Join the new world

Zentropa / December 25, 2019



Вже третій рік підряд на державному рівні в Україні відзначається «крістмас». Іншого слова не підібрати. В країні, де лише 4% населення належить до конфесій, що дотримуються григоріанського календаря, зробили вихідним 25 грудня – католицьке Різдво.

Крок дуже хитрий з боку режиму та його ідеологічних верховодів – «активістів та експертів» вихованих за гроші фонду Сороса. Розкол, який таким чином вноситься до українське суспільства, яке і так не дуже монолітне, – одна з задач цього нововведення.

Якщо три роки назад майже всі конфесії в Україні по факту відмовчались, то сьогодні маємо цілий шквал заяв, наприклад, від "найпатріотичнішої церкви". Так, Предстоятель ПЦУ Епіфаній заявив, що його Церква готова до зміни календаря, проте наразі відчувається сильний опір вірян [1]. А волинська єпархія ПЦУ заявила, що буде відзначати Різдво двічі - 25-го та 7-го [2]. Щодо тих, хто противиться таким нововведенням, митрополит ПЦУ Луцький і Волинський Михаїл заявив, що вони всього-на-всього підкоряються силі звички і дати не мають значення. Наскільки це, м'яко кажучи, дурне твердження ми розберемось далі. Власне, колектив Зентропи і не здивований, адже із самого початку процедури надання так званого "Томосу" було очевидно яким шляхом піде новостворена Церква. Це було очевидно і з огляду на основних адвокатів автокефалії з Дем. партії США, аудієнції Епіфанія у посла США в перші же дні після Томосу, співпрацю ПЦУ із різними ліберальними структурами, всеохопну радість фейсбучних патріотичних православних атеїстів і так далі, і так далі.

Проте, давайте трохи про інше. Спочатку поговоримо про ситуацію із Різдвом на Заході, а потім про важливість збереження дати Різдва по "старому стилю".


Чим є Різдво в західних країнах нині? Достатньо глянути на місцеву популярну культуру за останні 50 років. Асоціативний ряд такий – Санта-Клаус (який на відміну від образу св.Миколая мало нагадує архієпископа Мир Лікійський), історії про оленів з сяючими носами, сніг, завірюху, ялинки, тролів і т.д. Питання: Де у всій цій компанії згадки, власне, про Христа?

Переглянувши весь набір голівудських фільмів і популярних пісень (на зразок «Santa Claus is coming to town») ми майже не побачимо ані згадки про Господа, ані навіть умовно дохристиянської тематики, на зразок наявних у наших щедрівках космогонічних мотивів про небесні світила чи ту ж саму кутю або дідуха.

Вся голівудська естетика Різдва, чи краще вживати англомовну назву «Крістмасу», замість міфу про вочеловічення Бога, культу предків та космогонії звелась спершу до моральних настанов (умовно про «добро»), а, відтак, втратила будь-який зв’язок з релігією та традицію корінних народів Європи, а потім і просто до цілковито десакралізованого свята з подарунками та вечірками.

В цьому ракурсі не дивно, що за останні два десятки років в Зах.Європі та Півн.Америці означення «Різдво Христове» замінюють на «Зимові свята» (Winter holidays) чи Xmass, чи Season vacations, чи New Year.

Наведемо маленький приклад. Роки три назад в інтернет злили таємні внутрішні інструкції університету Мінесота (одного з найбільших у США) викладачам, професорам, та іншим працівникам з приводу ставлення до Різдва на території вишу.

В них відкрито написано те, що раніше від обивателів приховували: треба боротися проти Різдва як народного свята [3].

"Наша університетська громада - різноманітна... І радимо виконувати наступні пункти:

- Уникайте слова "Різдво". Вживайте лише термін "зимове свято";

- Музика, прикраси, та їжа мають бути нейтральними, і не пов'язані з однією певною релігією;

- Люди можуть демонструвати свою віру приватно і там, де немає багатьох людей: скажімо, на кухні;

- Активно заохочуйте людей повідомляти про потенційні проблеми одній з багатьох служб нашого вишу: зокрема службі "заангажованих інцидентів" (цікавий новояз - прим. Зентропи), службі з вирішення конфліктів, і т.д. (тобто активно шукати "порушників" і здавати їх - прим. Зентропи). "

Більше того, на Заході ЗМІ навіть намагаються оберержно прокачувати тему переносу святкування Різдва з 25-го грудня на, для прикладу, літо.

«Весь наш народ святкує Різдво в неправильний день. Це заважає нам розвиватися. Наші традиції в цьому плані – абсурдні. Дату святкування Різдва треба змінити від теперішньої на більш правильну».

І це цитата не зі статті Громадського чи якогось священика ПЦУ, а із американських ЗМІ. То "вчені авторитетно стверджують", що Христос народився літом, то придурошні американські "християни" (моралісти як завжди на одному боці барикад з глобалістами) теж закликають "не святкувати Різдво 25 грудня, адже воно перетворилося на аморальне, споживацьке свято" [5]. Прикладів реально безліч.

В Америці є ще й інше явище – система навмисно 25 грудня просуває всілякі штучні свята на зразок "африканської кванзи". За «дивним» збігом обставин, «кванза» навіть не відзначають в Африці – це просто «свято для африканської діаспорі Америки». «Свято» придумали в США в 1966. Але в останні роки «кванзу» так сильно розкрутили, що тепер в ЗМІ та школах і все більше в народі прийнято вітати один одного не лише з Різдвом, але з Різдвом і «кванзою». Американські консерватори недарма кажуть, що «кванзу» спеціально штучно створили, щоб відвернути увагу народу від Різдва [6].

Одні й ті самі сили атакують зовсім різні дати святкування Різдва в різних країнах, адже їм все одно на суть, їх задача: роз'єднання і десакралізація. Те ж саме відбувається в Америці і з Хелоувіном, який вже потроху намагаються там демонтувати, в той час як у нас нав'язують, і з хіджабами в Європі, де вони просуваються, але в ісламських країнах проти них борються. Ну і так далі.


Звичаї, традиції та ритуали, окрім свого сакрального виміру, наділені рядом вагомих ролей в тварному, матеріальному світі. Передовсім йдеться про функцію комунікації між членами деякої спільноти та окресленням її меж, що є як засобом ідентифікації "свого", так і запобіганням змішуванню між спільнотами. Ці три речі і відрізняють спільноту від випадкового набору атомізованих індивідів.

Зацитуємо з цього приводу лауреата Нобелівської премії, засновника науки про поведінку живих істот Конрада Лоренца: "Людина за своєю природою є істотою культурною, і без "опорного скелета", створюваного її приналежністю до тієї чи іншої культури та участю в її житті, вона просто не може існувати. Дитяче наслідування дає початок життю, яке прямує за гідним наслідування зразком; людина відчуває свою тотожність зі зразком, відчуває себе носієм і одночасно власником його культури. Без такого ототожнення з деяким представником традиції в людини, безумовно, не може бути справжнього усвідомлення приналежності. Відчайдушний пошук приналежності, про який пишуть в наші дні навіть в газетах, "identity problem" нинішньої молоді - це симптоми розладу в механізмі передачі культурної традиції. Допомогти тому, кого торкнувся цей розлад, дуже важко. Якщо молода людина втратила духовний спадок культури, в якій виросла, і не знайшла йому заміну в духовному житті іншої культури, то йому не дано ототожнити себе ні з чим і ні з ким, і він фактично ніщо і ніхто - це можна прочитати сьогодні в тій порожнечі відчаю, яка ясно видніється у багатьох молодих осіб. Той, хто втратив духовний спадок культури, воістину знедолений, і не дивно, якщо він, зневірившись, буде шукати останній притулок за душевним панцирем впертого аутизму, роблячись ворогом спільноти" [7].

Значення усталених звичаїв та культурних норм, загалом відомо як тим, хто прагне збереження та існування української культури, так і тим, хто прагне її занепаду та зникнення. І останнім, вочевидь, відомо краще, в чому можна пересвідчитись з огляду на постійні спалахи підриву звичаїв святкування українцями православних свят: простіше кажучи, спроби запровадження в сакральному вимірі православних та греко-католицької церков григоріанський календар замість юліанського. Аналізуючи це питання (далеко не нове в українській історії) слід поглянути як на аргументацію такого роду нововведень, так і на тих, хто цю аргументацію висуває. Слід зауважити, що атака проти українських звичаїв співпадає в часі з атакою на звичаї корінних народів Європи взагалі, і різниться тільки глибиною та масштабами.

Якщо українцям втовкмачують, що ми відсталі варвари, і маємо святкувати, наприклад, Різдво "разом зі всім світом", і так само як у всьому світі, то, власне, у всьому прогресивному світі Різдво оголошується огидним спадком доби расизму, не інклюзивним і дискримінаційним щодо меншин. Звісно, повністю і одразу оголосити наші звичаї нікчемними або заборонити їх зовсім поки-що складно, але от похитнути віру в правильність святкування та в заповіти предків таки можна. Зокрема і в те, що ми обрали дату святкування "якось-не-так".

Загалом, слід зауважити, що зі Священного Писання точно не відомо, коли Спаситель прийшов у цей світ. Дата ця була вирахувана св. Діонісієм Малим за вторинними і супутніми ознаками, і співпала з зимовим сонцестоянням, яке традиційно в індо-європейських дохристиянських народів мало вагоме значення. Зауважимо, що серед християн у світі існує три дати святкування Різдва Христового - 25 грудня, 7 січня (25 грудня за юліанським календарем) та 6 січня у Вірменській апостольській церкві (вірмени з цього питання, як нам відомо, не комлексують). Зауважимо, що день сонцестояння, який іноді прив'язують до Різдва навіть в григоріанському календарі, відбувається 21 грудня, отже і ці дати не співпадають.

Слід зауважити, розбіжність між астрономією та сакральними практиками, яка можливо впадає в око матеріалістично мислячим людям сучасності, не становила проблем для людей традиційного або архаїчного світогляду. Зацитуємо з цього приводу видатного історика релігій Мірчу Еліаде: "Деякі автори кажуть, що суспільне "походження" обчислення сакрального часу підтверджується розбіжністю священних календарів та космічних ритмів. Насправді ця розбіжність ніяк не скасовує зв'язок між системами обчислення та космічними ритмами; вона просто доводить з одного боку непослідовність примітивних календарів та хронометрій, а з іншого - не "натуралістський" характер "архаїчної" релігійності, свята якої були спрямовані не на саме природне явище, а на його релігійне значення" [8]. Простими словами, має значення не прив’язка певного свята (Різдва, Нового року тощо) до певного астрономічного явища (напр. рівнодення чи сонцестояння), а колективне його відзначення, яке дозволяє групі людей (народу) долучитись до священного.

Балаканина про те, що українці мають відзначати Різдво Христове в інший день породить лише сум'яття та недовіру до самої традиції.

Про загрозу цього "сумніву" в людській психіці знову зацитуємо Конрада Лоренца: "Всі передані традицією структури наділені жорсткістю, необхідною для їх опорних функцій. [...] Оскільки повага до предків, часто навіть обожнена, з плином часу зростає, посилюється також і повага до традиційних форм поведінки: чим глибше занурюється їх походження в темряву минулого, тим більше вони набувають характеру священної спадщини, а їх образ чи порушення стає гріхом, що викликає почуття страху і провини. Ці процеси, які карають кожен відступ від традиційних норм поведінки, супроводжують інші, які винагороджують дотримання традицій і звичаїв: можливість ототожнення з батьківською фігурою, усвідомлення покірності заповідям якогось "над-Я" забезпечують абсолютно необхідну людині внутрішню впевненість. Один з головних методів воістину диявольського "промивання мізків" полягає в тому, що жертву позбавляють цієї впевненості, змушуючи засумніватися в усьому, у що вона передовсім вірила."

Підсумуємо: в українському контексті важлива не астрономічна точність дати чи те, як і коли щось відзначається "усім світом", а відзначення свята більшістю українців спільно в день коли і це робили наші предки.

Випереджаючи коментарі в стилі reduction ad moscovim ("так як ми святкують тільки москалі!!!11") процитуємо митрополита Іларіона (Огієнка), видатного історика Церкви та, власне, ідеолога української автокефалії, зокрема його статтю проти запровадження "нового" стилю в Польській православній церкві до якої він належав: "...серед нашого українського народу складалися навіть легенди про мужню оборону свого споконвічного календаря. Поговоріть з волиняком ще й сьогодні — він вам розповість не одну таку сумну легенду, переказану йому дідом... Занадто дорогою ціною виборов собі український народ право на споконвічний стиль свій, щоб легко та скоро забути про його." [9]

Щодо аргументу про відзначення всім всього в один й той же час зауважимо ряд цікавих фактів. Навіть в середині Католицької церкви використовується декілька календарів, і мова не тільки про Східні католицькі церкви (як українська греко-католицька, наприклад), але й про моссарабский та амвросіанський обряди, календарі яких різняться від офіційного римського латинського обряду, а католики, які служать тридентську месу також мають дещо відмінний календар (напр. торжество царя Христа замість першої неділі Адвенту служиться в кінці жовтня).

В православному світі ситуація також цікава, окрім ненависних москалів "старого стилю" дотримуються білоруси, серби, грузини, чорногорці, македонці, араби Єрусалиму (останніх чотирьох наче важко запідозрити в проросійськості теж), рудименти його використання досі існують в святкуванні зимового циклу свят серед німців Швейцарії (Alter Silvester), шотландців (Oidhche Challainn) та у Вельсі (Hen Galan).

До речі, за юліанським календарем відзначають свята деякі деномінації протестантів в Україні. Але навіть це не найважливіше: Різдво 7 січня є маркером українськості і не асимільованості в світі. Українські парафії в Польщі (слід зазначити, що в 2014 році вся Польська православна церква перейшла на "старий стиль"), український православний і греко-католицькі вікаріати в Румунії, українці всіх традиційних конфесій в Північній Америці бережуть наш старий стиль, і справа не тільки знову таки в даті, але в інакшому сенсі святкуванні Різдва, до якого ми пам'ятаємо, слід додавати слово Христове.

В медіапросторі України за зміну календаря виступають дві категорії людей. Перша це "москалеборці" разом людьми з комплексом неофіта: вони, мовляв, зараз осягнули велику істину (перелік довгий: націоналізм, справжню Європу і тд і тп), тому звісно ж слід атакувати цих заблудших змосковщених православних, які не такі круті як ірландські католики у фільмі "Святі з Бостона". Можна спостерігати навіть явище появи певної альтернативної історії - буцімто ми святкували все як Європа, але потім погані москалі все спаскудили.

Друга ж категорія це ліберасти: такі як Мустафа Наєм чи їхні союзники на зразок ведучого чудового християнського каналу 1+1 Георгія Коваленка. Про потребу "європеїзації" наших звичаїв також любить розповідати Громадське та Укр.правда.



Цікаво, що 1+1 25 грудня 2017 року в привітанні "З Різдвом" (забули, правда, яким) розмістив американізоване зображення: пса з іграшковими рогами. Ось власне це ми і отримаємо замість наших свят: не григоріанські хорали і не всезагальне єднання, а пса з рогами, і то в кращому випадку.


Джерела:

[1] https://risu.org.ua/ua/index/all_news/orthodox/ocu/78179/

[2] https://glavcom.ua/news/u-volinskiy-jeparhiji-upc-priynyali-rishennya-dvichi-svyatkuvati-rizdvo-647506.html

[3] https://twitter.com/miltimore79/status/941125792360255488

[4] https://www.dailymail.co.uk/sciencetech/article-1093053/Cancel-Christmas--Jesus-born-June-17-say-scientists.html

[5] https://www.ucg.org/the-good-news/the-top-10-reasons-why-i-dont-celebrate-christmas

[6] https://www.dailywire.com/news/heres-everything-you-need-know-about-fake-holiday-aaron-bandler

[7] Конрад Лоренц, "Зворотній бік дзеркала"

[8] Мірча Еліаде, "Трактат з історії релігій"

[9] http://litopys.org.ua/ohienko/oh10.htm