Про зовнішню політику еУкраїни

Day 2,113, 04:45 • Published in Ukraine Ukraine • by naturat12

Використаю нахабно шпальти цієї поважної газети, щоб просто висловити свою нубську думку.
Слухати мене й так ніхто не буде, але це мені не заважає балакати.
Отож, зовнішньополітична ситуація, яка зараз є в еУкраїні характеризується одним словом – дупа. Як завше було в Україні, і не тільки в тій, котра «е», її знищували через те, що самі українці не могли між собою договоритися.
Наразі ми маємо по обидва боки країни сильніших за нас ворогів, а також 2 (та ні, три) табори всередині країни.
Перший табір – діюча влада, яка мені виглядає достатньо поміркованою. Вона єдина, хто має план (програму дій). Не важливо, наскільки хороша ця програма чи погана, але влада в її втіленні в життя досить послідовна. Відчувається стратегічне мишлення, коли задля певної безпеки країни від одного ворога іншому ворогу надається у тимчасове володіння коридор з власних територій. Щоправда, наскільки той коридор тимчасовий, навряд чи передбачається навіть в програмі влади. Пахне якось вічною тимчасовістю.
Другий табір – так звана опозиція, або можна сказати, противники влади. Тут все значно складніше та різноманітніше. Досить цікава група людей з точки зору різноманіття джерел походження у них одних і тих же прагнень. Тут простежуються як відверті промосковські козачки та інші підкацапники, так і справжні патріоти, яким просто муляє на мапі те, що Україна розшматована. До цієї когорти легко приєднуються новачки, які просто не розуміють, чому це тут якісь мадяри ваабще, а передісторія їм невідома та й до лампочки. Також час від часу просочується опозиційний нігілізм, коли робитимемо все на зло владі, тільки б гратися у політику і опозицію. Все це вкупі виглядає досить бадьоро і на гучних, хоч і банальних закликах, йдуть браві махання шаблюкою. Програми дій у цього табору, як такої, не простежується. Просто щось на кшталт давайте порвемо на собі труси од гніву, а потім якось буде. В принципі, історія знає випадки, коли нахрапом і на ентузіазмі долали самовпевнених і сильніших ворогів. Тому це питання дискусійне.
Третій табір – це ті, хто взагалі не розуміє, що тут коїться.
В результаті ми всі стаємо заручниками ситуації, коли невідомо, хто проти кого воює, всі воюють один проти одного, а вороги весело та задоволено відрізають собі шматки. Що, в принципі, вже почалося. І дружньо йдемо до випилу, таваріщі.
Припустимо, що варто сподіватися на план влади, щоб уникнути повного знищення країни. Тобто спробуємо відновити домовленості з Угорщиною та авторитет в очах країн з ТВО. Надамо Угорщині коридор і нехай вони там шматують москалів, ми ще й допоможемо. Однак, як бачиться, цей план вже провалений. По-перше тому, що мадяри вже не коридору прагнуть, а бомблять Полісся, тобто спрямовані тупо і просто на випил.
Москалі з другого боку допомагають. По-друге, і це найосновніше, якщо навіть вдасться повернути статус кво і, припустимо, що країни ТВО таки умовлять мадярів вгамуватися і задовільнитися коридором, то це триватиме рівно до того часу, поки опозиція не повторить те, що зробила вже одного разу. А другого разу вже буде як у пастуха, що лякав людей вовками. Тобто рано чи пізно, а еУкраїна знову буде під випилом.
Це можна було б легко вирішити, якщо б у грі була кнопка «Посадити всю опозицію у Лук’янівське ШИЗО» або хоча б «Розпочати громадянську війну і всіх вистріляти». Однак, таких кнопок у влади нема, гра не передбачає. Тобто впливу в таких ситуаціях серйозного здійснити не може. Тож, якщо нічого не міняти, то й надалі будемо товкти воду у ступі, а бадьорі новачки, які зараз махають шаблюками, скоро відчують що таке заробляти в день 10 грн., витрачаючи кожного дня 20 грн. на переїзд.
І міняти щось повинна таки влада, бо інструментарій у її руках.
Якщо в країни є двоє ворогів, сильніших за неї, то з 2-х зол треба обирати менше. І намагатися позбутися хоча б одного ворога.
Розглянемо Угорщину. Чи можемо ми вступити в ТВО, тим самим зробивши Угорщину своїм союзником, а не противником? Як на мене, ні. Ніколи. І причиною тому – та ж Угорщина. І не тому, що вони такі підлі і мерзенні. А тому, що якщо вони дозволять прийняти нас в ТВО, то втратять сенс гри. Їм не буде, проти кого воювати. На заході вони оточені союзниками і щоб отримувати хоч якісь дивіденди, змушені рухатися на схід. Тобто до нас. Таким чином позбутися мадярів таким простим способом ми не зможемо.
А от з Росією ситуація дещо інакша. Вона теж не в захваті, якщо мадяри будуть у них під кордоном. І з ними можна хоча б тимчасово домовлятися. Якщо укласти договір про ненапад (виключно ненапад одних на інших без будь-яких додаткових преференцій), тупо ви нас не чіпаєте, ми вас, то ми зможемо на певний доволі важливий час позбутися одного з ворогів. Зрозуміло, що це дуже не сподобається тим, хто в гру заходить, щоб попалити трішки Москву, мені теж цей процес до вподоби, однак варто міняти амбіції та емоції на здоровий глузд, бо можна дочекатися того, що залишиться палити хіба що сусідову стайню.
Зрозуміло, що владі важко пристати на таке, особливо коли вона поклала багато зусиль, щоб втілити в життя свою програму. Однак їй варто зрозуміти, що суто з суб’єктивних причин її програма завжди буде під атакою власних же громадян. З різних суб’єктивних причин, які я зазначив вище.
Тому, як не парадоксально, а доведеться переформатовуватися на протистояння з Угорщиною. Не тому, що я так раджу, а тому, що не буде просто виходу. Воно, в принципі, може й вже запізно.
Зрозуміло, що Угорщина сильніша за нас в 3,5 рази. Однак, ще зовсім недавно вона була сильнішою в 5 разів. Тобто нічого нема постійного. Скоріше за все, протистояння буде програним, як не рипайся, але ускладнювати й без того складну ситуацію теж не варіант.
Якщо повернутися до можливості вступу в ТВО. Гадаю, такий вступ все-таки можливий.
Але тільки в тій ситуації, якщо сам Будапешт буде під тривалим випилом. Тоді вони самі проситимуть ТВО прийняти нас. Наскільки це реально – питання філософське.
Це все мої домисли, може я тут написав щось немудре, але, як на мене, час, коли треба робити якісь переформатування принципів, настав. Нехай це буде пошук нових союзників, якісь геополітичні хитрощі, можливо, ініціація створення нового потужного альянсу з якимись турками, румунами чи аргентинцями, багато варіантів, велике поле для роботи. Але якщо влада стоятиме на своєму, а опозиція – на своєму (а тут я навіть не сумніваюся), то буде марудна рутина.