Join the new world

Отже, як конгресмен, я зацікавлений у розвитку держави. У мене немає ніяких бізнес-проектів, тож я не переслідую ніяких особистих інтересів – тим паче, моє... гм, виховання, не дозволяє користуватись подібними ситуаціями для особистого збагачення. Я підтримав курс податкових реформ – в принципі, це єдине моє варте уваги діяння на посаді конгресмена. З рештою моїх справ (зокрема, веденням резерву) справився б будь-який восьмикласник із калькулятором.

В нашій країні вже кілька тижнів розвивається досить цікава ситуація. Дефіцит робітників майже у всіх сферах підняв зарплати до надзвичайно високого рівня. Це, у свою чергу, підняло ціни – невиправдано високо; компанії не можуть забезпечити повну зайнятість та виробляють менше товару, ніж могли б. Ціна товару – завищена, прорватись навіть на відкриті ринки інших держав шансів немає. Тобто, виробник замкнений на власний ринок, який (по причині тієї ж-таки малої кількості населення) не здатен спожити в повній мірі навіть ту кількість виробленого товару. Наприклад, якщо розглядати ринок зброї – працівник зі скілом 4 здатен виробити 3-4 одиниці за день, тоді як при зарплаті у 14 гривень він може дозволити собі максимум два пістолета. Додайте ще, що основні регулярні споживачі на ринку пістолетів забезпечують самі себе, працюючи в армії. В хлібному секторі ситуація ще більш печальна – зарплати не встигають за зброєю і прибутки мінімальні.
Припустимо варіанти, коли податкові закони лишаються незмінними, скажімо, на два місяці:

Варіант перший, оптимістичний. Бебі-бум. Якимось чином населення України збільшується, скажімо, вдвічі – за тиждень. За такої ситуації виробники просто не встигають зреагувати і нестача робітників обертається їх надлишком. Зарплати різко падають (адже будуть згодні працювати і за вдвічі меншу), купівельна спроможність – теж. Існує великий ризик повномасштабної кризи перевиробництва: а це ті самі закриті підприємства і тисячі мертвих дітей.

Варіант другий, реалістичний. Бебі-буму не відбувається. Все лишається як було – протекціоністська підтримка власного виробника повним відрізанням імпорту при низькому прирості населення. В такому разі у всіх сферах виробництва після серії відмирань найневдаліших підприємств (ми ж зараз маємо справу з прихованим перевиробництвом, не забувайте) формується олігархічна структура – компанії-старожили просто не пускатимуть не ринок нових гравців, ні закордонних, яким заважатиме фора у 99%, ні українських, яким не вистачатиме оборотних коштів. Пари місяців на кристалізацію цього процесу, думаю, було б достатньо – на хлібному ринку вистачило б і пари тижнів. В таких умовах перспектива можливого бебі-буму виглядає, якщо чесно, ще страшнішою.

Тож, як на мене, єдиним виходом є лібералізація ринку. Звичайно, це мають бути комплексні міри. За тиждень-два ситуація потребуватиме повторного аналізу і чергової зміни законів – адже я бачу ці міри як тимчасові, аби вивести наше виробництво із стагнації. Мають бути і дотації українських підприємств (можливо, цільові – на зарплату, чи скуповування перевиробленого товару) і пропозиція дешевого товару на ринку при підвищенні цін. Працювати над цією програмою має вся влада – коли виконавча влада відхрещується зі словами „ми тут ні при чому, це все конгрес влаштував”, це лише погіршує ситуацію. Втім, я вірю у здатність людей знаходити компроміс, якщо вони підходять до питання конструктивно. Тому, сподіваюсь, наступний конгрес працюватиме над цією проблемою саме в конструктивному руслі і, я зі свого боку докладу усі зусилля для продуктивного діалогу.

Втім, є один нюанс. Стосується він партії, у складі якої я йду у конгрес уже вдруге. Минулого разу ця партія була, швидше, платформою для проходу не-іноземних кандидатів і ні про яку монолітність у політичному плані не могло бути й мови. Цього разу все буде інакше. Хоча кожен партієць висловлює свою думку, в тому числі і на обговоренні всередині партії, кожен конгресмен несе відповідальність перед партією. І буде виконувати рішення партії – і в першу чергу це стосується голосування у конгресі. Моя висловлена думка – не думка всієї партії, а лише моя особиста, як конгресмена від всеукраїнської сили. Наступного скликання я буду голосувати так, як вирішить партія – а зі свого боку зроблю все можливе, щоб наша партія допомогла знайти компроміс усім зацікавленим сторонам.

Можете вважати це моєю передвиборною програмою. У мене багато планів на наступний місяць, але лише для вирішення цього аспекту для мене важливе місце у конгресі – всю решту своїх справ я можу спокійно виконувати і поза ним. Хоча ні – все-таки, читайте мою наступну статтю, вона більше схожа на агітацію 🙂

А тут, закінчуючи статтю, можу лише порадити – якщо ви підтримуєте якогось кандидата, чи партію, чи їхні дії, чи їхні ідеї – не залишайтесь осторонь. Вийдіть на зв’язок з вашим обранцем, розпитайте його про ситуацію, висловіть пару своїх ідей – цим ви допоможете йому стати краще. Якщо ще не визначились із політичним вибором – не бійтеся розпитувати народ, звертайтеся до різних людей, до різних кандидатів. Тут, на відміну від реального життя, політики переважно зацікавлені в тому, аби слухати своїх виборців. Зрештою, еУкраїна не настільки велика, і навіть якщо ви зараз 10 рівень і тільки розбираєтесь у тонкощах еРеспубліки – цілком можливо, що вже через місяць вам знайдеться зручне місце серед наступних 40 обранців. Не розраховуйте на інших – дійте самі! З цим, дозвольте побажати доброї ночі.

Успіхів,
Rednif Tap.
Конгресмен,
Заступник голови партії United Ukraine,
Кандидат від партії United Ukraine в Галицькому окрузі.