[УКП] Славетні битви

Day 1,925, 10:38 • Published in Ukraine Ukraine • by Volchica Polly



Вітаємо шановне товариство!

Сьогодні в рамках проекту Дні еБілорусі в еУкраїні пропонуємо вашій увазі третю статтю про цікаві, на наший погляд, сторінки спільної історії РЖ України та Білорусі.
Для підняття національного Духу, самосвідомості, покращення стосунків між народами України та Білорусі, хочемо нагадати вам про дві важливі історичні битви для тогочасних українських та білоруських земель, про славетні звитяги пліч-о-пліч українців, білорусів, литовців та поляків. Комусь вони добре відомі, а комусь, можливо, й ні🙂

Грюнвальдська битва 1410 р.

"Слаўлю адвагу, ваяроў сармацкіх
Што пасеклі ў бітве рыцараў крыжацкіх..."


У 1409 р. почалася «Велика війна» Польщі й Литви, з одного боку, і Тевтонського ордену — з другого. В кінці червня 1410 р. до кордонів з Пруссією стала наближатися польсько-литовська армія, ядром якої були сили слов'янських народів. Військо Вітовта складалося з ополчень усіх литовських, українських, білоруських і російських земель Великого князівства Литовського. Свої полки виставили Київ, Смоленськ, Брянськ, Стародуб, Полоцьк, Вітебськ, Новгород-Сіверський, Володимир, Луцьк та інші міста. При литовському князі були також невеликі загони татарської кінноти. До складу польського війська увійшли полки з підвладних Польщі Галичини й Західного Поділля, крім того, загони з Чехії, Моравії та Сілезії. Союзна армія (близько 100 тис. чол.) перевищувала сили Ордену, але була гірше озброєна і підготовлена.
Хрестоносці (приблизно 80 тис. чол.) мали воїнів з 22 держав Західної Європи.

15 липня противники зійшлися на рівнині в трикутнику між містом Грюнвальд, Танненберг (нині — Стембарк) і Людвігсдорф (нині Людвігово). Війська ордену вишикувалися фронтом між Грюнвальдом і Танненбергом у дві лінії. Праве крило першої лінії очолював Ліхтенштейн, ліве — Валенрод, другу лінію — сам великий магістр. Союзники вишикувалися в три лінії довжиною 2,5 км між Грюнвальдом і Людвігсдорфом.

На лівому крилі знаходилися поляки (спільно з чехами, українцями та іншими) під командуванням коронного маршала Польщі Збігнева з Бжезя, третя лінія — на чолі з самим Владиславом, на правому — литовські (і смоленські) війська під керівництвом Вітовта, на крайньому правому фланзі — татарська кіннота.

Битва почалася із залпу орденської артилерії. Потім в атаку пішла татарська кіннота, за нею — перша лінія військ Вітовта. Атака була відбита, у бій пішли друга і третя лінії литовців, але Валенрод рушив у контратаку, литовці почали відступати. Одночасно поляки пішли на Ліхтенштейна і прорвали його фронт. Валенрод, що переслідував литовців, повернувся, намагався потіснити сили Збігнева з Бжезя, але був відбитий. У бій вступила друга лінія орденських військ під командуванням Ульріха фон Юнінгена, але на допомогу Збігневу прийшла третя лінія поляків під командуванням Ягайло, а загони Вітовта, які повернулися на поле битви, довершили розгром сил ордену. Великий магістр і з ним-205 рицарів ордену загинули в бою. Мирний договір від 1 лютого 1411р. примусив Тевтонський орден віддати Жемайтію Литві, Добжинську землю — Польщі, а також виплатити контрибуцію.


Битва під Оршею 1514

"...
Масква стала наракаці
стала наракаці
Места Воршу пакідаці
Воршу пакідаці

Слава Воршы ўжо ня згорша
слава ўжо ня згорша
Слаўся, слаўся князь Астрожскі
слаўся князь Астрожскі..."


На початку XVI століття Московська держава висунула претензії на українські та білоруські землі, які тоді входили до складу Великого князівства Литовського. Влітку 1514 року під час чергової московсько-литовської війни московська армія після місячної облоги захопила Смоленськ і наприкінці серпня вийшла на лівий берег Дніпра неподалік Орші. Московським військом, що налічувало майже 80 тисяч вояків, командували князі Михаїл Голіца-Булгаков та Іван Челяднін.
У ніч на 8 вересня тридцятип'ятитисячне військо Великого князівства Литовського навело через Дніпро навпроти Орші наплавні мости на діжках і переправилося на лівий берег. Литовська армія складалася зі власне литовських, білоруських, українських, сербських, татарських, польських, угорських та німецьких загонів. Цим об'єднаним військом командував п'ятдесятичотирилітній волинський князь Костянтин Острозький.
Рано-вранці Челяднін атакував Острозького, намагаючись відрізати його від мостів, однак союзники відбили напад. Острозький очолював усі контратаки української кінноти і бився, як простий вояк. Використовуючи суперечності між Голіцею та Челядніним, він нападав на них порізно, а ті, за словами літописця, із заздрості видавали один одного.
Опівдні українські та литовські вершники вдаваним відступом завели московську кінноту під залп своїх гармат, а потім її із засідки у прибережному лісі атакував резервний загін. Під натиском війська Острозького важка московська кіннота відступила на багнистий берег річки Кропивни між Оршею та Дубровною і там майже вся була знищена.

Атака польських гусарів довершила розгром московської армії, хоча погоня за її окремими частинами, що тікали до Смоленська, тривала до ночі. Втрати московського війська сягали тридцяти тисяч вояків, а Челяднін, восьмеро воєвод, 37 значних бояр та півтори тисячі дворян потрапили у полон.
Перемога під Оршею зробила Костянтина Острозького відомим усій Європі, про неї розповідалося у чотирьох брошурах, виданих латиною та німецькою мовою. Острозького з тріумфом зустрічали у Варшаві та Вільнюсі, і на честь перемоги під Оршею він побудував у Вільні Свято-Троїцьку та Свято-Миколаївську церкви.

Дякуємо за увагу😉

Жыве Беларусь!
Квітней Украіна!

Дні еБілорусі в еУкраїні
Інтерв'ю з президентом еБілорусі