[МінКульт] Козаки характерники

Day 3,083, 05:53 Published in Ukraine Ukraine by 8ZEBRA8

Хеллоу е-українці!

Я знаю, що цього разу МінКульт з мене не дуже... На виправдання скажу курсова весна в голову вдарила. Проте Повітруля люб'язно запропонувала опублікувати статтю про напівміфічне явище - характерників.

Далі слова автора
Є версії, що слово „характерник” має свої коріння у санскриті, серед древніх аріїв. Я не любитель виводити походження слова Коннектикут з української мови, хоча це й забавно, тому запропоную простішу версію. Терміном „характерник” на Україні визначали людину, яка мала певні і досить потужні екстрасенсорні здібності. А щоб реалізувати ці здібності, вона мусила мати сильний характер, адже справжні екстрасенсорні здібності у всі часи і у всіх народів передбачають передовсім духовні практики, а вже потім качання заліза чи скакання по гілках.

Ми знаємо як багато розвелось всіляких екстрасексів самопроголошених. Особливо, кажуть, їх число помножилось після розвалу СРСР, коли вірити в Партію та Союз нерушимий вже було недоцільно. А людина створена так, що вірити їй в щось треба обов`язково. То дехто побіг шукати духовності в різних християнських і не дуже сектах (термін не з намаганням образити чи принизити когось, а просто констатація факту, сектою є і православ`я, і католицизм, і протестантизм. І самі в собі вони діляться ще на безліч сект). Дехто начепив білі балахони і став кричати Харе Крішна Харе Рама (і так далі). Дехто побіг шукати істини в екстрасенсів. Попит породжує пропозицію, і вони почали з`являтись як гриби після дощу. А мудрі люди говорять – перед тим як комусь довіритись – випробовуй того. От і ми спробуємо дослідити, що ж говорять історичні джерела про наших з вами прадідів-характерників.

За переказами багато козацьких гетьманів і кошових отаманів були характерниками. Серед них Остап Шашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин (Семерій) Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай, Іван Сірко. За час свого отаманування з 1659 по 1680 роки Сірко брав участь у понад 100 битвах і не мав при цьому жодної поразки. Козаки вірили, що він володів інформацією про ворогів, перекидаючись на хорта, вовка чи яструба, міг заклясти вороже військо. Дійшло до того, що османський султан видав указ про молебни в мечетях на загибель Сірка. Існує легенда, що козаки п`ять років не ховали Сірка після його смерті, возячи його тіло з собою в походи. Вони були переконані, що навіть мертвий, він наводить жах на ворогів і допомагає їх перемагати. А згодом козаки відрізали його праву руку і ходили з нею на війну, виставляючи її при необхідності перед військом і приказуючи: „стій, душа й рука Сіркові, з нами”!

Батько гетьмана Івана Підкови — молдавський господар Іван Воде Лютий на прізвисько «Витязь», мав таку богатирську силу, що сам під Кагулом тягнув важку гармату, яку зазвичай тягнули 12 коней.
Багато хто вказує на присутність козацьких чаклунів та чаклунок і у війську Богдана Хмельницького.
Коли ж у 1775 р. московські війська підійшли, щоб зруйнувати Запорізьку Січ, старшина та православне духовенство умовляли козаків не чинити опір. Більшість запорожців здалися. А найнепокірніші, очолювані характерниками, відступили за Дунай в Османську імперію, де на території сучасної Румунії заснували Задунайську Січ. Свою унікальність на війні продемонстрували характерники і там, у війні з козаками-некрасівцями, нащадками донських козаків, допомігши захопити містечко Дунаєвець.
Проте не всі характерники пішли за Дунай, залишившись у Великому Лузі. Перекази навіть називають конкретні прізвища тих, хто лишився: Джерелівський — «сам кував рушниці і умів заговорювати їх, був великим стрільцем і мисливцем, не боявся ні хмари, ні грому» і «завжди охоче давав притулок всім запорожцям, що після зруйнування Січі не пішли на Дунай і лишилися без притулку»; три брати-запорожці Канцибери «силачі були великі», а жонатий Канцибера «був великий галдовник (чарівник) — загалдував свої гроші» і їх ніхто не брав; був ще козак Гайдук та інші. Ці прізвища дійшли до нас навіть у географічних назвах: Джерелівське урочище, Канциберівське озеро і урочище.
Характерники були сильними чаклунами, серед здібностей яких — вміння зупиняти кров, заговорювати біль, ловити кулі голими руками, ходити по воді та вогню, годинами перебувати під водою, ставати невидимим, гіпнотизувати, з'являтися у кількох місцях водночас та викликати панічний жах у ворогів, що спричиняло панічну втечу їх з поля бою. Також такі козаки могли бачити майбутнє, події, що відбувалися за сотні кілометрів в інших краях, впливали на свідомість людей, неживу природу, лікували смертельні рани (навіть ставили на ноги мертвих!), знаходили скарби, виходили сухими з води («на Дніпрі войлок прокладуть і йдуть»).

Уміли характерники і керувати погодою — розганяти хмари або, навпаки, накликати дощ. Сильний дощ міг зволожити порох, що робило вогнепальну зброю непотрібною. Також дощ міг перетворити поле бою на болото, в якому грузла важкоозброєна кіннота суперника.
За легендою, характерників «ніколи не ховали попи, а ховали їх запорожці по-своєму». Також вірили, що характерника можна було вбити лише срібною кулею в серце — тому вони нерідко першими йшли в бій.
Декотрим характерникам після смерті забивали в груди кілок, щоб вони не вставали. Однак найпоширенішим похованням характерників було поховання лицем донизу. Як стверджує історик Світлана Бессонова, таким чином хоронили «небезпечних людей-чаклунів, тобто осіб, чиє посмертне відродження було небажаним. Для того їх обертали обличчям вниз, щоб сонце не торкнулось їх своїм животворним промінням”. Одне з таких поховань козака-характерника було розкопано в 1936 році біля села Архангельське Ясинуватського району Донецької області. Козак лежав у дубовій труні, зробленій без жодного цвяха, лицем донизу; одягнений був в червоні шаровари і синій жупан, підперезаний зеленим поясом, а за поясом мав пляшку горілки, запечатану сургучем.

Але це перекази. А що говорять знані історики?

Польський історик Бартош Папроцький (1540-1614) розповідав про козаків, які могли замовляти кулі, збирали їх з себе руками і кидали назад до ворогів, Ті, в кого ці кулі потрапляли, гинули на місці.

Польський хроніст Мартин Бельский, описуючи битву козаків Івана Підкови з молдавським господарем Петром під Яссами в 1577 році, вказує на те, що серед запорожців був воїн, який замовляв кулі.

Француз П’єр Шевальє у «Історії війни козаків проти Польщі» описав бій незвичайного козака під Берестечком: «Залишився один, який боровся протягом трьох годин проти всього польського війська; він знайшов на болотяному озерці човна і, прикриваючись його бортом, витримав стрілянину поляків; витративши увесь свій порох, він потім узяв свою косу, якою відбивав усіх, хто хотів його схопити. Король захопився хоробрістю цієї людини і наказав крикнути, що дарує йому життя, коли він здасться; на це останній гордо відповів, що він уже не дбає про те, щоб жити, а лише хоче умерти, як справжній вояка». Козак (за переказами його ім’я Нечай) який, за свідченням Шевальє, продовжував битися навіть тоді, коли в його тілі сиділо 14 куль, вельми імовірно, був характерником.

Капелан Шимон Окольський згадує оборону козаками містечка Говтва у Полтавській області у квітні 1638 року під час селянсько-козацького повстання Острянина: „Тисячами посадили на валах людей, гармату розложили на шанці, сотнями обсадили башти і брами, по високих дахах розсадили чарівниць і чарівників, аби слідкували звідти і чинили замовлення на добру стрільбу, повітря і вогонь.”

Історик Аполлон Скальковський (1808–1899) описував характерників як чарівників, «що їх жодна вогненна зброя, ні куля, ні гармата умертвити не може», а за необхідності вони могли зачарувати будь-яких сторожів чи вартових так, що «ніхто з них не почує і не побачить жодного козака… і тоді вже вони беруть що хочуть, і повертаються в Січ».
Андрій Чайковський (1857–1935) описував характерника як «надчоловіка, котрого куля не бере і котрий самого чортяку вміє окульбачити і заставити собі служити».
Микола Костомаров (1817–1885) трактував характерника, як «чародія, якого не брала куля».
Володимир Голобуцький (1903–1993) писав, що характерники були «замовлені від кулі і шаблі»
Дмитро Яворницький у 1892 році в своїй «Історії запорізьких козаків» писав про одного з найсильніших характерників козака Васюринського: «то був такий силач, що коли він причащався, то четверо чоловік мусило підтримувати священика, щоб той не впав від одного подмуху богатиря, бо тільки-но він дихне, як від того подиху людина падала з ніг. А коли руйнували Січ, то там був такий силач, що одним подихом міг убити людину» Він же описував характерників як таких, «котрих ні вода, ні шабля, ні звичайна куля, крім срібної, не брали. Такі „характерники“ могли відмикати замки без ключів, плавати човном по підлозі, як по морських хвилях, переправлятися через ріки на повстині чи рогожі, брати голими руками розпечені ядра, бачити на кілька верстов навколо себе за допомогою особливих „верцадел“, жити на дні ріки, залазити й вилазити з міцно зав'язаних чи навіть зашитих мішків, „перекидатися“ на котів, перетворювати людей на кущі, вершників на птахів, залазити у звичайне відро й пливти в ньому під водою сотні і тисячі верстов».
Андрій Кітович пише: …Поляки вірили сильно, що між гайдамаками багато знаходилося характерників, яких не брали кулі. Розповідали з клятвою не раз, що бачили гайдамаків змітаючих з себе кулі, які їм в лице чи в груди потрапляли, що витягали такі кулі з-за пазухи, назад полякам посилали. Для чого наші, забобон забобоном перемогали, роблячи кулі на гайдамаків, ляли їх на пшеницю свячену, то вже така куля достати мала гайдамику…
Архієпископ Мстиславський, Оршанський та Могильовський Георгій (Кониський) в „Історії русів” пише про вбивство поляками наказного отамана Богдана Хмельницького – Івана Золотаренка: Наказний гетьман Золотаренко, повертаючись з військом за повелінням Царя всередину Білорусі і проходячи місто Старий Бихів, мушкетним пострілом, що його вчинив з одної дзвіниці католицький органіст Томаш із засідки, був забитий на смерть, а органіст признався добровільно, що підмовлений був на сей злочин католицькими ксьондзами, котрі дали йому кулю од мушкета із священної чаші, за його словами, освячену і скріплену особливими закляттями; а пообіцяно йому за те поряд з мучениками царство Небесне і виховання дітей в школах єзуїтських. І насправді, по огляді виявилася тая куля незвичайною: в ній нуртовина була срібною з латинськими літерами.
Є і інші реальні історичні факти, коли вороги, знаючи що звичайні кулі характерників не беруть, виготовляли срібні кулі та відповідно їх „освячували”.

А як щодо сьогодення?

Олесь Бадьо, автор скульптури козака-характерника «Суто», говорить: «У 1970-х мені пощастило побачити дивний документальний фільм, що зняли японці, котрі збирають матеріали про єдиноборства по усьому світі. Автор фільму здивував усіх, розповівши, що сюжет знімав ще в 1920–1930-х рр. його батько десь у Київській області. На чорно-білій плівці ми побачили, як у гай заходить звичайний український дід у полотняних штанях, із шаблями, робить буквально кілька рухів і... виявляється на галявині. Він ще стоїть, а дерева падають, розрубані як унизу, так і вгорі, немов їх зрізали лопати гвинтокрили! Шукав я і дивного діда, але безрезультатно. Люди смутно пригадували, мовляв, був такий ще до війни».
А ось подвиги сучасного сухенького дідка, Костянтина Стасюка:
2001 р. – пробіг дистанції 43 км з вантажем 46 кг за 6 годин (при власній вазі 60 кг).
2002 р. Пробіг у Транс карпатському зимовому забігу 240 км.
2003 р. – на телеканалі Інтер у програмі «Гіннес-шок» встановив рекорд Гіннеса, піднявши одним пальцем гирю 24 кг (46% маси власного тіла), дінцем догори.
2004 р. – Протягом години боксував з вантажем по 10 кг на кожній руці. По закінченню годинного марафону лікар-кардіолог засвідчив показники артеріального тиску та серцебиття як у людини в стані спокою.
2005 р. В програмі „Чудаки” пробіг з вантажем, що перевищував власну вагу маючи на кожній нозі додатково по гирі вагою 10 кг.

2007 р. – у місті Конотопі здійснив забіг на відстань 300 м по замкнутому колу, маючи вантаж по 5 кг на кожній нозі, 12 кг на тулубі й 40 кг тримаючи в руках. Після забігу лікар-кардіолог засвідчив абсолютно спокійне дихання, показники артеріального тиску в нормі.
2009 р. У змаганнях на витривалість з чемпіоном Європи з легкої атлетики С.Лобановим К.Стасюк пробіг 250 кругів. Показники артеріального тиску і серцебиття зменшились відносно початок забігу, що офіційно зафіксовано професійним медиком. Медичні показники професійного спортсмена, який пробіг 15 кругів, значно підвищились.
2010 р. У змаганні з 20-тирічним форвардом вищої ліги по міні-футболу по динаміці руху і витривалості переміг юнака з приголомшливим результатом. Юнак зійшов з дистанції, маючи тиск до початк узмагань 120х80, а після вимушеної зупинки 200х100. 55-тирічний Стасюк легко пройшов всю дистанцію маючи показники тиску до початку забігу 130х80 а по закінченю 140х90.
2010 р. Телеканал зафіксував забіг Стасюка з вантажем 16 кг на одній норзі на відстані 500 м. Майстер спорту з гірських лиж, з яким змагався Стасюк, віком в 25 років та вагою 95 кг, взагалі не зміг рухатись з таким вантажем.


На цьому казочці кінець, а хто прочитав молодець 😇



Для шаутів:
[МінКульт] Козаки характерники
http://www.erepublik.com/uk/article/2594830