Join the new world

Я собі зробив таки подарунок на два др одночасно, однак не думав, що він буде завчасним ще й для репівського.

Моє рішення прийнято і я йду. Після мого вчинку робити вигляд ніби нічого не сталося, шукати винних чи робити що завгодно інше і при цьому продовжувати грати - нерозумно і смішно. Хай які були причини, об'єктивні чи накручені, я, як СР, не мав права покидати все і йти. Але я це зробив. Гримнув дверима, хай навіть залишив запасні ключі.

Чи правильно я зробив? Залежить з чиєї сторони розглядати відповідь на це питання. З моєї, нехай вас це не дивує, - так, правильно. Правильно для себе. Мені вже не вперше в житті випадає руйнувати мости у відносинах з людьми, але ще ніколи це не було так легко і жодного разу мені ще не було так добре після чергового "остаточного прощавай".

Я розумів, кули я йду, коли пропонував свою кандидатуру. Я розумів, що в будь-який момент ситуація може бути ще гірше, ніж зараз, ніж як здається, ніж як ти очікуєш. І так, я справді шкодую, що змарнував свій час, свою енергію, години свого сну не лише на президентський тиждень, але і на всю гру, усі 8 чи скільки років з моменту мого першого аккаунту тут. Спочатку, ще тоді, давно, було цікаво, захоплююче. Зараз репа зводиться до роздумів чи це з тобою щось негаразд, це люди ідіоти, чи можливо обидва варіанти одночасно. Так, я в першу чергу шкодую про те, що витратив час на людей, яким ще більш байдуже ніж здається, але тепер все скінчено і я вже майже викинув все це з моєї голови.

Остання ж крапля лайна, яким мені забило голову, витече разом з цією статтею. Репа відкриває бездоганний панорамний вид на все це лайно, яким в першу чергу наповнені наші люди, і тут, і в РЛ. Я лише постійно переконувався, що я не розумію більшість тих, хто мене оточує в (е)українському суспільстві, я не відчуваю себе його частиною. А якщо я не відчуваю, то саме висування на СР місяць тому вже було величезною помилкою.

Я думав, що я готовий прийняти виклик, але виявилося що ні. Я думав, що люди попри все здатні вести себе адекватно, але виявилося, що ні. Я думав, що можу бути командним гравцем, але команда, здається, непомітно зникла ще задовго до цього, інакше б в кризовій ситуації вона не розсипалася як картковий будиночок, в якому навіть не всі карти, якщо озирнутися назад, хотіли бути фундаментом. Я думав, але все склалося інакше. Отже це поразка і я програв.

Відверто, мені досить байдуже що коїлося після мого зникнення. Я таки зумів натиснути на свій моральний запобіжник і скинути з себе відповідальність за сторонні в моєму житті речі. Але якщо сталося щось невиправне - з легкістю пропоную вам скинути усю відповідальність на мене. І всім легше, і мені однаково, бо я йду, і забираю цей аккаунт з собою: 7 числа він поляже від мого власного тікету. Так буде правильно. Знов-таки, з моєї точки зору.