Легенда про народження Повітрулі

Day 2,505, 08:13 • Published in Ukraine Ukraine • by Superpixie


Якось посуперечили дві гори між собою: яка з них найлютіша.
Одна з них, що звалась Ігровець, каже:
- Я вища за тебе, моя вершина третя за висотою у нашому гірському масиві, а ти малеча, як можеш суперечити зі мною?
- Не дивись, що невелика зростом, не у висоті справа, - спогорда мовила суперниця.
- Схили мої круті, важкопрохідні, засипані кам’яними осипищами, - не вгавав Ігровець.
- Зате твоя вершина майже плоска.
- Але вона часто треться об хмари, які осипають мене дощами та снігами. Хмари люблять чесати свої животики об мою пласку вершину...



- Справа не в тому сухий ти чи мокрий, високий чи низький, лютість полягає в чомусь іншому, - перервала Ігровець гора.
- А ти хто така, мала вискакуля?
- Я – Люта! – голосно завила північніми вітрами гора Люта.
- Ах, ти так, то я тобі зараз... – розсердився Ігровець і напустив на Люту вітри, що несли на своїх плечах хмари, переобтяжені снігами.
- Не боюся я твоїх вітрів, бо всі вітри мої найкращі друзі. Вони обвівають мене з усіх боків, а я від того стаю міцнішою і лютішою, - розсміялася Люта.
- Гей, гей, старі вар’яти, ач, як розійшлися, вітрюган який здійняли, - почала обурюватися гора, що мешкала недалеко від суперниць.
- Ох, сестриця, ти Молода, он смереки ще твої зеленіють, а мої вже стоять сиві від снігу, що жбурляли одна в одну ці зварйовані гори, - поскаржилась Грофа, що розміщалась ближче до Лютої, ніж гора Молода.



- Ай, сестро, чи тобі скаржись на сивину, подумаєш трохи припорошило сніжком. Мене он з народження Великою Сивулею зовуть, - перервала невиправданні, як на Сивулю, скарги сестриці Грофи.
- О так, так, ми з нею сивулі з народження, - мов відлуння стиха почулося від Малої Сивулі.
- А мені не страшні ні сніги, ні дощі, бо ніщо не змиє і не притрусить шляхетної блакитної крові, що тече моїми нетрями, - гордовито промовив Синяк.
- Ото було б чим гордитися... Шляхетна блакитна кров... тьху... звичайнісінька синява, ну просто Синяк, - скривився Боярин. Він вважав, що саме в ньому тече правдива блакитна кров, хоча цього ніхто, на жаль, не бачить.



А два Яйка – Яйко-Іленмське і Яйко-Перегінське – ні на кого не звертали уваги, вони, ніби близюки, завжди були разом, все робили разом, спілкувались лише між собою. Суперечка, що здійнялась в Горганах їх цілом не обходила.
Хом’як так само не вступив у загальну суперечку, бо, як і кожний справажнісінький хом’як, він любив носити щось за щоками, а, як відомо, з повним ротом багато не поговориш.
І ще була одна гора, що не підтримала загальної суперечки – Дурня. Вона вважала себе не дуже розумною, тому воліла більше мовчати, ніж говорити.
А гори все перегукувались, здіймаючи навколо себе круговерть вітрів, снігів і дощу, бо, як відомо, коли гори розмовляють між собою, вони здіймають в навколишньому світі великі вітри. І раптом над Горганами розлігся дзвінкий голос Попаді:
- А ну тихо всім, ач який шарварок учиняти. Не будіть новораджене дівчиня, не лякайте своїми сильними гуками. Дивіться, як тихо погойдується, мов у гамаку, на руках своїх батьків Вітрів. Краще скупаємо це маля у семи водах:



у чистих водах Лімниці, в прудких гірських потічках, у дзвінкоголосих водоспадах та прохолоді мінеральних вод. Це щоб дитинка була міцна, мов камінь, що стримує бурхливу весняну вдачу Лімниці, і весела, як потічки, що невтомно і весело біжать з гір у долини, і щаслива, як ті, хто слухає пісні водоспадів, і здорова, як ті, хто дружить із мінеральними водами...



Гори притихли і заворожено дивились на маленьке диво – доньку семи Гір і семи Вітрів на ім’я Повітруля...
А так, як горганські вершини стали хресними батьками Повітрулі, вона полюбила їх всім серцем. А гори обдарували свою похресницю дарунками, тому не дивуйтесь як часом Повтруля стане твердою і непоступливою, мов камінь, чи прудконого втече від усіх, коли хто спробує затиснути її в рамки умовностей, як і швидкоплинні гірські потічки не люблять бути затиснутими в руслах і намагаються вирватися, перелитися, особливо на весні. Чи раптом повіє від Повітрулі холодом, як у день її народження дули північні вітри і засипали гори снігом. Але не лякайтесь, вона ж дитя Вітрів, а значить пройде час, вітер змінить свій напрям і принесе іншу, кращу погоду...

Ми сиділи з Котиком на краєчку гірського плато і спостерігали за дивом народження доньки вітрів.



І коли лагідний південий вітер на своїх руках-крилах приніс до нас маля, я вхопила на руки дівчинку і утрьох ми вирушили у дорогу. Нас з Котиком манила велика пригода, а утрьох, як відомо, веселіше, ніж удвох. І ми рушили дорогою легенд і казок. І я знову узяла до рук свою лютню і заспівала нову пісню:

Ми підемо разом у білий світанок,
Коли сонце змахне над світом крилом.
Подорожнім плащем нам буде серпанок
З туману й пролитого срібла дощем.

Ми підемо з тобою у сонячний ранок,
Полишим позаду ночі втому і біль.
Буде серце легке по дорозі в світанок,
Бо шлях цей веде у Батьківський Дім.

В домі тому живуть легенди і казки,
Старовинних балад почуєш там спів,
А в горах зелених грають в хованки замки
Старовиних шляхетних родів.

Світлий дім мого Тата – це гори й долини,
Й лісів вічнолистих мінлива краса.
Срібний спів ручаїв у воднім хорі єдинім
Прославляє від віку Творця.

...Ми підемо разом у білий світанок,
Повернемось додому на ранній зорі,
Запахтить нам з тобою м’ята й рум’янок,
Й тихе щастя зустріне нас в ріднім гнізді.



Вот/саб - 50 хп 😁

ДЛЯ ШАУТІВ:
Легенда про народження Повітрулі
http://www.erepublik.com/uk/article/-1344-2451622/1/20