Join the new world

Доброго часу доби українці і ласкаво просимо у ангари авіапідрозділу Sokill.

Продовжуємо цикл статей про історію становлення і розвитку авіації нашої держави.

Для глибшого вникнення в історію авіації України раджу ознайомитися з моєю першою статтею на тему: Історія української авіації. Перший випуск.

А хто вже читав, та знає коротку історію попередньої статті прошу до вашої уваги, продовження.

В даному артикулі хочу Вам розповісти про бойову Авіацію часів УНР та Директорії



13 грудня 1917 рік

Генеральний секретаріат військових справ УНР видає документ, який вирізняє авіацію або ж повітряний флот, як тоді було прийнято казати, в окрему штатну структуру збройних сил. Командувачем же було призначено підполковника Віктора Павленка.




Варто зазначити, що станом на середину 1917-го на території України дислокувались потужні авіаційні сили. Тут розміщувалося більше половини діючих авіазагонів армійської авіації. Поблизу Вінниці розташовувалась головна база стратегічного авіаційного з'єднання - Ескадра повітряних кораблів, а на Півдні й у Криму перебували підрозділи Повітряної дивізії Чорноморського флоту. До цього слід додати численні тилові й навчальні частини, а також повітроплавні загони, які мали на озброєнні не літаки, а прив'язні аеростати.

Головна база Ескадри повітряних кораблів поблизу Вінниці


Серед тисяч військовослужбовців Повітряного флоту Російської імперії було й чимало українців, які намагались долучитись до творення власного війська. В першому складі Українського генерального військового комітету (УГВК) їх представляли підполковник Віктор Павленко (в минулому - командир дивізіону повітряної охорони російської Ставки Верховного головнокомандування), полковник Олександр Пилькевич і прапорщик Михайло Полоз. У червні 1917-го до УГВК увійшов солдат С. Колос (Колосов) - майстер Центральної аеронавігаційної станції у Києві.

Попри "українське" розташування більшості авіаційних загонів українізація в авіації, у порівнянні з тими ж піхотними з'єднаннями, відчутно гальмувала. Річ у тім, що рядовий склад авіації, з огляду на специфіку служби, традиційно комплектувався переважно робітниками з центру Росії та з русифікованих українських промислових районів.Зрозуміло, що серед них українська національна ідея мала не надто багато прихильників. Одним словом, все як зараз...по типу: "нет такой страны УкрАина"

Гальмувався національний рух і розпорошеністю особового складу авіації по відносно невеликих підрозділах, що перешкоджало гуртуванню військовослужбовців-українців. І навіть у тих частинах, де українців було порівняно багато, російський елемент, буквально тероризуючи особовий склад, все одно зводив нанівець зусилля з українізації. Типовим прикладом цього може служити ситуація в розташованому у Полтаві 6-му авіаційному парку. В телеграмах до командування відзначалося, що у цій частині було майже 400 українців, але внаслідок російської агітації усі вони "бояться визнати себе такими".

Летунська школа


До моменту початку більшовицької агресії Повітряний Флот УНР ще перебував у стадії організації - центральні органи були сформовані, однак чіткої системи управління частинами й підрозділами не існувало. Українізація у багатьох випадках була проведена лише формально. Тож коли орди Муравйова рушили на Україну, більшість "українських" авіаційних частин оголосили про свій нейтралітет. Активну участь у протидії агресії взяв лише 1-й Український армійський авіазагін, яким у той час командував сотник Єгоров.

Його екіпажі здійснювали розвідувальні польоти, а коли більшовицькі війська підійшли до Дарниці - бомбили ворожі панцирні потяги та важкі батареї, які обстрілювали Київ. 8 лютого 1918-го загін разом з іншими частинами Центральної Ради залишив столицю України. Один із пілотів за наказом Петлюри розкидав над Києвом листівки із закликом до киян спокійно перетерпіти "господ більшовиків" та обіцянкою, що гайдамаки ось-ось повернуться до Києва та помстяться ворогам УНР.

сотник Олександр Єгоров, командувач 1-м українським армійським авіазагоном


Стратегічний бомбардувальник «Цепелін Штаакен», які карали москалів, ще коли це не було мейнстрімом




Станом на початок січня 1918 року в реєстрах управління української авіації вже числилось 188 літаків 26 різних типів. Командування української авіації вживало також максимальних зусиль щодо збереження матеріальних та кадрових ресурсів.

Новостворена українська авіація станом на січень 1918 року мала у своєму складі:

-6-й авіаційний дивізіон військового льотчика капітана Романа Шоманського
-6-й винищувальний авіаційний загін
-9-й корпусний авіаційний загін
-13-й корпусний авіаційний загін
-1-й авіаційний загін Ескадри повітряних кораблів «Ілля Муромець»
-5-й авіаційний загін Ескадри повітряних кораблів «Ілля Муромець»

Аеродром у Кам`янець Подільському


Перекур. Василь Янченко (ліворуч). Один з перших командирів української авіації.


За час розбудови української авіації, було створено декілька летунських шкіл, які готували старшин та підстаршин до служби в авіації. Зокрема були створені школи в Києві, Кам`янець Подільському, Одесі та Житомирі. Гуртки авіалюбителів були майже у всіх великих містах, що забезпечувало гарну кадрову базу для новоствореної структури.

Українські льотчики на день Святого Іллі, покровителя і захисника ВПС УНР


Хвилина відпочинку.Особовий склад 1-го Запорозького авіазагону ловить раків в озері поблизу Кам'янця-Подільського.В центрі в темному однострої — командир загону сотник Жаховський. Осінь 1919 р


Але, як ви всі знаєте, період 1917-1921 років були нелегкими для Української держави. Йшла перша світова, революційні рухи колихали весь старий світ. Більшовики, меншовики, есери, кадети та інші радикальні рухи всюди вели пропаганду своїх дебільних ідей.

Провал наступу на Київ – Одесу влітку 1919 року поставив керівництво УНР у надзвичайно скрутне становище. Восени військо виявилось розколотим – Українська галицька армія перейшла на бік денікінської Добровольчої, тоді як Дієва армія УНР продовжувала нерівну боротьбу на два фронти: проти білих і більшовиків. Її сили танули.

Це стосувалось i авіаційних підрозділів. У її складі формально налічувалось шість авіазагонів, але один із них був захоплений румунами, другий – червоними, а серед решти найменш боєздатним виявився 3-й, більшістю майна якого заволоділи поляки. У цьому підрозділі залишився тільки один льотчик. Інші загони мали по чотири-п’ять пілотів, за винятком 1-го Запорозького, в якому їх іще збереглося вісім.

Поряд із некомплектом льотного складу давалася взнаки гостра нестача кваліфікованих мотористів-механіків. У розпорядженні командування української авіації перебувало до ста літаків, однак боєздатних – лiченi одиниці.

Дальший перехід Дієвої армії до партизанської тактики боротьби означав фактичне припинення існування її авіації. Навесні-влітку 1920 року, після укладення військово-політичного союзу між УНР та Польщею, мали місце спроби відновити військово-повітряні сили. Зокрема був відтворений 1-й Запорозький авіазагін, який брав участь у бойових діях аж до остаточної поразки УНР наприкінці листопада 1920 року й інтернування її військ у польських таборах.



Ось так і закінчилася історія повітряного флоту часів УНР та Директорії.

Дякую за увагу.

Lemish.

Для шаутів
[S.K] Історія української авіації. Другий випуск.
https://www.erepublik.com/uk/article/-s-k-1-2693986