Так просто не піти... (розіграш призів з нагоди 5-річчя)

Day 2,645, 17:46 • Published in Ukraine Ukraine • by Anna Kotana
Слава Україні!
Вітаю, шановне задротство панство!
Саме сьогодні, у день свого пятиріччя в е-републік, зібралася попрощатися з е-спільнотою, наслідуючи досвід Гіти Бекалі, але виявилося, що тут є справи, котрі маю ще владнати, тому бажання «тракторнути» доведеться відкласти.
Скажіть мені: ну от доколи, доколи знаходитимуться причини, які мене триматимуть тут?... 🙂
Риторичне запитання, бо у мене зазвичай все, як не у людей, – тому нема чому дивуватися.
Останній рік був складним, дуже важким і сповненим не тільки очікування, але й справжніх переживань – переживань до бессоння і болю, котрий важко втамувати. Я не є особливим виключенням, - ми всі переживаємо найскладніші часи разом.
Може виникнути слушне питання: «що ж ти страждаєш, упоринова ти наша? Вперед – захищай свою Неньку! Чи ти лише можеш переживати і воювати в інтернеті?» Так, це – мій гріх, тому що сам Господь мені велів лікувати рани, бо дав фах лікаря і неймовірно легкі руки, від котрих гояться навіть виразки, але...
От воно і те саме спотикуче «але»... Я не змогла залишити дитину на інших людей.
Виявляється, це - правда, що у кожного з нас є свої слабкі і болючі місця...
І, не зважаючи на те, що я не стала однією з керманичів е-републік, хоча можна було б пограти у такі милі серцю ігри для дорослих, за минулий рік практично вийшла в реал.
Всі, хто мене потребував з тих чи інших причин, без проблем знаходили мене через ПМ, скайп, спільних знайомих,соціяльні мережі, по телефону і , навіть, ... просто вдома.
Я відмовилася від репки, але не відмовилася від людей.
І це - не ще одна моя слабкість чи вада. Просто я переконана, що людьми не кидаються, не нехтують і, як не банально звучить: «ми у відповідальності за тих, кого приручили». Це – не слова гонорової панянки,- береги репки і реалу так щільно перетнулися для мене, що репка перестала бути забавкою.
Я щиро вдячна за справжність, щирість, спілкування і допомогу її людям.
Тим, хто остаточно вийшов зі гри і боронить нашу землю зі зброєю в руках; тим, хто допомагає моїй волонтерській діяльності і долучається зі свого боку всіма можливими засобами.
Тим, хто розуміє мене.
Тим, з ким я працюю в журналі для української діаспори.
Тим, до кого я можу звернутися будь-якого часу доби і з серйозними питаннями і просто поговорити. Тим, хто пише просто так, а не тільки колись щось треба.
Тим, хто надіслав мені милі сюрпризи і подарунки. Я мріяла про справжню листівку, писану від руки, і так неочікувано отримала її... Я хотіла прочитати книги Шкляра на папері, і маю їх.
Мені бракувало рідної мови у чужині, і маю щодня шанси для її вдосконалення.
Дякую тим, хто допомагає мені утримувати цей аккаунт ( мастеркардство давно не практикую).
Так, все це – репка, любі мої. Як не дивно 😉
Я дякую всім вам за те, що ви є у моєму житті!
Багато слів. Мені сьогодні 5 років :3
Отже, має місце традиційна роздача пляцків.

(На світлині реальний обід у їдальні Правого Сектору)

Не маю часу на довгу роздачу і не хочу гаяти час тих, хто люб"язно запропонував допомогу у роздачі.
Тому всі пікселі будуть розіграні рандомно.
1 – 500 турельних гармат ку 7.
2 – 500 порцій їжі з улюбленого ресторану «У Плато» ку 7.
3 – 1000 смаколиків, приготованих власноруч,ку 5.
Без допомоги рандому буде відзначено гравця за привітання, котре стане до вподоби мені і е-спільноті.
Приз – 500 порцій вишуканої їжі ку 6.


Достатньо залишити ваш комент з номером воту до 24 години 18 лютого.
Саби і шаути також вітаються.
Подарунки приймаються 🙂

Написати "няшка" пальці не повертаються... Наші хлопці в реальному календарі на цей рік.



З любов"ю,- ваша Котана.

Для шаутів:
Так просто не піти... (розіграш призів з нагоди 5-річчя)
http://www.erepublik.com/en/article/-5-4-2498016/1/20

Не забувайте писати номери вотів!

Прочитавши ваші коменти, зрозуміла, що більшість народу не бачила того, що написано в статті 🙂 Це стаття не про останню поїздку на тракторі, а про те, що піти виявилося складно і... неможливо, бо тут є ще невирішені справи. Отож, не поспішайте мене хоронити! 😉