Бета: День перший

Day 954, 17:47 • Published in Ukraine Ukraine • by UriSS

Знаєте, я знав, що щось таке повинно було статися. Рано чи пізно навколишня обстановка, речі, які для нас були звичні, світовий устрій загалом і кожна деталь окремо змінюється. Не тими, постійними, незворотними і зазвичай непомітними для нас змінами, а раптово і різко, просто ламаючи все старе і вибудовуючи на цьому місці щось ще неосвоєне і неосяжне. На перший погляд звісно. На другий все ще гірше, третій примушує тебе сісти в куток і заплакати гіркими сльозами. Четвертий просто вишибає мозок і ламає всі стереотипи та способи мислення, щоб на п’ятий, і далеко не останній погляд можна було побачити в новій обстановці щось хороше. Краще навіть за старе. Деколи.

Це пробудження було не таке як інші. Та й пробудженням воно було досить умовним, на годиннику був вже давно не ранок, я встиг попрацювати, потренуватися і навіть вдарити у війні проти злісних молдаван. І все ж день був не закінчений. Вже майже тиждень мене хвилює вивіска. Елементарна галогенна вивіска по дорозі на роботу, яка затягує і гіпнотизує своїм запрошенням: “Try beta now!”. І саме сьогодні, закінчивши справи я вирішив сюди заглянути. Тим більше що бета оця скоро… Але про все по порядку, як пишуть у дешевих детективних романах, намагаючись створити якусь інтригу. Нам вона теж не завадить.

Отже я зайшов у кіоск, сказав свої дані і сів у зручне крісло, занурившись у теплий сон Бети. Звучить, як назва далекої зірки, навколо якої крутяться такі ж планети, як і навколо нашої, і вона, ця зірка, з шаленою швидкістю мчить у нашому напрямку. Щоб поглинути і перетравити у своєму лоні. Але геть пафос. Темрява невдовзі розсіялась і я побачив світло.

Промені йшли з вуличного ліхтаря, під яким я акуратно приземлився. Я вже було злякався, що дому в мене в цій реальності немає і тут же на вулиці я і буду ночувати, але дім невдовзі знайшовся. В ньому, крім стандартних меблів знайшлося місце ігровій приставці, купі іграшок включно з дитячою залізною дорогою і вертольотиком на пульті, великому плазмовому телевізору і ще кільком речам, призначення яких я просто не розумів. Про басейн у дворі я промовчу, а то заздрість – погана риса. Призначення цього всього непотребу я зрозумів пізніше, але знову ж наперед забігати не будемо. Все по порядку. Як має бути.

Що найважливіше у житті дорослої відповідальної людини в постіндустріальному суспільстві? Ясно що гроші, скажете ви, проігнорувавши всі психологічні викладки і купу наукових статтей з прикладного щастязнавства. І я з вами погоджуся. І саме тому першим ділом (ну другим, якщо бути до кінця чесним, бо першим все ж було довге розглядання по сторонах) я відправився на роботу. Прохідна моєї компанії була та сама, але начищена до блиску і торс прибиральника чомусь стирчав зі стелі замість того, щоб бути прикріпленим до ніг, що у свою чергу уважно перечитували щось на дошці оголошень. Ну про глюки мене попереджували, дивуватися загалом нічому – мало що може трапитися з прибиральником, він все одно несправжній, як і я в принципі. Тому я привітався з ним і пройшов далі, новини прочитаю потім, краще один раз… Ну ви в курсі, я думаю.

Перша (умовно перша) несподіванка чекала мене на робочому місці. Там замість звичного таймеру, який відмірював всім без винятку однакову робочу зміну, з’явився регулятор, яким можна відміряти, скільки саме свого дорогоцінного часу ти хочеш витратити для цієї безумовно потрібної справи. Фінансова сторона від цього залежить повністю пропорційно. Вирішивши не перепрацьовуватися, але тим не менше не відлинювати від роботи я повернув тумблер на вісімку і відкалатав потрібний час. Мій рахунок поповнився на досить таки кругленьку суму і лиш тоді я звернув на нього увагу.

Грошей мені дали негусто. Всього сотню гривень і 40 голду, хоча на трату їх часу не так вже й багато. Загалом я опустив одну деталь, на станку крім регулятора була ще й інша шкала – так звані бустери. Там симпатична дівчина (напевне сестра Лани) пропонувала мені зовсім трішки заплатити і моя робота перетвориться у рай на землі – виробляти я буду більше, втомлюватися менше, і шеф про мене думати стане відразу набагато краще. Глянувши на свою зарплатню, оцінивши ціну кожного з бустерів і провівши нескладні обчислення я вирішив, що поки утримаюсь. Так їй і вказав. Образилась напевне бідна. Такі ж бустери пропонували мені і інші дівчата, з якими я стикався в цей день, деякі я ігнорував, деякі тестив (голд то все одно халявний), але сенсу особливого так і не побачив. Треба рахувати, що вигідніше. А калькулятор я з собою сюди не взяв. Халепа…

Після ударного трудового дня я відправився як завжди на тренування. Там знайома постать Лани пропонувала знайомі бонуси, від яких я звично відмовився. Але за звичними мені дверима… - банально нічого не було. Усі мої звичні тренажери зникли, а натомість в кімнаті звідкись взялось четверо дверей. На кожній із них світилася акуратна іконка – гвинтівка, танк, вантажівка з ракетою а кузові і гвинтокрил, занадто маленький, щоб розгледіти якісь деталі. Почесавши потилицю, згадавши усі рази, коли я пробував взаємодіяти з технікою і, що головне, згадавши чим це все закінчувалося, я зупинив свій вибір на частково звичній мені звичайній зброї і зайшов у двері з гвинтівкою на них. В кінці кінців спробувати все інше час ще є. Мало, але є.

Лана мене зустріла у хорошому гуморі, не знала напевне, що голду їй від мене не перепало і перед тим, як провести до тренажерів запитала – скільки часу я планую витратити на вправи. Готової відповіді на це питання в мене не було, тому я просто навмання крутнув стрілку і та зупинилася на показнику 4 години. Лана кивнула і ми відправились всередину. Власне про тренування особливо сказати нічого, може для інших спеціальностей щось і помінялося, але єдина зміна, яку помітив я – це те, що замість стінок ми тепер стріляли по манекенах, які на диво точно нагадували мені середньостатистичного гравця. Невже з пацифізмом ударів у стіну покінчено? Побачимо, а що нам залишається. Усі крапки над літерами розставить війна. Як тільки з’явиться. Бо на даний момент на нашій території Бети війн не було.

Пожертвувавши голд взамін на щирі обіцянки її організувати я відправився по більш мирних локаціях – у бібліотеку та розважальний центр, які заманливо світили своїми вогнями посеред вже не такого і чужого, як спочатку, міста. Проте самі ці будівлі були чужими абсолютно. Попередні дві дії були хоч і видозмінені, але знайомі мені з дитинства, а тут прийдеться все починати наново. Першим пунктом я вирішив відвідати книгарню, а занурюватися у відпочинок вже під вечір, щоб відпочити від трудових буднів. Хоч порядок тут схоже значення не має ніякого.

У бібліотеці мене зустріла ще одна сестричка Лани, Ґіна. Кровний зв'язок відчувся відразу при вході, де висів список звичних бустерів, призначений для витягання з гравців останньої дзвінкої монети. Надалі схожість закінчувалася. Хіба що привабливі обоє. У бібліотеці мені теж треба було вибрати час, який я збирався витратити на самоосвіту, а також бажану професію. Загалом все просто, подумав я. І думав я так доти, доки послужлива бібліотекарка не принесла мені на вибір каталог професій для засвоєння. Тут напевне мене б і схопив переляк. Якби я був мануфактурником. Назви професій лякали, іконки доводили до сказу, а деякі означення просто вганяли в ступор: як людина може працювати Фільтром? Це що, рідини крізь себе проціджувати?

Врятувало мене те, що моя професія лендовика хоч і поміняла іконку з назвою, але залишилась тою самою, тому, від гріха подалі, на неї я і присвятив весь відведений мені для цього час. Дізнавшись про свою професію багато нового (а я ж у житті не вчився, відразу з перших днів за станок з буром), просвітлений я вийшов з скарбниці знань і, похитуючись, направився до найяскравіших вогнів – у розважальний центр.

Власне що я робив там і як це проходило сказати важко. Я вибрав випадковий бустер і повів якусь красунечку з ім’ям Ліза в коротеньких шортиках чи то в кіно, чи то… Не пам’ятаю, подивіться самі, який там передостанній варіант…

Отак закінчився мій перший день на планеті Бета. Мене від’єднали від дротів, подякували за участь у тестуванні і відправили додому, запрошуючи неодмінно відвідати цей дивокрай іще раз. Та я якось і не проти. Воювати кортить. Може таки і вийде завтра. Про це напевне в наступній статті.
Щасти!