Розставмо гачки над "Ґ"

Day 3,980, 20:12 • Published in Ukraine Ukraine • by Nazar Sivukha

Ось мені ані Путін, ані Медведєв не подобаються через їхнє ставлення до України. Але вони обидва розмовляють добірною російською мовою. Вони із Петербурга, а там зразкова мова. І коли Путін або Медведєв каже «украИнские», а наші політики — «укрАинские» — це ж ганьба.
(Олександр Пономарів, український мовознавець)

Хеві метал в кожну хату, шановна еСпільното!

Одночасно працюючи над перекладом статті про авіацію, я також вирішив почати занотовувати думки й нариси з даного приводу. Річ у тім, що у своєму вищезгданому перекладі для транскрипції я активно користуюся буквою "ґ" з української абетки, практичність якої в моїй перекладацькій роботі безліч диванних експертів завжди ставить під сумнів. Тож я вирішив детально й ґрунтовно, але популярно, пояснити, як же все це працює, щоби питань у майбутньому виникало якомога менше, а також аби посилатися на ці нариси в разі, якщо хтось вкотре ставитиме не дуже розумні питання.

Попереджаю: це лонгрід, тому краще підберіть такий момент, щоби у вас був час на читання, влаштуйтеся зручніше, заваріть собі чаю чи кави й уперед!

Колись у мене виникла перепалка з гравцем Redvis Sai. Згідно з його уявленнями про сучасні правила транскрипції та перекладу, українська традиція сьогодні - це "аби було не так, як у москалів", і єдиною метою прийняття нових правил та введення змін у транскрипцію з іноземних мов є спотворення звичних назв, імен, термінів тощо. Свого часу я вів свою лінію в цій перепалці досить емоційно, чим зовсім не пишаюся, тож цією статтею я хочу дати відповідь на ці питання беземоційно, раз і назавжди.

Перш за все, вважаю за необхідне чітко визначитися із терміном "москалі". У поняття "москалів" ми включимо совєтську лінгвістичну традицію, в рамках якої активно провадилася політика русифікації. В її умовах українська мова, разом із перекладами українською, були вторинними після домінуючої в регіоні російської. Крім того, із алфавіту української мови в 1933 році було вилучено зайву для більшовицьких русифікаторів букву "ґ", й повернули лише у 1991 році. На той час ми вже давно звикли до транскрипції згідно правил російської мови. Таким чином, між російською "г" та українською "г", ніби, поставили знак рівности "для зручності". З першого погляду в цьому немає ніякої проблеми, однак саме на цьому моменті нам потрібно ввести чіткі визначення звуків (не букв), які найчастіше стають яблуком розбрату в обговореннях щодо транскрипції та сутність яких переважна більшість диванних експертів не розглядає.

Найчастіше проблеми виникають із наступними звуками (запис згідно міжнародного фонетичного алфавіту): [х], [ɦ] (в українській позначений буквою "г"), [h] (відсутній в українській мові), [g] (в українській мові позначений буквою "ґ"). Давайте заведемо таке собі "досьє" на кожен із них. Почнімо по порядку:

[х] - Глухий м’якопіднебінний (задньопіднебінний) фрикативний звук. Перекладімо це людською мовою:

Глухий - такий приголосний звук, який вимовляється без вібрації голосових зв'язок. Його можна без проблем вимовити пошепки. Наприклад, якщо спробувати вимовити звук [б] пошепки - у вас вийде звук [п], оскільки єдина різниця між ними полягає в тому, що перший - дзвінкий (губно-губний (білабіальний) проривний), а другий - глухий (теж губно-губний (білабіальний) проривний). Вони є, скажімо так, відповідниками, аналогами одне одного.

М'якопіднебінний - звук твориться з піднесенням задньої стінки язика до м'якого (заднього) піднебіння.

Фрикативний - такий звук, для створення якого потрібно, аби два артикулятори (в нашому випадку - задня стінка язика та м'яке піднебіння) утворили щілину, в якій виникне турбулентність, котра й сформує звук. Крім фрикативних звуків за способом творення в лінгвістиці виділяють також зімкнені (проривні), які діляться ще на деякі менші групи, та дрижачі.

Звук [х] представлений у таких мовах, як: російська, українська, німецька, і не представлений в англійській (питомій) та фінській (далі у статті поясню навіщо я їх перераховую)

[ɦ] - Дзвінкий гортанний фрикативний. Нові терміни!

Гортанний - означає, що звук має гортанне місце творення. Тут, ніби, все зрозуміло.

Варто звернути увагу на те, що крім того, що він гортанний, стосовно місця його творення нам нічого не кажуть. Це означає, що у звуку, після його народження у глотці, не виникає подальших перепон.

Звук [ɦ] представлений у таких мовах, як: українська, фінська і англійська, а також відсутній у російській та німецькій (вєчєр пєрєстайот бить томним, але ми тільки починаємо).

[h] - Глухий гортанний фрикативний. Те саме, що й [ɦ], але глухий. Як я вже писав вище, за умови, якщо єдиною різницею між звуками є їхня дзвінкість-глухість, то спробувавши сказати дзвінкий звук пошепки, отримаєте його глухий аналог. Те саме у парі [ɦ] та [h].

Звук [h] представлений у таких мовах, як: фінська, німецька і англійська й відсутній як у російській так і в українській мовах.

[g] - Дзвінкий м'якопіднебінний (задньопіднебінний) зімкнено-проривний. Більше термінів богові термінів.

Зімкнено-проривний - aka зімкнений aka проривний. Сама назва цього способу творення натякає на те, чим він відрізняється від фрикативних та інших. Такі звуки, як [б], [п], [д], [т], [к] і, звісно ж, [ґ], не можна вимовити без попереднього утворення перешкоди для виходу повітря.

Звук [g] представлений у таких мовах, як: німецька, англійська, українська, російська, існує в абетці фінської, але практичної функції в питомій лексиці не виконує, й присутня у зв'язку з необхідністю запису безлічі запозичень з інших західних мов.

Теоретичний блок нашої статті майже закінчено. Для зручності роботи з зібраними даними пропоную поглянути на наступну табличку:



Прокоментую деякі її деталі:

- Для транскрипції звуку [x] в англійській мові використовується словосполучення kh, оскільки проривний звук [k] також глухий та задньопіднебінний, і використовуваний разом із фрикативним глухим звуком [h] викликає ілюзію [x], але в питомій англійській мові слів із цим звуком не існує.
- Коричневим виділені однакові букви для звуків [ɦ] та [h] у фінській та англійській мові. Це означає, що буква читається у той чи інший спосіб залежно від позиції у слові, букв-сусідок тощо.
- Червоним виділено букву "ґ" для того, аби візуально виділити як у рамках цієї традиції виглядала українська мова до 91-го року й після.
- Залишаю за читачем право зробити мені зауваження щодо того, що в німецькій, насправді, виникає повноцінний звук [ɦ], тут я можу помилитися, але він точно далеко не такий поширений в німецькій, як у англійській чи фінській. Натомість у німецькій дуже багато приголосних із придихом.
- Ну й просто дрібниця: зеленим я виділив германські мови, блакитним - слов'янські, бузковим - фіно-угорську.

З цієї таблички можемо побачити цілком практичний мотив прибрання букви "ґ" з української абетки в часи окупації більшовиками: таким чином друкована українська відрізнялася від друкованої російської набагато менше. Таке рішення не було продиктоване неактуальністю звуку й букви для питомої української мови, а мотивоване зовсім не в останню чергу більшовицькою адміністрацією. З тих часів довгі роки транскрипція безлічі іноземних імен та власних назв переходила в українську мову за правилами російської.

Перед початком практичного блоку дамо визначення слову "транскрипція", адже без цього наше "дослідження" не має сенсу:

Транскрипція (transcriptio — переписування), письмове відтворення слів і текстів з врахуванням їхньої вимови засобами певної графічної системи.

Тепер дамо трошки практики. Деяким іменам та власним назвам у контексті вищезгаданого конфлікту дісталося найбільше. Наприклад:

- Hobbit [ˈhɒbɪt]: на початку вжито звук [h], глухий гортанний фрикативний. В російській мові найближчим за звучанням до цього звуку є [x], тож таким він і прийшов до української. Щоправда, в українській мові завжди існував дзвінкий аналог звуку [h] - [ɦ]. Якби транскрипція в ті часи була первинно українською, це ім'я увійшло би до нашої мови як "Гобіт", що й спостерігаємо в наші часи.

- Hemingway [ˈhɛmɪŋˌweɪ]: рання українська транскрипція цього ім'я - прямісінька калька з російської, при чому настільки вторинна, що стала навіть більш хибною у зв'язку з переходом із російської мови. Якщо в російській мові доводилося вживати [x] замість [h] з аналогічних попереднім причин, то російська [g] там стояла на своєму місці; було таке слово як "Хемингуэй" (перша "е", щоправда, читається як "э", але це особливість російської).
Перенісши таке транскрибування на українську мову, перекладачі спотворили слово вже двома неточностями: замість звуку [g] українець читав слово зі звуком [ɦ], і це тупо, оскільки за походженням ці звуки абсолютно не подібні. Ще одна монетка до скарбнички прикладів того, що та транскрипція, до якої деякі "прєвиклі" є вторинною й потворною. А між тим, найточнішою транскрипцією прізвища цього видатного письменника українською мовою буде "Гемінґуей".

- Важливим виявом вторинності застарілої української транскрипції, який, за іронією, став прикладом правильного транскрибування у переліку "прєвичних" слів, була велика кількість нічим не обґрунтованих випадків, у яких [h] перетворюється навіть не у [х], а в [g]. Прикладом такого є прізвища "Гуссерль", "Маннергейм", "Гейзенберґ", "Гітлер", міста "Гамбурґ", "Гессен", імена "Вільгельм", "Гаррі" тощо. Чомусь ми не "прєвиклє" до "Харрі", "Хессена", "Хуссерля", "Хейзенберга" (не плутати з персонажем серіалу) і так далі. "Прєвічность" цих слів полягає в тому, що так писали "українською" більшовики.

- Натомість важливо відповісти на пердбачувані претензії на зразок: "і що тепер, пропонуєш "хіт" називати "гітом", а твій улюблений "хеві-метал" - "геві-металом"?
Тут важливо розуміти, що я говорю про транскрипцію власних назв, і жодним чином не зачіпаю запозичень, які так чи інакше, ввійшли до української мови в такому вигляді, в якому ввійшли. Крім того, ми вже досить давно вживаємо правильну транскрипцію "голокост" замість слова "холокост", і це нікого не турбує. Тема запозичень з іноземних мов перетинається із транскрипцією власних назв, але не може розглядатися цілковито в одній площині.

- А як щодо "етеру", міста "Атени", "Тессалоніки" і т.д.? Чому це ти, гіпокрите Сивуха, за "українськість" цих слів не вступаєшся?
А я й відповім. Дійсно, серед прихильників вестернізації української мови, окрім ідеї про загальний перехід на латинку, існує думка щодо того, що вищезгадані слова є більш коректними з заміною "ф" на "т", але такі "вестернувальники", порушують причинно-наслідкову послідовність. Звук [θ] позначався у грецькій мові відповідною буквою. З таким звуком і з такою буквою записувалися слово "ефір" (до того як греки "підкорили" римлян і це слово було запозичене латиною), назви міст Афіни, Фессалоніки тощо. Вестернізатори ігнорують той факт, що слов'янська абетка ще задовго до українців, росіян, і всіх решти, відповіла на це питання. Відповіддю стала наша буква "Ф". Так, Англійською ж звук [θ] передається буквосполученням "th". Отже, вживаючи Афіни як "Атени" ми імітуємо англійську (польську, або ще якусь іншу) транскрипцію грецього слова, а не транскрибуємо з грецької українською. Той же грецький "томос", який нині у всіх на слуху, не став "фомосом" не через клятих москалів/більшовиків/рептилоїдів, а просто тому, що в грецькій його записано через букву "τ" - прямий аналог нашої букви "т". Тому ні, "еСТеБізмів" я не підтримую, ці жарти теж при собі залиште.

У цьому контексті ражу почитати чудове інтерв'ю українського мовознавця Олександра Пономаріва для Телекритики. Повірте, мовознавці на боці мовців, а не "естебешників".

То як же правильно казати: "Хемінгуей" чи "Гемінґуей"?

Відповідь проста: кажіть як хочете і як вам зручно. Мова живого спілкування розглядається окремо від мови літературної. Правильним висловлюванням у випадку з неформальним спілкуванням буде таке висловлювання, яке буде зрозуміле та доступне адресатові. Ніхто не забороняє вам "шокати", "чьокати", "тойвокати", користуватися жаргонізмами й грубощами в неформальному спілкуванні. Я й сам дуже нервуюся, коли в нашому Діскорд-чаті приходять моралізатори й не дають мені матюкатися. Однак, при цьому необхідно усвідомлювати, що "шокати" й сваритися лайкою в більш формальних стилях мовлення не дуже доцільно. Літературна мова в цьому випадку в "сірій" зоні, адже як на мольберті не зобразити лайна інакше, як намалювавши лайно, так і читачеві, аби він усвідомив роль буя в сюжеті, треба для нього, передусім, написати слово "буй".

І наостанок хотів дати відповідь на тезу: "аби не було як у москалів" з урахуванням вище вказаного визначення для цього слова.

Так - аби не було як у москалів. Аби транскрипція українською мовою ґрунтувалася на правилах української мови, а не була вторинним продуктом від граматики та фонетики російської мови, що було розкрито в тілі статті. Наш фонетичний фонд відрізняється від російського, це нормально що ми називатимемо речі виходячи з того, які звуки є в нашій мові, а не відповідно до того, які звуки нам дозволив мати совєтський окупаційний режим, якого вже тридцять років як не існує. Цього безглуздо соромитися! Деякі речі залишаться такими, до яких ми звикли, а від деяких "прєвичок" можна і треба відмовлятися. Так, слово "хіт" завжди було неформальним, жаргонним, а тому його не переписати, та й потреби немає/ніхто не намагається. Будь-яка мова прекрасна у всіх своїх хитросплетіннях, вивчаючи її вчишся любити її ще більше, такою яка вона є. Однак вивчаючи фізику - розумієш закони фізики, а вивчаючи лінгвістику - закони лінгвістики. Тож із часом ти починаєш помічати помилки, аналізувати їхні причини й зрештою хочеш поділитися з людьми, які займаються іншою діяльністю, аби їхні знання про рідну, або ж просто мову, розширилися й вони ставилися з меншою недовірою до книг і статей, написаних українською мовою письменників, дослідників, але й простих людей, а не більшовицькою калькою на російську. Правильна транскрипція - лише один із аспектів такої української мови, але це не означає, що ним можна нехтувати.

На цьому закінчую свій лонгрід і бажаю всім добра, ванілі й РОЗПЕЧЕНОГО МЕТАЛУ \m/

P.S. Одинадцятитомний "Словник української мови" (або СУМ-11), що його було видано у 1970 - 1980 роках, став першим у історії тлумачним словником української мови. На ньому базуються чи не всі сучасні українські тлумачні словники, зокрема "Великий тлумачний словник сучасної української мови" (ВТССУМ) та оновлений "Словник української мови у 20 томах", публікацію якого розпочала Академія наук України у 2010 році.

Мовознавці, зокрема Олександр Пономарів, характеризують словник як такий, що має вади, але укладений фахівцями. Словник укладали в період, коли в УССР втілювалася в життя «теорія зближення мов та націй», за якою нібито всі мови та нації повинні були злитися в одну, тому зі словників викидалися питомі українські слова, які не схожі на російські. Щоб зберегти ці слова, мовознавці включали їх у СУМ із примітками "застаріле", "обласне", "діалектне", "рідковживане". Як приклад Пономарів наводить слово "містянин" , що позначене у словнику як "рідковживане". Натомість словник виносить на перший план таке калькування (як ми сьогодні усвідомлюємо), як "горожанин" і "городянин".

Попри обов’язкову на час його виходу політичну заангажованість, СУМ-11 становить беззаперечний скарб вітчизняної лексикографії.


Для решаутів:

Розставмо гачки над "Ґ"
https://www.erepublik.com/uk/article/-1344-2681799