Один день
UriSS
Бути в еУкраїні комуністом - доволі важко. Коли сонце тільки-но визирає з-за горизонту, а усі мирні жителі тихо сплять у своїх ку5 будиночках, я уже роблю ранкову зарядку під революційні марші. Потому вмиваю обличчя, вдягаю гімнастерку і чоботи, кріплю на пояс трофейний наган. Зараз по вулиці ходить мало людей, але друзів серед них нема.
Перед тим, як вийти з дому, я набиваю люльку і сиджу якийсь час перед портретом Леніна. Кожного дня я задаю собі питання: «А вчинив би він на моєму місці так само?». Якщо я починаю сумніватися у ствердній відповіді, значить щось у моєму житті пішло не так.
Поки що мої думки збігаються з думками великого Вождя. Справа Партії вимагає жертв і немає таких бар’єрів, перед якими зупиниться справжній комуніст на шляху повної і беззаперечної перемоги Революції.
Виходячи на вулицю, я на всяк випадок вдягаю поверх гімнастерки довгий чорний плащ. Це після Перемоги виходити на вулицю з червоними зірками буде модно, зараз же треба дотримуватися якої-не-якої конспірації. Особливо враховуючи, куди лежить мій шлях.
Підійшовши за потрібною адресою, я бачу, що світло у вікнах ще горить. Невже я прийшов зарано? Я стою у темряві провулка і чекаю, поки з дверей не виходить дебела постать у вишиванці.
- Заходь, комуняко, - каже мені вуйко і я пірнаю у темний коридор. На сходах ми минаємо оббльовані тіла бандерівців. Один з них хапає мене за ногу і хрипить: «Слава Україні!». «Героям слава», плюю йому у відповідь, прикриваючи коміром плаща обличчя. Хоч шанси, що це тіло завтра буде щось пам’ятати і так мізерні.
Вуйко веде мене на найвищий поверх, там, за закритими дверима чути притишену розмову.
- Чекай тут, - буркає вуйко і заходить у кімнату. Мені важко дихати від густого перегару, але я спокійно киваю. Цікаво, як він тут витримує? І тут до мене доходить, чому його рухи такі рвучкі, звідки металеві нотки в голосі і чому йому так важко були йти сходами.
Через якийсь час мене кличуть всередину. За різьбленим столом сидять троє у військовій формі. Кітелі з блискавками нагадують мені щось до болю знайоме, але я мовчу. Зараз вже не ті часи, коли банили за дві літери С підряд. В голові столу помічаю четвертого. Схилившись, чоловік щось бурмоче, але говорити йому заважає салат, у якому він лежить обличчям. З його носа вилазять майонезні бульки і лопаються, покриваючи стіл навколо білими цятками.
- Привіт, - говорить мені один з вояків, з левом на рукаві, але руки не подає ніхто. У кімнаті спекотно, я намагаюся зняти плащ, але мені забороняють. Я розумію, що скріншотів даної розмови не хоче ніхто. Навіщо тоді було мене запрошувати у саме лігво?
Напевне, уславлені воїни просто бояться показуватися десь за межами свого офісу без ескорту «вуйків». Це і не дивно, враховуючи, що улюбленим видом ведення бойових дій для них було вистрибнути з лісу, вдарити у тил, а потім сховатися назад.
- Скільки ти хочеш? - запитує вояк з левом.
Я зображаю мисленнєву діяльність, хоч все давно вирішив. Справа революції потребує ресурсів, а у них їх хоч відбавляй.
- Сто голдів, тисячу одиниць ку7 зброї, регулярні поставки їжі для бійців Революції кожного тижня…
Один з вояків пхикає, він очікував явно на вищі вимоги. Для тих, хто присмоктався до державної скарбниці - це не гроші. Але я ще не закінчив.
- І протекцію від ТО, - випалюю я і замовкаю.
- Що? - рявкає вояка з левом і тягнеться за маузером. Я навіть не кліпаю, хоч всередині все перевертається. - Та ти хоч розумієш, що з нас зроблять, якщо ми вас підтримаємо.
- Необов’язково нас підтримувати відкрито. Достатньо однієї механізованої дивізії вуйків на своєму місці у свій час. Вам що, важко?
- Добре, - несподівано погоджується вояка, - ми згодні. Отже, що від вас…
- Зачекайте, - перебиваю його я. - Невже ви думаєте, що я повірю вам на слово?
- І що ж ти хочеш?
- Офіційно завірену гарантію. З вашим, - киваю на вояку з левом, - підписом.
- Тобі ніхто не повірить, - кривиться вояка. Такого він не чекав.
- Подивимось, - посміхаюся я, розуміючи, що справу зроблено.
Гарантією, що вони мені виписали, можна було хіба що скористатися в санвузлі. Але разом з прихованою камерою, вона перетворювалася на досить таки значимий документ. Ближче до 15 числа, ми ще пограємо у ігри.
Я виходжу на вулицю, коли вже світло. Тіло на сходах спить безпробудним сном на м’якій подушці своєї вчорашньої вечері. Я знаю, що там, нагорі, штабівці потирають руки, вихваляючись один перед одним, як їм вдалося мене нагріти. Я це передбачив і навмисне включив у контракт пункти, в яких легко обманути. Для бандерівця обман - суть його життя, з цим треба рахуватися.
Тепер мені належить виконати свої обов’язки. Там, насправді, небагато. Для початку розмови з видними політиками з подальшою публікацією скріншотів. Потім підтримка певних кандидатів на виборах. Що може бути гірше за підтримку комуністів? Шаути, коментарі, пропаганда як вона є. Це в мене виходить непогано.
Я приходжу додому і знімаю нарешті важкий шкіряний плащ. Час, коли комуністам можна буде не ховаючись ходити вулицями вже близько. Я черговий раз переконався в цьому, побачивши керівництво, нехай в цьому переконаються і прості жителі. Але вони, поки що, ще сплять у своїх ку5 будиночках. Міцно-преміцно. Доброго ранку, жителі, доброго ранку!
Быть в еУкраине коммунистом - довольно трудно. Когда солнце только выглядывает из-за горизонта, а все мирные жители тихо спят в своих ку5 домиках, я уже делаю утреннюю зарядку под революционные марши. После умываю лицо, надеваю гимнастерку и сапоги, креплю на пояс трофейный наган. Сейчас по улицам ходит мало людей, но друзей среди них нет.
Прежде чем выйти из дома, я набиваю трубку и сижу некоторое время перед портретом Ленина. Каждый день я задаю себе вопрос: «А поступил бы он на моем месте так же?». Если я начинаю сомневаться в утвердительном ответе, значит что-то в моей жизни пошло не так.
Пока мои мысли совпадают с мыслями великого вождя. Дело Партии требует жертв, и нет таких барьеров, перед которыми остановится настоящий коммунист на пути полной и безоговорочной победы Революции.
Выходя на улицу, я на всякий случай надеваю поверх гимнастерки длинный черный плащ. Это после Победы выходить на улицу с красными звездами будет модно, сейчас же нужно придерживаться какой-никакой конспирации. Особенно учитывая, куда лежит мой путь.
Подойдя к нужному адресу, я вижу, что свет в окнах еще горит. Неужели я пришел рано? Я стою в темноте переулка и жду, пока из дверей не выходит дебелая фигура в вышиванке.
- Заходи, коммуняка, - говорит мне дядька, и я ныряю в темный коридор. На лестнице мы проходим заблеванные тела бандеровцев. Один из них хватает меня за ногу и хрипит: «Слава Украине». «Героям слава», плюю ему в ответ, прикрываясь воротником плаща. Хотя шансы, что это тело завтра будет что-то помнить и так мизерные.
Дядька ведет меня на самый верхний этаж – там из-за закрытых дверей слышится приглушенный разговор.
- Жди здесь, - бурчит дядька и входит в комнату. Мне трудно дышать от густого перегара, но я спокойно киваю. Интересно, как он здесь выдерживает? И тут до меня доходит, почему его движения такие рваные, откуда металлические нотки в голосе и почему ему так трудно было идти по лестнице.
Через некоторое время меня зовут внутрь. За резным столом сидят трое в военной форме. Кители с молниями напоминают мне что-то до боли знакомое, но я молчу. Сейчас уже не те времена, когда банили за две буквы С подряд. Во главе стола я замечаю четвертого. Склонившись, человек что-то бормочет, но говорить ему мешает салат, в котором он лежит лицом. Из его носа вылезают майонезные пузыри и лопаются, покрывая стол вокруг белыми пятнышками.
- Привет, - говорит мне один из воинов, со львом на рукаве, но руки не подает никто. В комнате жарко, я пытаюсь снять плащ, но мне запрещают. Я понимаю, что скриншотов данного разговора не хочет никто. Зачем тогда было приглашать меня в самое логово?
Наверное, прославленные воины просто боятся показываться где-то за пределами своего офиса без эскорта «дядьки». Это и не удивительно, учитывая, что любимым видом ведения боевых действий для них было выпрыгнуть из леса, ударить в тыл, а затем скрыться обратно.
- Сколько ты хочешь? – спрашивает солдат со львом.
Я изображаю умственную деятельность, хотя все давно решил. Дело революции требует ресурсов, а их у них хоть отбавляй.
- Сто голда, тысячу единиц ку7 оружия, регулярные поставки пищи для бойцов Революции каждую неделю ...
Один из воинов хнычет, он явно не ждал таких высоких требований. Для тех, кто присосался к государственной казне - это не деньги. Но я еще не закончил.
- И протекцию от ТО, - выпаливаю я и замолкаю.
- Что? - рявкает воин со львом и тянется за маузером. Я даже не моргаю, хотя внутри все переворачивается. - Ты хоть понимаешь, что из нас сделают, если мы вас поддержим.
- Необязательно нас поддерживать открыто. Достаточно одной механизированной дивизии дядьки на своем месте в свое время. Вам что, трудно?
- Хорошо, - неожиданно соглашается воин, - мы согласны. Итак, что от вас ...
- Подождите, - перебиваю я его. - Неужели вы думаете, что я поверю вам на слово?
- И что же ты хочешь?
- Официально заверенную гарантию. С вашей, - киваю на воина со львом, - подписью.
- Тебе никто не поверит, - кривится воин. Такого он не ожидал.
- Посмотрим, - улыбаюсь я, понимая, что дело сделано.
Гарантией, что они мне выписали, можно было бы воспользоваться в санузле. Но вместе со скрытой камерой, она превращалась в довольно значимый документ. Ближе к 15 числу, мы еще поиграем в игры.
Я выхожу на улицу, когда уже светло. Тело на лестнице спит беспробудным сном на мягкой подушке из своего вчерашнего ужина. Я знаю, что там, наверху, штабные потирают руки, хвастаясь друг перед другом, как им удалось меня нагреть. Я это предвидел и умышленно включил в контракт пункты, в которых легко обмануть. Для бандеровца обман - суть его жизни, с этим надо считаться.
Теперь мне предстоит выполнить свои обязанности. Там на самом деле немного. Для начала разговора с видными политиками с последующей публикацией скриншотов. Затем поддержка определенных кандидатов на выборах. Что может быть хуже поддержки коммунистов? Шауты, комментарии, пропаганда как она есть. Это у меня получается неплохо.
Я прихожу домой и снимаю наконец тяжелый кожаный плащ. Время, когда коммунистам можно будет не прячась ходить по улицам уже близко. Я очередной раз убедился в этом, увидев правительство, пусть в этом убедятся и простые жители. Но они, пока, еще спят в своих ку5 домиках. Крепко-накрепко. С добрым утром, жители, с добрым утром!
Comments
чертова годнота
Шикарно 😁
Хоть что то, что можно почитать в укрмедиа 😉
Гуд
Чим би дитя не тішилось, - лиш би не завагітніло.
ну хоть чему то тебя мама репы научила 😉
Згадую ті часи, коли преса ще була "тортом"))
Невже наш медійний простір оживає? 😁
Стиль написання сподобався, однозначно вот :3
ооо, непогано, дуже непогано) Voted
талант)
все ж правий був Вегера. а я помилявся.
ті часи )
В чому саме?
"Бути в еУкраїні комуністом - доволі важко."
Але можна легко економити на воді! Багато хто плює на комуністів ))) І я теж комуняк ненавиджу ))
много смайлов, мало ненависти 😃
«Не верю!» Станиславский (с)
А може я садист і мені радісно від знущань з комуняк? )))
що це тіло завтра буде щось пам’ятати і так мізерні.
Ох золоті слова !
Слава КПСС! Ленін жив !
Махно би не одобрив
Комунізм=фашизм
Комуністи найкращі друзі націоналістів http://uainfo.org/uploads/posts/2011-05/1305230329_382378-590.jpg
То й що?)
иди открой глаза китайцам 😉
а ты думаешь что китайцы не националисты? )
арк, я обращался к комбату, и я думаю они коммунисты.
но разве это мешает быть им китайскими националистами? сама древняя культура китая пропитана превосходством над остальными нациями.
Будучи студентом, спілкувався з китайцями.. Міцна держава, але людей можна пожаліти(
думаю что китайцам не нужна жалость.
Ти багатьох знаєш китайців? Ні, вони пишаються своєю країною, але.. у нас навіть, краще у деяких аспектах!
это никак не влияет на мое мнение о жалости к ним.
Kombat 89 у нас навіть, краще у деяких аспектах
просто интересно - а по чем ты судишь?
по розповідям китайців про їх життя в Китаї.
и в каких аспектах у нас жизнь лучше?
вот
однозначно
)))
отлично
східні НЕдруги тошать еУкраїну ((((
а деякі вилупки типу Arctirus їх підтримують !
ВПЕРЕД Придурки перетворіть Україну в помийну яму де москва буде зливати усе своє г.
Хоча в мене таке враження що ви всі і є !!! то г. яке вже давно злили .
збс упрлс
Україну ТОшать саме українці, а не росіяни.
вы и так превратили еУкраину в помойную яму и вопреки всем законам природы вы же и гадите у себя дома
та шо ты говоришь, ты же комуняка проклятый, у тебя серп и молот на авке!
чудово арк твій розум на більше не здатний
комуняка, гореть тебе в аду за гулаг. иди помолись ленину!
))) а ти смішний друже
да, посмейся на жертвами сталинизма комуняка. миллионы украинцев были уничтожены в гулаге а тебе смешно. гиляка давно ждёт тебя краснопёрый!
Східним недругам дуже далеко до ТО еУкраїни. Скоріше її затошать місцеві покидьки.
Ви ще партію прихильників ГУЛАГу відкрийте! Теж мені ще комуністи блін! Ви хоч знаєте що то таке?
Коммунизм спас мир от коричневой чумы
Возрадуємось перемозі ГУЛАГУ над Бухенвальдом , алілуя .
Але загубив мілььони українців та інших народів
То єдиний плюс на фоні мільйонів невинно загублених співвітчизників щозазнали жахливих тортур у сталінських таборах! То геноцид і голодомор! Чим ви хвалитесь! Вас би у ті часи та у застінки НКВС от тоді б на вас подивились!