Про податки

Day 819, 12:38 • Published in Ukraine Ukraine • by Basov
Податкова база

Відповідно до класифікації, у світі виокремлюють три типи економічних систем: вільний капіталізм, командну економіку і змішані системи. Якщо при вільному капіталізмі держава не втручається в економіку, то при командній економіці як раз держава і грає першу скрипку у економічній діяльності, а фактично уся ця діяльність здійснюється на основі державних директив. У чистому вигляді і перша, і друга системи мають суттєві недоліки. При цьому, вже у капіталізмі виділяють три підсистеми або різновиди (ринковий – США, соціально-ринковий – Європа, державно-керований – Східна Азія).

Ринок також поділяється на три підгрупи: вільний – всебічна підтримка підприємництва, роль уряду незначна, податки та державні витрати менші, ніж в інших країнах; соціально-зорієнтований – держава відіграє значну роль у економіці через участь у розподілі прибутків через програми державних видатків на соціальні потреби, розвинена система соціальної допомоги; державно-керований – тісна взаємодія держави і бізнесу, особливо у розміщенні капіталу, бізнес спільно з урядом розробляє стратегічні програми розвитку економіки і визначають її пріоритетні галузі для вкладення капіталу.

Як бачимо, в еУкраїні панує вільний ринок: держава фактично на ринку не працює, обмежившись компаніями для новачків, а рівень податкової бази – один із найнижчих серед основних країн. Що це означає? Означає, що ринок в еУкраїни пущений на самотнє животіння. Жодного втручання, жодного коригування. При цьому, жахливе не співвіднесення внутрішніх і зовнішніх податків. Наприклад, еУкраїна, у якій 8 регіонів з 13 працюють на видобування зерна має податок на прибуток для зерна у 10% і імпортну таксу у 1%. Натомість, наприклад, Хорватія, всі регіони якої працюють на зерно має співвідношення 1% на 99%; Польща (19 регіонів з 28 – на зерно) 5% на 10%, Угорщина (7 регіонів з 12 на зерно) 10% на 99%.

Реально, подібну ситуацію мають Росія, у якої «дуже мало» власних регіонів із видобутку зерна: 9 з 20, США – 33 із 55, Словенія, де всі регіони є зерновими. Допущу, що це залежить від рівня економічної освіти конгресменів. Що це дає у економічній реальності. Привілеї імпортерам зерна, бо із 1 грн. вітчизняний видобувальник втрачає 10 копійок, а імпортер – тільки 1 копійку. Натомість, там, де ринок захищений, привілеї мають вітчизняні видобувальники, які, особливо зважаючи на кількість галузевих регіонів, можуть сміливо і вигідно працювати.

До речі, більшість із країн мають односкладну економіку. Односкладна економіка характерна для простої, нерозвиненої системи, адже з розвитком поділу праці економіка перетворюється в багатоукладну. На превеликий жаль, це залежить від галузевості регіонів: якщо більшість регіонів є «зерновими» або «дерев’яними» – видобувати нафту неможливо. У цьому плані пощастило еРоссії, еСША та еІспанії, у яких представлені фактично всі галузі.

Ринок вирішує три основні проблеми: що, як і для кого виробляти. Які товари чи послуги виробляти диктує не парламент чи Уряд, а саме ринок, адже покупці купують тільки той товар, що відповідає певним вимогам. А якщо немає попиту – вироблення товару автоматично зупиняється, бо продавець (і виробник) несуть збитки. Як виробляти товари визначає конкуренція, адже за для зниження ціни (і відповідно збільшення обсягу продажів) виробник йде на новітні технології виробництва. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників зменшувати.

Конкуренція є однією з рушійних сил економіки. При цьому слід розуміти, що в умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію за най менших витрат виробництва, тобто може надати на ринок продукцію за найменшої ціни, залишаючись при цьому прибутковим.

Тут варто зазначити, що якість товару чи послуги в еУкраїні – поняття відсутнє як таке. Поділ товарів і послуг на 5 рівнів замінило визначення їх якості. Тому, ціна на продукт в межах його рівня від якості не залежить. Таким чином, одна із складників витрат – витрати на якість взагалі виключена. У витрати підприємництва (собівартість) входить (якщо спрощено брати) плата за куповані ресурси і заробітна платня працівникам. Додавши до цього валовий (обліковий) прибуток отримує власне вартість товару. При цьому, зважаючи на особливості електронної економіки, всі ці витрати підприємництва є змінними, тобто напряму залежать від обсягу виробництва. При цьому, відмінусовуючи від валового прибутку податки, відсотки за кредитом отримуємо чистий прибуток, який можна нагромаджувати або вкладати у розвиток бізнесу.

Висновки:
Податкова політика держави має базуватись на привілеях до вітчизняного виробника і обмеженнях для його іноземних конкурентів. Зважаючи на відсутність поняття якості, вітчизняні компанії виробляють АНАЛОГІЧНІ іноземним товари, тобто мають право на привілеї на внутрішньому ринку. Податкові пільги мають бути тільки для тих імпортних товарів, які вітчизняні компанії не виробляють або ж виробляють не у повній мірі. Наприклад, еУкраїна не видобуває діаманти і нафту. Це – роль держави у захисті вітчизняного бізнесу.

Соціально значущі товари, які виробляє більшість регіонів, мають продаватися за низькими цінами. Собівартість цієї продукцію можна зменшити теж шляхом втручання держави, а саме грою на ринку державних компаній-видобувальників, які будуть зменшувати сировинну складову собівартості та державною угодою з рядом приватних компаній, які будуть брати на роботу новачків, і таким чином знижувати складову собівартості по оплаті праці (хоча про це детальніше далі…)