Дещо про економіку. Частина перша.

Day 818, 13:15 • Published in Ukraine Ukraine • by Basov
Хліб чи зброя, видобуток чи мануфактура. Економічний інтерес еУкраїни і як його досягти.

У чому економічний інтерес еУкраїни?

Слід розуміти, що економічні інтереси не є чимось сталим, адже поділяються на певні групи за різними характеристиками. Те, що є економічним інтересом для певного суб’єкта ринку (наприклад, власники мануфактур) не завжди є національним економічним інтересом, адже останній має включати у себе інтереси усіх суб’єктів на ринку. Крім того, цей інтерес може бути першорядним і другорядним, поточним чи перспективним.

Тобто, кожна економічна група еУкраїни має свої економічні інтереси, які полягають у отриманні прибутку. Натомість, Уряд еУкраїни має дбати про національний економічний інтерес – збільшення ВВП держави, тобто збільшення отримання прибутку усіма економічними групами. Це є стратегічним національним економічним інтересом.

Утім, на практиці досягти рівномірного розвитку всіх галузей неможливо, адже кожна з галузей має свої певні проблеми, певні перепони. Втім, це не означає, що потрібно віддати повний пріоритет одній з галузей, не звертаючи уваги на інші.

Що ж може бути таким регулятором розвитку галузей?

У розвитку рушійних сил економіки важливу роль відіграють закони рідкості і поділу праці. Сутність закону рідкості полягає у суперечності меж безмежними потребами і обмеженими виробничими ресурсами. Дія ж економічного закону поділу праці полягає у нагальній потребі масового виробництва певних видів продукції в умовах ускладнення процесу праці. Як не дивно, але і у економіці поділ праці є важливою умовою розвитку товарного виробництва і в цьому сенсі визначається як важлива рушійна сила економіки.

До чого ж це я? Спробую пояснити простою мовою. Потреби суспільства у виробленні продукціє різноманітні. Суспільству потрібні хліб і зброя; для потрібно видобувати залізо і ростити пшеницю. Фактично в цьому і є два основні вияви закону поділу праці – між галузями та між територіями. Думаю, що третій вияв – між окремим працівниками – є не таким важливим для еУкраїни, адже кожен із громадян може легко змінити галузь діяльності з видобутку на мануфактуру чи навпаки. так от, якщо не буде поділу праці – не буде вироблення певного виду продукції. Саме поділ праці і є регулятором рівнопоступового розвитку галузей.

Хто може бути оператором розвитку галузей?

Оператором розвитку галузей зазвичай виступає держава. Держава є передусім політичним регуляторним механізмом. Це інституція, яка має публічну владу та спеціалізований апарат регулювання суспільних відносин. Держава в економічному процесі відтворює умови конкуренції, виступає покупцем/продавцем, є суб’єктом, який несе грошові витрати, усуває причини порушень у роботі ринкового механізму. Останнє відбувається шляхом втручання уряду в економічну діяльність через її регулювання в обхід економічних законів.

Так, за загальною практикою, держава встановлює певний рівень мита: фіскальне мито для товарів, які не виробляються всередині країни (стимулювання імпорту) та протекційне мито для захисту місцевих виробників від іноземної конкуренції. І через ці механізми впливає на ціноутворення (детальніше про наші податки напишемо далі...) Податки мають три важливі функції: фіскальну (створення державної скарбниці), перерозподільчу (розподіл фінансових ресурсів через величину податку), стимулюючу (активізація трудової і виробничої діяльності). Втім, при встановленні податкових ставок слід враховувати їх рівень і не порушувати «заборонену зону».

Ще одним механізмом втручання держави у ринкову економіку є фінансовий стимул. Організатором фінансового стимулу є, як правило, держава через податкові пільги, фінансові санкції, створення спеціальних фондів. Суб’єктом фінансового стимулу є підприємство, яке внаслідок цього покращує економічний процес та збільшує ВВП держави. Об’єктами ж фінансового стимулу є перспективні галузі виробництва, залучення інвестицій, поліпшення життєвих умов робочої сили.

Фактично, основними напрямами і методами державного регулювання на ринку еУкраїни є: регулювання кредиту, регулювання інвестицій, регулювання податків, регулювання цін (шляхом конкуренції державних підприємств), індикативне планування, регулювання зовнішньоекономічних зв’язків. Тобто, Уряд має всі функції, притаманні державі як регуляторному механізмові, але не використовує їх у повному обсязі. Завдяки цьому страждають окремі галузі, визначені Урядом «непріоритетними». Це – головна помилка Уряду. Адже у суспільстві не може бути пріоритетною тільки одна галузь, якщо це суспільство не є в цій галузі монополістом. Адже формуючи монопольні умови, наприклад, на хліб, можливо домовлятись про поступки у купівлі заліза. Утім, імпортуючи менше 50% хліба (тобто, країни-сусіди можуть купити у інших і подешевше), країна не матиме фінансових поступок імпортерів.

Висновки:
Теза про «лендонаправлену економіку» або ж «мануфактурнонаправлену економіку» приречена на провал: без поділу праці і рівносторонньої підтримки всіх галузей ми через деякий час потрапимо у залежність від імпорту, і саме імпорт буде диктувати ціну на нашому ринку (хоча про це далі…)
Держава має втручатись у економіку, використовуючи усі методи впливу для рівнобіжного розвитку як видобування, так і виробництва: кредитну підтримку, пільгові податкові ставки, імпортне мито, державні закупівлі… При цьому, державні компанії мають бути лабільними – тобто забезпечувати «латання дірки» у тій галузі, яка найбільше провисає.