Як я до армії ходив..ч.9 (фото) Фінал

Day 3,716, 13:56 • Published in Ukraine Portugal • by Sucateir2

Доброго часу доби усім хто сидить в клікабельній нашій і не знає чим сі зайняти.

Невеличкий пролог.

До ваших очей буде представлена моя історія з власного життя про строкову службу в українській армії зразка 2015-2016 років.
Цикл буде складатись з декількох статтей, скільки точно ще не знаю, але всі вони будуть підписані і ви самі зможете дізнатись коли вже кінець.
По суті це спогади, видуманого немає нічого.
Отож читаємо, коментуємо, сміємось та згадуєммо себе під час служби.
Поїхали.

У даному випуску буде історія про армійський вільний час. І довгоочікувану демобілізацію.
Армійський вільний час. Довгоочікуваний ДМБ

Служба потихеньку йшла. Точніше тягнулась зі швидкістю розігрівання їжі в мікрохвильовці. День неможливо було прожити що б не згадати про свій дім. Дні в армії буденні і однакові до чортиків в порядку розпорядку і уставщини. Але кожен з них унікальний по суті своїй. Ми розважались як могли. Грали по ночам у карти, курили і пили горілку, лупили по струнам на гітарі. Ходили літом купатися часто, озер хватало.



Взагалі кожен з нас відволікався від рутини служби по своєму. Були серед нас і жосткі наріки в яких всі руки обколоті були і нюхачів хватало. Пили горілку майже всі але не всі знали міру. Тим більше, що дістати в нас цей пристрій підняття настрою не було проблем взагалі. Наші хлопці тягнули свою службу на уазіках, машині швидкої з санчастини і мали вільний виїзд. Тому проблем не було. Але такі двіжухи почали робитися коли ми вже прослужили по 7-8 місяців. Навіть в лісі поряд з частиною зробили собі спеціальне місце з лавочками і столом де всі свої могли нормально посидіти.

Гарно правда ?А ви б значи чого нам те вартувало...


Що б не подумали, що ми бухали там тільки. Служили і робили все що маємо але розслаблялись теж по своєму, чоловічий колектив все-таки. Армійські знають шо то таке.



Підходив і під кінець термін моєї служби і нас всіх, хто мав вищу освіту і служили по року визвали у штаб. Там розказали хто в яку партію піде. Звичайно в першу партію пішли самі лизуни і штабні крисяри, які окрім ручки і папки з паперами в руці за службу нічого в руках не тримали. Я попав у другу партію(все чотко).

Але є одна загвоздка, то відношення до хлопців які йдуть додому з боку керівництва. Я ж думав коли йде дембель додому там хоча б на плацу кажуть про то під час ранішнього розводу, оплески і все таке, а тут тихо як в танку.
Перша партія пацанів пішла взагалі по англійськи, знаючи, що їх і так ніхто не прийде проводжати з наших. А от на другу партію, мою, я думав все буде чотко, а ні. Мені взагалі сказали що мовляв ти завтра йдеш на дембель. Ні ну нормально таке сказати дембелю, що він завтра вже йде додому. А виставитись хлопцям, старшині і бабам в столовій ? Я тоді просто прибалдів, якщо чесно. Але не тут то було, наші не пропадуть подумав я і набрав чувака, який працював на санітарній машині і мав вільний виїзд з частини. Він все зрозумів і ми спокійно з ним сіли на ту «скору» і поїхали в місто. Закупився я там на гривень 600 памятаю, було і горілка, пиво і запити. Ну і звичайно коньяк для своїх в санчастині, що лікували нас постійно. На рахунок закуски я за 5 хвилин домовився з дівчатами зі столової.

Відкупний від армії..


Гуляли ми спокійно до майже самого ранку, відключались всі потихеньку, потомились бідні. На ранок всі ледве сповзли з ліжок в пів 8 ранку і мало не запізнились на шикування, на моє останнє шикування в армії, думав я от зараз буде слова командира типу «Ось проводжаємо нашого дємбеля сьогодні, дякую за службу, дзвони-пиши..туди сюди.» Ага, хрін там. Навіть не згадали. Танцював і не вклонився.

Фіг з вами подумав я. Рулю я в штаб за документами і там наступає повний треш, мені кажуть що моєї справи знайти не можуть. Мене вивертає вже на повну, посварився з літьохою зі стройової частини мовляв чтіть туди, уважаємий чілавєк додому їде, а сумка до речі з речами коло штабу вже стояла, а вони тут таке. Я так зрозумів, що мої аргументи показались йому переконливими тим паче, що казав йому, що кудись там його око натягну, не пам`ятаю вже куди саме. І диво, документи знайшлись через 20 хв. Ех, гуляй разгуляй. І де ті цигани думав я.

Хлопці проводили мене гарно, там були і підкидання і традиційний копняк під дупу від усіх хто вийшов (по старій армійській традиції, що б не повертався). І звичайно фото, фото, фото. Дуже гарно мене провели молоді хлопці, які саме як два тижні прийшли до армії а я в них типу взводним був.

Далі в штаб полігону, там оформили військовий і білет на поїзд додому, який нафіг нікому не впирався. Доїхав я на маршрутці до Львову, звідти до рівного а там далі по рідним місцям я добрався до рідного Нетішина, де мене під вечір зустріла мама.



П.С.
Ось така служба в мене вийшла. Звичайно не все так гладко було як описано в цьому циклі, все ж то витяги з 150 сторінкових спогадів на компі, але все ж, свої нюанси ми звісно упустимо. І я ні миті не жалкую, що провів там рік свого життя. І насправді я не дуже хочу що б мені пригодилось те все, що я навчився там але береженого Бог.., як то кажуть.

Кінець)

Рижик, що впав мені в душу..



Дякую за увагу.
Dexter. Morgan