Join the new world

...і тоді мені з голови зняли мішок. Я розгледівся навколо і побачив, що ми знаходимось у якійсь дивній землянці. Звуки ззовні вказували на розташування даного житлового приміщення десь в лісі, далеко від усього індустріального. Переді мною сидів чоловік у воєнній формі старого зразка. В руках у нього був наган, який він спокійно перекидав з руки у руку, на лацканах - червоно-чорні нашивки, а на обличчі - вираз вселенської нудьги, який деколи переходив у відверті позіхання. Видно було, що першим розмову він починати не збирається, а в його інтересах - тільки вивчення моєї скромної особи. Причому вивчення було чисто науковим, як оце жабок на уроках, скальпелем...

-Друже командир, іще один. Казав , що не москаль, поки що не колеться, що робити будемо?
-Дякую, друже Грак. Зараз поговорю. Можеш нас залишити.

Чоловік, який сидів переді мною кивнув і повільно, так само граючись пістолетом вийшов. Я залишився сам-на-сам з іншим солдатом, якого раніше не помічав, так він зливався у своєму камуфляжі з навколишньою обстановкою. Його форма не сильно відрізнялася від форми першого, хіба що медальок було більше.
-Ну, розказуй. Як звати, чого хочеш, які політичні погляди?

Я тільки-но збирався сказати, що якраз власне за цим сюди і прийшов, але згадав, що прийшов я сюди не дуже самоходом, тому просто попросив мене розв'язати. Командир пояснив мені, що якщо я москальський шпигун і зараз застосую якусь хімічну зброю, то повстанський рух цього не переживе. Я тактовно з ним погодився і почав розповідати про свою ситуацію. По ходу розповіді в землянку заглянув цей самий чувак у короні, якого я бачив у кімнаті FUN, і ще кілька відомих персонажів, які були без форми, у цивільних костюмах, але тим не менше своїм виглядом показуючи своє захоплення націоналістичними ідеалами.

Сонце, яке пробивалось у землянку крізь маленький вентиляційний отвір уже заходило за обрій, а я все розказував провідникові про свої пошуки. Він майже не перебивав, уточнюючи деколи деякі моменти, на яких я зупинявся після цього докладніше. Мені навіть принесли води, а в кінці навіть послабили вузли на руках, які вже встигли затерпнути. Вислухавши мене, командир смикнув за якийсь прихований у стіні корінець і за кілька секунд у кімнату увійшов мій перший опікун.
- Хороший хлопець, але ідеологічні основи непевні. Якщо захоче - прийде до нас у соколята, будемо вчити. А поки...
Солдат зрозумів натяк і на моїй голові знову опинився мішок. Для певності він був просякнутий якоюсь рідиною, яка відразу вкинула мене у обійми сну. Прокидатись не хотілося...

...я підняв голову, було уже темно, замість дверей, коло яких стояв охоронець був просто шматок стіни з вицараним маленьким тризубом. Голова розколювалася, а на руках були червоні рубці. Щось занадто матеріальні мої глюки... Я піднявся і твердо вирішив знайти таки того добродія, взяти в нього голд за голос і купити собі на них пачку ґіфтів. Інакше можна до завтра і не дожити... Але по дорозі я побачив ще одні двері. На них також був наліт павутиння, табличка над ними теж була стара, може трохи молодша ніж в ЮЮ.

Я постукав. Реакції не було. Тоді я зайшов всередину. За столами сиділи люди і напружено вглядалися у графіки та цифри. На мене не було жодної реакції. Серед членів партії був і чинний президент, який говорив одночасно по трьох телефонах, паралельно друкуючи щось на своєму терміналі. Всі були зайняті кожен своєю справою. Я знайшов одного з партійців, який трошки відволікся від графіків і почав розпитувати про політичний курс, про ідеологію і про політику. Відповіді мені сподобались і я подав заявку на вступ.

З.І. На цьому напевне доста про партії. І якщо вам цікаво, я таки зустрів таки того ранкового добродія. І проголосував за нього. Він тепер сидить за сусіднім столом. А от питання про винагороду залишимо партійною таємницею. Я ж тепер в команді. А тут заведено допомагати одне одному.

З.З.І. Наступні випуски будуть про армію, а поки занурюсь у котел виборів. І хай переможуть гідні...