Уявоописи буденності (а ще 25 коментів)

Day 3,771, 04:27 • Published in Ukraine Portugal • by HonLan

Привіт усім. Маю завдання на написання трьох статей з 25 коментарями, тому буду дуже вдячний за допомогу в плані отримання тих самих коментів🙂 Оскільки моя попередня стаття багатьом сподобалася, продовжу далі уявляти всілякі різнощі, які у грі відображаються натисканням півтори кнопок.
Нижченаведена писанина надихнута одним з фонів (на жаль, де саме він був, я забув, але там чувак стоїть і дивиться на розкукожені хмарочоси), мапою світу (всі ці сірі плями без країн) та просто буденними діями з додачею власної фантазії.


Полуденне сонце подекуди виблискувало на тьмяних уламках скляних стін. Колись вони відзеркалювали небесну синіву з невтримним бігом хмар, але скільки він себе пам’ятав, ці велетні з минулого завжди були тьмяно-сріблястими, з домішками темних та іржавих відтінків. Щоправда останніх було мало – невтримна природа постійно штурмувала цей павший бастіон Старого світу. Кажуть, раніше можна було б роздивитися застиглі автівки, потяги, розбиті вітрини, прочитати залишкі рекламних вивісок, всілякі конструкції та знайти ще купу цікавих дрібниць старих часів. Але зараз, скільки він не вдивлявся, посиленим біноклем очам відкривалася щільна зелень, яка розбивалася об непідвладним іржі велетнів, мов океанські хвилі об скелі.

Влаштувавшись у затінку дерева та роздивляючись залишки минулої епохи, він не раз ловив себе на бажанні навідатись туди. Робити цього він звісно не збирався, та тим не менш, попри звичну істину, що міста Старого світу заражені радіацією і невідомими вірусами, бажання пройтися захаращеними вулицями було нав’язливим. Можливо це прокинулась генетична пам’ять від його далеких пращурів, які мешкали в цьому або йому подібних містах? Цікаво, чи були серед його попередників учасники останньої війни, що назавжди поклала край пануванню людини над всією планетою? Хоча напевно коли велетенські, розміром з цілі сучасні країни, мегаполіси, зривались термоядерними зарядами, а цілі області планети заражалися начинкою менш яскравих та знанчо більш смертоносніших біологічних бомб, не було різниці, ким ти був – солдатом на фронті чи цивільним у далекому тилу…

Щоб відволіктися від невеселих роздумів, він пересів на інший бік від дерева, залишивши місто минулих за спиною. Тепер же з пагорба відкрився краєвид на широкий простір, вкритий полями, садами і виноградниками, урізноманітнений силосними вежами та трубами пекарень. Всі відтінки зеленого розрізали нитки доріг, які вели до міста світу нового, світу сучасного. Він підняв бінокль та зизирнув на його вулиці, хоча відстань була далекуватою, щоб розрізнити окремих людей. Місто Нового світу було значно меншим, аніж розвалини пращурів, і звісно що кілька хмарочосів, що стояли на великій відстані друг від друга, навіть мріяти не могли, щоб сперечатися зі сріблясто-іржавими вежами пращурів. Зате звичайно воно було відкритим для всіх. Чистим та безпечним. Автоматизовані системи керували багатьма аспектами міського життя – від вуличного транспорту до каналізації. У небі величаво пропливали дирижаблі, розвозячи людей та вантажі. А навколо центру з кількома висотками та впорядкованою зеленню парків, яка так сильно відрізнялася від буйства дикої природи у розвалинах, розкинулося інше море – котеджі всіх кольорів, розмірів та видів. Тисячі людей мешкали у власних оселях, щодня вирушали на роботу до ферм та заводів, а потім деякі з них вирушали на фронт. Точніше на один з чисельних фронтів.

Однією з улюблених справ людства в усі часи була війна, але оскільки на Землю не зарилися ані з космосу, ані з інших вимірів, ані ще бодай-звідкілясь, як мріяли фантасти минулого, люди завзято воювали друг з другом. У Новому світі причини для цього залишалися такими же, як і століття тому – ресурси та влада. І якщо за владу боролися завжди однаково, то війни за регіони багаті ресурсами тривали особливо запекло, оскільки навіть досі, багато років після тієї останньої війни, яка поділила світ на Старий і Новий, чимала частка земної поверхні лишалася непридатною для проживання. Мапи світу сяяли сірими зонами, які приховували розжарені термоядерним вогнем пустоші, подекуди заселені небезпечними формами життя. Держави, які з ними межували, відгороджувалися неприступними стінами, які навіть під час війн і переходу влади ніхто не наважувався руйнувати.

Він підвівся та попрямував до припаркованого біля підніжжя пагорбу авто. Періодичні приходи за місто і спостереження за залишками забутого минулого надихали не здаватися і робити свій внесок у майбутнє, щоб колись Новий світ став кращим за попереднім та не повторив його помилок. Ну а поки що він їхав додому крізь місто, яке не було його рідним, але стало другою домівкою, куди він переселився з окупованого сусідньою державою регіону. Звичайно політики не втомлювалися запевняти, що це була добровільна оренда, за яку країна отримує ледве не найбільше у всьому світі, але з точки зору його, як рядового громадянина, який отримував від тієї оренди трохи менше, аніж нічого, це нічим не відрізнялося від чесної окупації.

Тим часом ферми скінчилися, потягнулося передмістя з котеджами, потім і центр з парками та висотками офісів. Він припаркувався біля торгового центру, підійшов до одного з автоматів і оплатив замовлення. Купа продуктів з його улюбленого «Набору номер сім», яку автоматично буде діставлено додому. Погляд зачепився за синю пляму – над рядами автоматів замовлення висіла свіжа реклама якоїсь нової партії, що обіцяла просвітництво та реформи. Вирішивши дізнатися про них більше, він зробив собі відмітку та поїхав до промислового сектору, де на нього чекала власна шахта та закинутий будинкобудівельний завод, з яким досі не вдавалося щось зробити.

Яким би ні був світ, життя продовжується.