Бог війни, роздуми про буття в ерепці, пару епізодів з еБіографії

Day 1,759, 01:31 • Published in Ukraine Ukraine • by SkiF UA


Коротесенька передмова: статті, як Ви помітили, я пишу дуже рідко. З чим це пов’язано? Мабуть, із певною лінню з моєї сторони та відсутністю деякого ентузіазму. Я сам по собі людина лінива, хоч і трохи прикро це визнавати, але це справді так Цього дня я все ж спробував зібратися зі своїми думками та випустив у друк статтю, яка перервала затяжну паузу в шість з половиною місяців. Так, пройшло більше, ніж півроку з моменту видавництва моєї останньої статті. Багато, і не кажіть.





Ну ось, нарешті, і настав цей еДень. Я отримав таке довгоочікуване, мабуть, для кожного гравця, військове звання «Бога Війни». Звучить і справді непогано подумав я. БОГ, БОГ, БОГ. О тааааааак!!!
Пару секунд тому у моїй голові проскочила думка: «хм, на цьому досягненні було б дуже непогано і доволі доречно покінчити з ерепкою, та спробувати забути назавжди цю, вже на стільки вдовблену в голову, адресу сайту erepublik.com». При набиранні якої мої пальці вводять її на повному автоматі. Так, вона, так само, як і пароль до аккаунту сидять на стільки глибоко у моїй пам'яті, що вже не доводиться робити жодних зусиль для їх відтворення.
З'явилося чимало умовних рефлексів, які я волею-неволею помічаю за собою, що пов'язані із цією грою. При запусканні браузера, незалежно від того, з якою метою я це робив, рука вже автоматично починає тягнутися до біло-блакитної вкладки під назвою «eRepublik». Може прийшов час назавжди покінчити з цим? – внутрішній голос знову нагадав про себе.



Чорт забирай, нажаль, у цієї бісової гри немає логічного завершення, знову промелькнула думка у голові. Регіони на світовій мапі щоденно перефарбовуються, перетворюючи її у своєрідний кольоровий вінегрет, змінюються лідери країн, герої важких та затяжних битв, політичні діячі та ін., а закінчення гри все немає і немає. Це як лабіринт, виходу з якого просто-напросто не існує. А ми чисто рефлекторно продовжуємо все блукати і блукати по його найвіддаленішим закуткам… Якесь зачароване замкнуте коло.
Само собою виникло наступне питання: на якому саме етапі свого ігрового розвитку можна поставити ту жирнючу та таку жадану КРАПКУ? ДЕ?! Відповідь на це запитання, думаю, кожен здатен дати собі сам, без сторонньої допомоги. Колись гравець сам зрозуміє, що все, з нього вистачить, що буття у цій грі завершене. Рано чи пізно її прийдеться поставити, пам'ятайте про це. Рано чи пізно.



Пройшло пару хвилин, після цього я спробував відігнати від себе думки про завершення гри. Так, подумав я, цей час, безумовно, прийде. Але не сьогодні, не сьогодні. Необхідно поставити перед собою якусь певну мету в цій грі. Хм, можливо це буде замалювання немаловідомого регіону «москоу енд централ руссія» в такий милий для серця та ока синій колір, подумав я. Що ж, мета цікава, скромно оцінив я сам себе. Захопимо москву – а там вже можна і манатки збирати. Мабуть, так і вчиню, мабуть так… - знову подумав я.



Хтось може пригадати про довічні бани, та не зовсім довічні , із зняттям при цьому кругленької суми в національній валюті. Так, частенько трапляється і таке, і ці події можуть підштовхнути людину до передчасного завершення гри. Але це відбудеться так, ніби персонаж не сам добровільно пішов з еЖиття, йому допомогли це зробити, тобто це не було його самостійним та виваженим рішенням.
Одного разу, довічний бан перепав і мені. Це було ще на початку моєї ігрової, так сказати, кар'єри, за часів тотального розколу нашої еКраїни на проФенікс та проЕДЕН групи. Я належав, як не дивно, до останньої . Так от, я став жертвою, дуже розповсюджених на той час «політичних репортів». Українці нещадно банили один одного, без особливого гризіння сумління. Особисто я не є прихильником такої діяльності, і жодного разу сам не строчив писанину на інших еУкраїнців, якими б негідниками на мою суб'єктивну думку, вони б не були.
Засуджувати у тодішньому, дещо неочікуваному бані, я нікого не збираюся, хоча і досі пам'ять тримає нік тієї людини, від руки якої загинув мій попередній персонаж. Скажу чесно, банити тоді мене було за що. За відсутністю досвіду у грі, як і більшість новачків, я кинувся створювати мультиаккаунти (було їх десь з півдесятка, не більше), за що, в принципі, в скорому часі і поплатився. Після нетривалого перепочинку в тиждень-другий, паралельно відслідковуючи ерепівські новини з орги, добрі люди підшукали мені нового аккаунта. Колись ним володів якийсь румун, а тепер він став моїм, майже таким же рідним, як і був попередній. Мушу зауважити, що новий акк був менш прокачаним, ніж мій старий на ботоголді , але прийшлося миритися з тим, що було, інших варіантів тоді більше я не мав.



Раз вже почав розповідати про свою еМолодість, то скажу пару слів і про братів по зброї з ЕМС.
Якщо чесно, в ЕМС я потрапив майже випадково. Шукав собі підходяще МЮ, політичні погляди якого б були строго проеденівськими. Одного разу, натрапив на цікаву для себе статтю із інформацією про мобілізацію бійців до такої собі «IU Army». Відписав Круку, як там і зазначалося. Цей нік тоді ще мені зовсім нічого не говорив, тільки бачив його пару раз роздаючим пістолети ку1 в статтях про допомогу новачкам. На цьому мої тодішні знання про нього вичерпувалися. Так от, це перша людина з ЕМС, з якою мені довелося тоді безпосередньо поспілкуватися. Виявилося, що ІЮ армі вже не існує, і натомість запущено зовсім молодий та зелений проект під доволі привабливою назвою «ЕМС Україна». Після не дуже довгих розмірковувань я долучився до нього, про що в кінцевому підсумку жодної мілісекунди, не те, що секунди, не пошкодував, і не шкодую й аж по цей час.
Я ще досі пам'ятаю, як вступав туди, з ким домовлявся про вступ, як встановлював ще дику для себе програму під назвою «скайп». Для мене то був час неймовірних відкриттів, у мене з’явилася справжнісінька військова сім'я, так би мовити. Не дарма кажуть, що ЕМС – це не просто військова організація. Це «бійцівський клуб», клуб до якого кожного першого-ліпшого не беруть. І я й досі погоджуся з цим твердженням. Ми у багатьох питаннях виступаємо як один, монолітність та сплоченість бійців на час мого вступу в ЕМС просто зашкалювала. Мене це не могло не вразити та не підкорити, я і досі залишаюся в EMC UA, і з повною впевненістю можу сказати, що буду там до самісінького кінця. Кінця еЖиття.

Одне життя - одна любов - одне ЕМС UA.
Dixi





Ghita Becali, також відомий як SkiF.
День 1759. 13-те вересня 2012-го.