Про невинно убиту Нявку

Day 2,488, 04:52 • Published in Ukraine Ukraine • by Superpixie


Сиділи ми з е-котиком Е-котик якось пізнім вечором, любувались зоряним небом. Настрій був романтичний - ніч, зорі, зорепад... Краса! І раптом е-котик мені говорить: „А знаєш, твоя перша балада була доволі непогана, але ти все надто романтизуєш. Не так все добре на е-репці – рудміни бучу наводять, що аж нудто стає, та й з людьми не все так райдужно, як ти написала.”
Ну от романтичний настрій уже зіпсутий. А все той е-кіт- філософ. І засумувала я, і згадала я недавне минуле, і в серці стала народжуватись нова балада...




Одного літнього сонячного ня ми з сестрою відкрили для себе нову Землю! Ми відчули себе Колумбом і Магеланом, Ермаком і Берингом в одній особі. Ми раділи, наче діти, бо земля не була безлюдною, вона була заселена, але кордони в ній були умовні. Щоб перейти, переїхати в іншу країну не треба було вистоювати черги в посольство, потім доводити, що тобі таки конче поїхати в їхню країну, чекати відповіді, перед всім цим готуватися, настрілюючи енотів, щоб в мандрівці убитих енотів чи чогось подібного вистачило з усім розплатитися. Короче, вся оця ерунда на цій землі була відсутня! Все тут було значно простіше.



Новий світ нам полюбився і уже манив перспективами. І хоч хтось скаже, що ця земля не справжня, це лише е-земля, і ніякі ви не відкривачі, і все це лише гра, яка ніц не варта. Я відповім на це: „Може й так, але вона заселена реальними людьми, а значить і все інше тут цілком реальне. Бо земля без людей – пуста, бо лише люди наповнюють землю своїми мріями, бажаннями, почуттями, емоціями. А це все є будівничий матеріал до розвою, руху вперед, творення.”
Отже, ми були просто зачаровані е-землею. Бачили як живуть, будують, творять, воюють тут люди. Вже й самі почали підшукувати для себе військові загони. Зброю ми з сестрою любимо (по секрету скажу, що був час, коли під нашими подушками лежали репліки Р-08 і кольт-дефендер, улюлені на той час іграшки), а окрім того начиталися Ф. Форсайта „Пси війни” і уявляли себе на місці його героїв.
Підшукування загонів справа серйозна, тому ми відправились на пошуки підходящого. Виявилось, що ця земля зовсім не райський куточок і новачкам тут далеко не всі раді. Десь нас зустріти пінками, десь культурною відмовою, мовляв підростіть ще, надто малі, десь взагалі проігнорили, ніби нас і не існує. Всяке було, але таки знайшли невеличкий загін, що обіцяв приємне часоперебування в ньому. Ми раділи, скакали аж до хмар, готували свою зброю до битв... як з небес голосно пролунало: „MULT DETECTION!!! PERMAMENT BANET!!!!”
Ми не повірили, подумали якамсь помилка. Сестра кинулась гукати в небо: „Ми ваших правил не порушили! Я уважно вивчила ваші правила, порушень не було!” Але е-небеса мовчали. Тоді вона спробувала надавити на совість: „Не порушуйте власні ж правила! Не провокуйте людей, щоб обходити встановлені вами правила! На несправедливість у людей завжди буде виникати бажання обійти заборони, обвести навколо пальця, довести, що ви не такі вже і всесильні!” Але е-небеса мовчали.
А я – менестрель. Коли мені радісно – співаю. Коли мені сумно – співаю. Коли відчуваю несправедливість так само співаю. Це суть всякого менестреля. І я в такій неприємній ситуації, як повелось, заспівала. Рука перебирала струни лютні, а розум послужливо підказував асоціації. „Нету правды на земле! Обвинить хотят во зле. Говорят, что в полнолунье Я летаю на метле!” – співала я пісню Тем Грінхілл...

отаке

„Говорят, что в полнолунье Мульт творила я себе,” – відповідно до нашої ситуації почали сладатися слова. І тут щось остатточно клацнуло в моїй голові і пісня стала переінакшуватися в нову, уже е-Репівську пісню:



По щеке ползет слеза -
У меня стряслась беда.
Эх, найти бы ту заразу,
Что забанила меня!
Кто измыслить это мог?
Это явно злобный рок!
Ни за что меня схватили
И аккаунт под замок.

Обвиняют черт-те в чем,
Рот закрыли "э-ключем".
Не была б я юной леди,
Рассказала б что по чем!
Правды нет на э-земле,
Обвинить хотят во зле,
Говорят, что в полнолунье
Мульт творила я себе.

Тикет скрипнул… все, конец!
На пороге э-«отец»,
Ох, зачем же он приперся?
Вот и песенке конец…
Не задобрить мне "творца",
Драться нужно до конца,
Щаз как вспомню заклинанье,
То запомнят сорванца!..

Ак мой все еще горит.
Мимо Берия бежит.
Он терпеть не может нубов…
Больше ак уж не горит.
«Вы почто пожрали ак,
Ни за что, а просто так?»
«Съели» б этого олд-фага,
Он приносит людям вред.

Ох, э-суд уж больно скор,
Вот уже и приговор!
Говорю же не творила,
Ак второй был за сестрой…
Все! Забанили меня!
Дверь закрыли навсегда.
Что ж и вправду будет лучше,
Е-народу без меня.

Вот прощаюсь с э-землей,
Я сюда уж не ногой,
Попрощаюсь с э-народом
И пойду своим путем.
Ой! Чего это со мной?
«Репка» тянет "по второй",
И с улыбкою нахальной
Вновь парю над э-землей.

Не прощаюсь навсегда!
Я еще вернусь сюда!

Коли я закінчила співати, то побачила, що у сестри зблиснули очі: „А що це добра ідея! Повертаємось!..”



ДЛЯ ШАУТІВ:
Про невинно убиту Нявку
http://www.erepublik.com/uk/article/-1-2444477/1/20