[MoD] Вступне слово.

Day 1,876, 01:53 • Published in Ukraine Ukraine • by Dead Forest


Вітаю шановне панство!

Хоч в мене у цій грі справ та завдань достатньо, я з радістю відклав все та прийняв пропозицію Президента очолити Міністерство оборони. Дану посаду вважаю найсерйознішою в любому уряді, бо вона вимагає більше витрат часу та зусиль ніж будь-яка інша посада і на жаль більше часу ніж в мене його є. Проте намагатимуся поринути в справу з головою, адже бажання фану та “двіжу” є основною причиною чому я прийняв цю пропозицію. З іншого боку володіючи чималим досвідом та знаннями не можу їх не направити на користь віртуальної неньки, та обов”язково допоможу ще недосвідченому в політичних справах товаришу по зброї та ідеології.



Ще зеленим жовторотиком, я постив статті та коменти з порадами “старічкам” як жити. Я розказував чому нам краще було робити союз з поляками, чому треба було вступити в ОНЕ, а не в ЕДЕН. Такі були часи... ЕДЕН вигрібав, ОНЕ було на коні. Багато таких же ж нубів як я вотали мої статті, вступали в мою партію. Проте все більше заглиблюючись в гру, читаючи статті і коментарі в Україні та за її межами, вивчаючи історію, до мене прийшло розуміння того що есвіт не крутиться навколо еУкраїни. Є й інші держави, зі своїми проблемами, війнами, конфліктами та потребами. Зі своєю історією, е-історією яка на диво може досить різко відрізнятися від реальної. Тому сьогодні з посмішкою та можливо ностальгією читаю таких от як я тоді нубів з пропозицією наприклад створити альянс Україна-Угорщина-Польща, чи інші кумедні речі.

Світ дійсно не обертається навколо нас. Країна не оцінюється як бойова одиниця. 5-10 тисяч населення України які ми бачимо в офіційних джерелах, не роблять нас бойовим лідером в світі. Навіть між рівними за населенням країнами, різниця в силі може бути просто колосальна. Та ми й надалі говорим про власну надважливість, чекаючи що хтось зобовязаний нам допомагати, рятувати нас від випилів, могутніших ворогів.



Пригадується як багато місяців тому, турецький танк, а нині Президент Сильний Удар, після чергової медальки БХ за Україну в шаутах написав турецькою - “Як же ж мене дратують українці, через те що постійно просять допомоги в шаутах”. Тоді мені дійсно стало соромно за нас. Але ходити з протягнутою рукою в нас в крові. Ми так роздуті своїм Почуттям Власної Важливості що не помічаємо того. Не помічаємо що не допомагаємо союзникам, не помічаємо що є слабким, поганоорганізованим “збродом”, який мобілізовується в одному раунді програної битви, і коли нам здається що ось-ось ми вхопим бога за бороду ми засираєм шаути благаннями “поможіть!!!!”. Як наслідок, в кращому випадку виграний раунд, в гіршому програна війна, зіпсована репутація, поганий настрій та прокльони наших союзників...

Недавно ми боролися в РВ на Донбасі, тоді як для угрів було відкрито ще РВ в Гомелі, і прямі битви в Туреччині та Румунії. Ми так зосередилися на своїй битві що витягували раунди при дуже високих процентах переваги, тоді як в румунії зовсім трішки не вистарчало для перемоги. Як тільки з румунами було покінчено, угри взялися за нас, і розправилися з нами дуже просто. От і зараз ми як наркомани на гральних апаратах, нам дали виграти і ми заливаємо власний дамаг при 70-90% стінках, але як тільки проти румунії угри наберуть необхідну перевагу, вони переключаться на нас. Ми програємо, і не важливо ця битва це буде, чи наступна. Невміння взаємодіяти з союзниками і є нашою проблемою. Як і проблемою ЕДЕНу в цілому.



Сьогодні світова тенденція така, що ЕДЕН переживає не найкращі часи. Малі країни випиляні, а великі намагаються вижити. Чекати на підтримку великих держав сьогодні не варто. Варто малим обєднюватися та ставити спільні завдання по виживанню в ситуації що склалася. Тому одним з ключових завдань для мене буде спроба налагодити військову координацію з такими державами як Португалія, Франція, Тайвань, Колумбія, а також ситуативними по війні з Угорщиною союзниками - Румунією та Туреччиною.



Налагодження внутрішньою координації друге завдання яке я перед собою ставлю. Печатання газети з наказами особисто для мене є не просто архаїзмом, що втратив свою актуальність з введенням системи мілітарі юнітів в гру, а й елементарним бажанням Міністрів закосити. Ну не такою повинна бути робота міністра. Треба жити грою, а не намалювати картинку з назвою регіону та сказати - маєте, відстаньте. Повинна існувати єдина інформаційна вертикаль - керівництво країни - командир підрозділу - солдат. Хто досягне максимальної якості в цьому той зможе творити чудеса.

Українська війскова реальність жорстока, мілітарі юніти або мертві, або напівживі. А саме в їх, юнітових руках сьогодні знаходиться значна частина результату в битві чи кампанії. Колись ситуація виправлялася плюшками, сьогодні ентузіазмом. По-перше, на печенька немає грошей. По-друге, ними можна загнати бійців в битву, а якщо потрібно буде аби вони не били там, або били проти то вже на совісті командирів. Тут у нас знову проблема, бо частина командирів в тукліку, інша частина вважає що вони краще знають де їм воювати, і взагалі влада “румунські підстилки”. Це невиліковно, тому виживатимем в таких реаліях.



Третє завдання яке я перед собою ставлю, це повернення військового фану. Я не хочу обіцяти регіони чи конгрес, бо я скоріше як старий втомлений рибалка для якого улов не важливіший за процес. Я звик до випилів та поразок, але розганяти кров адреналіном та азартом я люблю, і встиг достатньо за цим засумувати. І взагалі вважаю що потрібно хоча б раз в тиждень проводити потужню бойову операцію, з морем фану і накручуванням будильника на ніч (олдфаги мене зрозуміють). Періодичний фан в поєднання з періодичними бейбібумами (хоча б що два місяці) можуть вивести нашу країну з глухого кута.

З повагою, Міністр Оборони Dead Forest!

Христос народився!!!