КАДР З МИНУЛОГО (казки для еРепівців на сон грядущий під булочки)

Day 2,431, 03:38 • Published in Ukraine Japan • by Povitrulya


Так, писано колись під настрій і викладаю під настрій



Темною, нічною Пелчинською[1], попід моторошним високим пагорбом Цитаделі, де зараз розташовувався концтабір для військовополонених, ішли двоє. Він був затягнутий у сірий мундир гауптмана[2], а вона вдягнута у довге чорне плаття. Оголені плечі закривала чорно-бура лисичка, що затишно обгорнула ніжну шийку із тоненькими разками намиста. Він – вилощений німецький офіцер, аристократ, вона – українка.
Пара йшла з балу, що давав комендант міста. Обоє мовчали. Вона подумки ще кружляла в вихорі вальсу, міцно притискаючись до нього, а він...

... Важка музика Вагнера викликала в нього інші асоціації. Сила думки, для якої нема ні часу ні простору, за мить кинула його в недалеке минуле, коли духовий оркестр на аеродромі наповнював величезну площу Вагнерівським «Польотом валькірій».
Сидячи високо над землею в кріслі пілотської кабіни, що майже вся складалася із бронескла, немовби висячи в повітрі, він тримав ліву руку на важелях керування двигунами, фізично відчуваючи ту величезну потугу, яка тремтіла від нетерпіння, очікуючи його руху. Так, в такі моменти і справді відчуваєш себе напівбогом, якому підвладні і Земля і Небо і право вершити людські долі.


скачати-слухати

Спокійний і зосереджений, він дивився на солдата аеродромної служби, який мав подати сигнал до злету. Як і належить досвідченому пілоту, боковим зором, він помічав порухи штандарту тамбур-мажора, від якого здригались в дзенькоті литаври, вдаряли барабани і сурмили золоті сурми. Поруч стояли старші офіцери штабу, приклавши у військовому салюті долоні до кашкетів. Врешті черговий майнув прапорцями і пілот посунув від себе важелі керування двигунами. Отримавши додаткову порцію авіаційного бензину, ті радісно заревіли, набираючи оберти, і літак напружився всім своїм корпусом. Пілот відпустив гальма і чотирнадцятитонний бомбардувальник зрушив з місця, хутко набираючи швидкість. Тримаючи довгими, пещеними пальцями штурвал, він вирівняв літак по злітній смузі і подивився на показник швидкості, що стрімко росла. Врешті настав момент відриву. Заднє колесо підскочило востаннє і хвіст здійнявся в повітря. Літак котився на двох основних колесах. Пілот потягнув штурвал на себе і важка машина відірвалася від землі. Клацнувши відповідними важільками, він прибрав шасі, упорядкував механізацію крила, відкрив шторки водо- та мастилорадіаторів і ліг на розворот з набором висоти. Піднімаючись в чисте, безхмарне небо, він побачив, як за ним, мов вгодовані гусаки, важко відривалися від землі «Хейнкелі» його ескадрильї.

Набравши потрібну висоту, пілот ліг на курс. В голові продовжував звучати «Політ валькірій». Чомусь йому пригадалося, як кілька років тому він приймав участь в параді на честь дня народження Фюрера. Десятки тисяч солдат і офіцерів завмерли на величезному стадіоні в напруженому очікуванні, вишикувані в бездоганно рівні шеренги і колони. А попереду всіх, до трибуни, прикрашеної червоними прапорами, ішов Він – великий Фюрер Німеччини. Повільно піднявшись сходинками, він повернувся обличчям до шеренг і підніс руку і давньоримському вітанні. І раптом земля здригнулася. Кожен з десятків тисяч підняв руку у відповідь і ревонув «Хайль!» Кожен з них в ті святі миті готовий був віддати життя за Нього.



Що ж, подумав пілот. Багато хто з них вже так і зробив. Можливо саме сьогодні настане і його черга. «Панта рей», як казали древні, все тече, все міняється. І хто зна, якщо він помре сьогодні, то ким він відродиться завтра? На цій війні йому було легше за інших. Аристократ, нащадок древнього роду воїнів, він отримав гарну освіту, був знайомий з багатьма філософськими і релігійними течіями. Персонально для себе пілот давно обрав досить строкату суміш із багатьох з них, за основу котрій правив один з варіантів буддизму. Так, можливо йому ще не хотілося помирати. Саме зараз. Можливо... Адже йому було всього тридцять чотири. Хоча з таким же успіхом можна сказати що йому цілих тридцять чотири, а для деяких членів його екіпажу то була вічність, адже стрілкам заледве стукнуло вісімнадцять. Проте він знав, що смерть фізичного тіла не принесе смерті духовного, і, як кажуть в романах та повістях, «далі буде». Сьогодні ж він, як істинний янгол смерті, чорний ворон Рам із давніх скандинавських саг, повинен відвернути смерть від одних, задля цього принісши її іншим.


Вдалині з'явилась річка з широким мостом, по якому рухались колони бронетехніки. Штурман став давати поправки, щоб ведучий літак ліг на курс для бомбометання. Точними рухами пілот довернув штурвал, вивівши літак на пряму і штурман заборонив зміни курсу. Тепер ведучий літак, як і інші, які йшли за ним, могли летіти тільки по прямій до моменту, поки бомби не будуть скинуті.
Внизу на малій висоті, немов тіні, пронеслись верткі Мессершміти, які мали нанести штурмовий удар по зенітній артилерії, що прикривала міст. Скинувши на позиції зенітників по двістіп'ятдесятикілограмовій бомбі, вони зробили ще один захід і стали розстрілювати об'єкти з гармат. Та не зважаючи на певний успіх штурмової групи при наближені бомбардувальників до мосту в небі почали розквітати чорні квіти смерті - розриви зенітних снарядів.
Пілот міцніше стиснув ручки штурвала, укріплюючи себе в намірах за будь-яку ціну утримати літак на курсі. Він не мав права на хвилювання, адже саме заради цієї миті працювали тисячі робітників у його Батьківщині, і саме він зараз мусив захистити їхні сім'ї і доми. Заради цієї миті були споряджені літаки його ескадрильї, група Месершмітів проштурмувала позиції зеніток, втративши два літаки, заради цієї миті, можливо, він взагалі був народжений. Краєм ока він побачив, як штурман припав до окуляра бомбового прицілу і поклав палець на гашетку спуску. До моменту «Х», що розмежовував життя і смерть для багатьох, лишилося двадцять секунд ...



... відлік яких перервав чеканний стук кованих каблуків патруля Ваффен СС . Яскравий ліхтарик засліпив очі, але, наштовхнувшись на його офіцерський мундир і «Залізний хрест» першого класу та золотий партійний значок, одразу ж пригас. Начальник патруля – якийсь шарфюрер[3], виструнчився і, клацнувши каблуками, викинув руку в партійному вітанні. Гауптман у відповідь ліниво підняв напівзігнуту правицю. «Хайль».
Нічну тишу розірвав свисток паровоза, що, підходячи до товарної станції на Персенківці, забряжчав буферами та зчепленнями. Відсалютувавши, шарфюрер повів своїх людей далі. Вона сторожко глянула гауптманові в очі. Він лагідно їй посміхнувся, знову подав лікоть руки, і пара пішла в напрямку пляцу Пруса[4].
«Ніколи не завдам їй болю», – з ніжністю подумав офіцер, ведучи її на зустріч Історії.

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=07PlggWJwLM[/youtube]



1 Нині вул. Д. Вітовського
2 Капітан у вермахті та люфтваффе, відповідає нашому капітану.
3 Cержант Ваффен СС
4 Нині площа І.Франка


Ага, тут за настійними рекомендаціями старших товаришів влаштуємо невеличкий фуршет з обговоренням 🙂 Кому булочки - звертайтесь, видаються по пред'явленню V+S, адже безкоштовні булочки видаються тільки гуру, а я ше маленька 😃


ДЛЯ ШАУТІВ:
КАДР З МИНУЛОГО (казки для еРепівців на сон грядущий)
http://www.erepublik.com/en/article/-1-2416789/1/20