласощів та інших новорічних дрібничок. Це все могло видатися надзвичайно милим та чарівним, але не одній людині…

Повернушись із крихітного балкону в кімнату, худа та бліда постать направилася в сторону ліжка. Воно видалося м’яким та теплим, як і ковдра, якою воно було накрите. Зручно вмостившись, постать оглянула кімнату. Найбільшу увагу привернув письмовий стіл, що стояв просто навпроти ліжка у незачиненому кабінеті. На столі лежала вражаюча купа паперу, повністю виповнених спогадам та враженнями із містичної поїздки. По-доброму, вони вже мали б давно лежати у видавництві.

Втім спогади одні, навіяли спогади інші. Йому одразу забрали в голову найраніші його спогади. Наївність, нерозважність, цікавість до всього можливого і неможливого - все це наповнювало їх більше, ніж то було можливо. Перші провали, успіхи, досягнення… Перший серйозний прогрес, подорож, перші знайомства, перші розчарування… Потоку спогадів не було кінця-краю. Всі вони несли за собою різні відчуття, але з-поміж них було лише два найсильніші…

Він не бачив нічого, не чув нічого, не відчував жодних пахощів. Усе що наповнювало його це жалощі та огида. Агонія. Світ ніби припинив своє існування. Зникло все… Чи то перед очима, чи то у його розумі все ставало білосніжним, грані стиралися, предмети втрачали свій звичний об’єм та форму. Йому здавалося, що він не просто кричить, а горлає голосніше од усього світу. Яскраве світло затьмарило його свідомість. Він падав у абсолютно новий світ. Новіший од усіх бачених ним уві сні та наяву. Чистий та недосяжний. Він не опирався. Він прагнув його дістатися.

Вечоріло. На вулиці спалахували останні вогні минаючого року, а в невеличкій спальні, на так і не відновленому після повстань другому поверсі химерного будинку, дотліли останні вогники. Вогники Життя та Надії.