[Penguin] Сіромаха

Day 2,084, 06:44 • Published in Ukraine Ukraine • by Zmenko

Дана історія є плодом моєї фантазії, будь-які співпадіння з реально існуючими персонажами чи такими, що існували, є випадковістю.
Насвистуючи мелодію пісні, яку він почув вчора на вечорницях, Іван неквапливо йшов стежкою, яка вела в його рідне село, поміж височенних тополь, посаджених обабіч безмежного поля, де колосилося жито. Поглянувши на те поле, юнак згадав, як минулого літа він вперше зустрів тут…
Сонце піднялося вже високо, Іван зняв чорну каракулеву шапку і витер піт з чола. Йти залишилося зовсім мало, на пагорбі вже було видно перші хатинки, підперезані низьким тином,на тичках якого стирчали верх дном глечики, макітри та інший глиняний посуд. Легка і водночас проста, домоткана сорочка з лляного полотна прилипла йому до спини. “Оце привітаюся з батьком, та й побіжу на річку”, - подумав Іван, і серце його затрепетало в грудях. Він не бачив батька вже майже рік, майже рік минув з тієї самої пори, коли його батько став гетьманом. Жаль, що він приїхав лише на три дні...
Козаки прозвали Остапа Сіроманцем через його дуже ранню сивину. Йому не було ще й двадцяти, коли вперше сиві волосини з’явилися в його чуприні, а до тридцяти його чуб був повністю сірий. Сам Остап одного разу жартував, що Сіроманцем його прозвали через вміння перекидатися вовком, після чого ця байка швидко розповсюдилася і тепер нею стали лякати один одного діти. Іван пам’ятав, як він був малий, то діти завжди розпитували його про батька, а він охоче розповідав про героїчні пригоди, прикрашаючи їх вигаданими історіями про перевтілення батька у вовка.
Вечоріло. Надворі стрункий хор молоди дівчат завів якусь тужливу пісню. Остап сидів за столом зі свічкою, розклавши сувої повідомлень, які сьогодні приніс йому посланець.
- Щось сталося, батьку? - запитав Іван, дивлячись на стурбоване обличчя козака.
- Невтішні вісті з Закарпаття. Вчора там було піднято повстання і я підозрюю, що без втручання Московщини там не обійшлося...
Іван присів на ослін. Новина його приголомшила. Вже майже рік не було ніяких повстань, битв. І тут на тобі...
- І це невтішна новина?! Треба їм обов’язково допомогти! Це ж наш народ, наші брати і сестри! Поляки виріжуть їх всіх...
- Поляки тут ні до чого! Ти коли останній раз на карту дивився? - сердито відповів батько. - Закарпаттям давно оволоділо Угорське королівство, а в нас з ним, як тобі відомо, договір...
Звісно відомо, Іван сам же вів переговори, хоч сам того не хотів. Але перечити батьку він не смів. Не тоді, не в той час...
- Я тобі одразу казав - цей договір принизливий! Він зв’язує нам руки, виставляє нас на посміховисько! Він не приніс нам ніякої...
- Якби не той договір, ми б не спалили Москву! - перебив його батько. - Не завоювали б пів-Росії, дійшовши аж до Балтійського моря! - голос гетьмана перейшов у крик, вогонь свічки злякано колихнувся.
- То це все заради цього? Заради того, щоб помститися росіянам? Ех, батьку... - голос Івана стих, він опустив голову і повільно встав.
- В нас в Житомирі стоїть полк. Звідти до Ужгорода - три дні їзди. Ще не пізно підтримати повстання...
- І що тоді? Ти розумієш, що після цього війна? Ти забув, як угорці палили наші міста один за одним, наче іграшкові? Після цього кінець всьому тому, що так довго будували ми. Кінець Україні як державі...
Іван подивився на стіну позаду батька. На ній висіла шабля, якою він не користувався вже ой як довго. Потім перевів погляд на батька, гетьмана України і йому стало його жаль. У що він перетворився? Раніше він був козаком, яких ще пошукати треба, міцним наче криця і хоробрим, як лев. А тепер він постарів, згорбився, сидить над паперами, наче бюрократ.
- Україна буде жити, доки будемо жити ми, українці, козаки. А ми житимемо вічно. Нехай ми загинемо, проте слава про нас і наші подвиги проживуть віки. Колись ти казав мені: “Краще згинути вовком, ніж жити псом”. Шкода, що з Сіроманця ти перетворився на сірка...
Договоривши, Іван вийшов з хати, грюкнувши дверима. “Молодий ще, не розуміє політики”, - подумав Остап, дивлячись йому вслід. Діставши перо і лист чистого паперу, почав писати послання сотнику в Житомирі:
“Послати сотню найкращих бійців в Закарпаття. Придушити там повстання будь-якою ціною, по закінченню - допомагати командиру гарнізону угорських військ в Ужгороді”. Дописавши, він склав лист, скріпив його своєю печаткою і підписом і віддав посланцю...