еУкраїнський політикум, "бог війни ***"... Та "ДОЛЯ УКРАЇНИ"

Day 2,910, 04:13 • Published in Ukraine Ukraine • by Vilar47
Ч. 1 (307) / 8 листопада 2015 р.

29 вересня 2015 року опісля жорстокого двокліку нарешті став "богом війни ***".

Довелося спостерігати вже протягом деякого часу за подіями е-політичної дійсності нашої країни. Нічого нового. Класичне шапкокрадство з дуболомством, але у Бога вірую. По ходу вдалося втрапити до конгресу. Здивувало. Сиджу, дивлюся.

Ще помітив, що найстрашніша зброя політичних янучарів, що тут, що в еУкраїні, що у повсякденні - плітки, котрі не мають стосунку до дійсності... По плодам їхнім їх будете бачити.

Ще узяв участь у конкурсі тут: http://www.erepublik.com/en/article/-1344-2562512/1/20

По ходу натрапив на вірша академіка УАН, доктора медичних наук, професора... Котрий майже ніде для загалу не "виставляли". Знаєте, "свої" там і тому подібне... Тож...
___________________________________
ДОЛЯ УКРАЇНИ
Споконвіку Україна
дарувала світу
синів славних, дочок гарних,
як буяння цвіту.
Козаків і хліборобів,
гетьманів, сірому,
славних лицарів, що сікли
зайд, немов солому.
Музикантів і поетів,
малярів і зодчих.
Чому ж нині стільки родить
на чуже охочих?
Президенти і прем’єри,
можні депутати –
все гребуть без перебору
до своєї хати.
Хитромудрі олігархи,
бандюків обранці,
все ніяк не нажеруться,
щоб їх з’їли пранці.
І міністри, й прокурори,
торгаші і судді –
наче биричі князівські
в хащах на полюдді.
А копійку на освіту
чи на медицину
треба жебрати уклінно
в можних біля тину.
Що з тобою поробили,
Україно-мати?
В злиднях жити і терпіти,
тихо вимирати?
Хто ж повинен нести кару
і відповідати.
Научились не давати,
а в народу брати.
Народився – дай на лапу,
пошануй чинушу.
А помреш – не відспівають
без копійки й душу.
Горопахи пересічні
у злиднях гарують.
А чинуші та бандити
палаци мурують.
Схожі стали на руїни
села невеселі.
То невже нам доведеться
жити у пустелі?
А були ж ми козаками,
брали вражі мури.
То невже нам поміняли
ДНК структури?
І тепер нас запрягають
в ярма яничари
та ще й знайди інородці
посівають чари.
Де наш Гоголь, де Шевченко,
де славні ватаги?..
Думав я, що поніміли
наші думи й саги.
Та коріння й гени, браття,
проросли, як спори.
І здвигнулись, Україно,
твої доли й гори.
На Майдані, на Майдані
цвіт твого народу,
славна молодь молодиста
з Заходу і Сходу.
Загула козацька Рада,
вільна , величава.
Слава, слава Україні!
І героям слава!
Підлі вбивці яничари,
слуги шапкокрада,
все зробили, щоб розбіглась
із-під куль громада.
Тільки хто убити зможе
вікову свободу?
Хто проб’є гаряче серце
вільного народу?
Він сказав:
– Терпіти годі,
банду до розплати!
І метнулись лихоманці,
хто куди тікати.
Обібрали Україну
до нитки, до латки,
Тепер тратять на убивців
накрадені статки.
Та у Кремлі паханові
заглядають в рота.
А тому всю Україну
прихопить охота.
Мало Криму стражденного –
ллє кров у Донбасі,
Бо всі такі недоріки
до чужого ласі...
Та з небес слова Тараса
понад світом линуть:
«Діла добрих оновляться,
діла злих загинуть»...
Дочекалися добра ми
від «старшого брата»,
тепер знаємо, чого то
Московщина варта.
Тож не даймо історію
знову нам забути,
аби знов не повторились
муравйовські Крути.
І шануймось та єднаймось
та плекаймо згоду
задля тебе, Україно,
й козацького роду.

Автор: Анатолій РАДЗІХОВСЬКИЙ.