[УКП] До Новорічних свят [РОЗДАЧА]

Day 2,232, 00:42 • Published in Ukraine Ukraine • by Upivka


Доброї години!

“Свято наближається, свято наближається…” мимоволі заповзає до голови, як тільки глянеш на календар або навіть коли помітиш святкові ліхтарики у вікні навпроти. Які б події не відбувалися за склом вікна у похмурому РЖ або за пікселями монітора, Новий рік, одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят, було є буде за розкладом. Це, мабуть, єдина подія, яку протягом століть щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх континентах, яку знають, люблять і яку з нетерпінням чекають люди, різні у своїх етно-національних традиціях і релігійних переконаннях.
В Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази.



Серед українського селянства аж до початку XX ст. зберігалися новорічні традиції змішаного язичницько-християнського походження. Новорічні свята вважалися чарівним часом, коли пробуджувалася й ставала небезпечною всіляка нечиста сила. Вірили, що на святках присутні душі померлих родичів, яких також боялися і намагалися умилостивити. Побутувало уявлення про те, що у новорічну ніч відкривається небо і в Бога можна попросити що завгодно.



Традиційна новорічна обрядовісгь українців – це ціла низка зимових свят, серед яких виділяється період дванадцятидення з кульмінаційними точками 25 грудня (Різдво), 1 січня (Новий рік) і 6 січня (Хрещення) за старим стилем. Навколо цих дат церковного та громадянського календаря протягом віків склався надзвичайно багатий комплекс звичаєвості. Останній день старого і перший день нового року українці відзначали як свята Меланки (Маланки) і Василя. На відміну від Різдва і Хрещення, ці дні не мали важливого значення в релігійному календарі, тому в їхній обрядовості майже не помітно церковних мотивів.


Вечір 31 грудня називали щедрим або багатим, до нього готували багатий святковий стіл. Тоді ж вдавалися до різноманітних магічних ритуалів. Побутували численні новорічні прикмети й ворожіння. На Полтавщині у новорічну ніч дивилися на хмари: якщо вони йшли з півдня, вірили, що буде врожай на ярину, якщо з півночі – на озимину. Тієї ж ночі намагалися дізнатися, які зернові будуть найбільш урожайними наступного року. Для цього надворі лишали пучечки пшениці, жита, ячменю, вівса та ін. Вважалося, що краще вродить та культура, на яку впав іній. Яскраво ігровий характер мали ворожіння про шлюб.
Специфічними складовими традиційного українського новоріччя були величальні обходи й поздоровлення (щедрування, засівання), рітуальний обмін вечерею, обряди та ігри з масками ("Маланка", "Коза") та ін. Деякі з них широко побутують й донині.



В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а «дідух». Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув'язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб «дідух» міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки «дідуха» — за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувались, — обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Дідух символізував спільного предка.



Але коли саме українці святкували Новий Рік?
Спочатку Новий рік для наших предків був цілком весняним святом. Оскільки у всіх стародавніх народів святкування Нового року зазвичай співпадало з початком відродження природи і в основному було приурочене до березня - початку землеробських робіт, то й давні слов’яни початок нового року асоціювали з приходом весни. Точно сказати, як святкували Новий рік в язичницькі часи на теренах Київської Русі, не можуть жодні історичні джерела, але найімовірніше його пов’язували з появою нового місяця та святкували в переддень весняного рівнодення, називаючи „Новим Літом”. Про те, що березень символізував початок нового року та нового життя, говорить і давній язичницький звичай у березні влаштовувати врочистий обід - «тризну» - на честь померлих родичів.
Під час тризни наші предки оспівували кінець зими і при цьому палили солом'яне опудало, що символізувало зв'язок навколишньої природи з життям людини. В Україні така тризна відбувається досі, і теж навесні, але не завжди в березні, бо цей звичай пов'язаний у нас з Великодніми святами.





З приходом християнства на руські землі та впровадженням юліанського календаря 1 березня на наших землях офіційно встановлюється днем Нового року, що, за церковними переказами, відповідає даті творення світу. У народі цей день відомий як день преподобної мучениці Євдокії або, як селяни кажуть,«Явдохи» (тепер це 14 березня). Згідно з народною традицією — це перший день весни, перший день нового року.



Таке літочислення зберігалося доти, доки у XV столітті руська церква не прийняла греко-візантійський церковний обряд. З того часу 1 вересня (14 за новим стилем) наші предки святкували день Преподобного Симеона Стовпника — «Семена», який символізував прихід нового року. Цього дня ще в козацькій Україні на Семена справляли пострижини молодих хлопців і вперше садовили їх на коня. Також у цей день ткачі встановлювали свої верстати і починали ткати килими; бралися за роботу й усі інші сільські майстри: столярі, стельмахи, ковалі. «Семена» знаменує собою також початок копання картоплі.



На терени Київської Русі традицію святкування Нового року 1 січня приніс цар Петро І у 1700 році, запозичивши її в Голландії та інших країнах Західної Європи. Причому, як і раніше, літочислення продовжувало вестися за юліанським календарем, який зберігався на всій території Російської імперії до 1918 року. Через це тривалий час Новий рік на землях, що входили до її складу, не збігався із західноєвропейським.



Лише у 1918 році на землях України впроваджується григоріанський календар, а Новий рік знову починає збігатися з європейським. Натомість православна церква відмовилась переходити на новий стиль, через що усі нерухомі церковні свята та Новий рік продовжують святкуватися за юліанським календарем.



Натомість свято 1 січня стало для українців веселим світським святом, яке об’єднало нас з рештою світу: не лише однією спільною датою, а й традицією святкування, яка передалася на наші землі ще Петром I. У свою чергу Новий рік 14 січня залишається невід’ємною складовою річного обрядового циклу українців та найповніше відображає традицію українського новорічного святкування, яке перекликається з міфічними та релігійними уявленнями поколінь предків та несе у собі глибокий символічний зміст.



2 січня - День святого Гната

Цикл передріздвяних свят в Україні завершує день Ігната, в народі Гната — другого січня.



Гнат був учнем апостола і євангеліста Іоанна Богослова, єпископом Антіохії — давньої столиці Сирії. За переказами, його носив малюком сам Господь, але й Ігнатій носив у серці Бога, тому й одержав ім'я Богоносця. Страчений у Римі в 107 р. за проповідь християнської віри. Похований Ігнатій у Дальніх печерах Києво-Печерського монастиря. Був наділений даром зцілення хворих.
Головна ознака цього дня — забій свиней, призначених до різдвяного столу. На Закарпатті існувало прислів'я: «Браття, завтра Ігнаття. Хто має свині, най ріже нині». Тут вірили, що, якщо зарізати свиню в інший час, м'ясо зіпсується.
В українців, як і в інших європейських народів, поодиноко побутували ворожіння за нутрощами свині. Головна мета цих ворожінь — передбачення погоди та врожаю в наступному році. Слід зазначити, що гаруспіція — ворожіння за нутрощами тварин — належить до найдавніших прикмет релігійно-магічного походження.



Цього дня заборонялося прясти та прати. Жінки здебільшого виготовляли обрядове печиво, прибирали і мастили у хаті, чоловіки заготовляли дрова, лагодили сани. Хлопці, зібравшись окремо,розподіляли між собою ролі для вертепних дійств, ладнали зірку та костюми, вчили тексти і пісні. А дівчата на вечорницях виготовляли хатні прикраси, адже їм належала особлива роль. Виготовляли «голубці» у вигляді птахів. Для цього брали шкаралупу з-під яйця, з обох боків проколювали два отвори та просовували кольоровий папір. Такі вироби підвішували до сволока. Як відомо, фігурка птаха ототожнювалась у наших давніх предків із небесним світилом — сонцем.



Робили також «павуків»: нарізали з житніх стебел соломинки, протягуючи через них нитку, і формували з них квадратики і ромби. У центрі «павука» розміщали найбільшу фігурку. З боків до неї долучали менші «павучки». Бокові стебла обмотували різнокольоровим папером. Напередодні Різдва «павуків» підвішували на довгі та міцній волосині з конячого хвоста до центрального сволока хати. Завдяки циркуляції повітря – холодного знадвору та гарячого з печі – великий «павук» разом з підвішеними до нього маленькими «павучками» повертався в різні боки, справляючи враження живого. Особливе захоплення такі прикраси викликали у дітвори. Однак ця зовнішня схожість не випадкова. Вона відбиває вірування народу про довколишній світ, а від так і символіку про павуків, котрі “приносять вість”. Тобто у такий спосіб ніби оповіщалось про Різдво Христове.



Поряд з «павуками» виготовляли «їжачків». Їх виготовляли з тіста та глини, надаючи їм форму справжнього їжачка. За колючки слугували невеличкі колоски. Фігурки сушили на комині.



Як бачимо, клопотів для дівчат на передодні свят було достатньо. Томуй казали з цього приводу: «Гнат покваплює дівчат», нагадуючи, що от-от настане Різдво.





До нового року залишилися лічені дні, а, отже, настав час отримувати подарунки і загадувати бажання. Сподіваюсь, наступний рік принесе нам більше хороших новин та порозуміння.
Нещодавно ми захопили в полон одного з ельфів санта клауса та вивідали, де ці буржуйські прихвостні дяді сема ховають резервні запаси демократизованих пряників. Також перехопили на кордоні з Росією діді мороза з його неповнолітноьою снігуронькою. Вони намагалися провезти на територію єУкраїни нелегальну зброю ку7. Зброя була конфіскована, дід мороз побитий, а снігуронька виявилася не такою вже неповнолітньою. Тож тепер вони сидять в накопичувачі для нелегалів і чекають депортації.
Звіт про ці події і конфіскат ми надіслали Святому Миколаю для поповнення його стратегічного запасу подарунків. Але дещо залишили, щоб поздоровити всіх єУкраїнців з наступаючим новим роком.



Кожен, хто напише побажання у коментарі та номер воту, отримає подарунок, а його коментар буде направлений прямісінько до Святого Миколая для затвердження і виконання бажання.
А для партійців УКП 30 грудня Святий Миколай буде виконувати ваші побажання в прямому ефірі на партійному радіо. Не пропустіть цієї нагоди. Будуть призи і цікаві забавки.



ЗА ВЕЛИКУ І НЕЗАЛЕЖНУ УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ!