[MoC] То Фьодоров чи таки Федорович? І роздачка в придачку ^_^

Day 2,656, 06:44 • Published in Ukraine Ukraine • by Ministry of Culture






Шановні краяни! Ще на початку першого місяця перебування в Мінкульті наша команда хотіла започаткувати рубрику „Повернуті імена”, в якій збиралась знайомити спільноту еРепаблік з відомими діячами української культури, науки, військової справи тошо. Так склалося, що першу статтю серії ми спромоглись випустити тільки зараз, наприкінці другого місяця, але, як кажуть, краще пізно чим ніколи. У зв’язку з ажіотажем навколо перспективи диктатури в еУкраїні ми перенесли публікацію на пару днів від історичної дати, щоб вона не потонула у жвавих обговореннях з приводу хто диктатор, а хто редиска. І хоча ми хотіли почати з одної досить цікавої постаті військового діяча, та все ж дозволимо собі першим розглянути суперечливу постать першодрукаря, як близького Мінкульту по профілю 😃







25 лютого виповнилось 442 роки з дня заснування Іван Федоровичем у 1573 р. друкарні у Львові. Дата ніби й не кругла, можна було б і не згадувати її, якби не сама фігура Федоровича. Довгий час серед слов’янської групи народів він був відомий як Іван Федоров – російський першодрукар.


Що дає нам підстави говорити про нього як про Федоровича, а не Федорова? В усіх його українських книгах, а також у первісних документах, пов’язаних із діяльністю та побутом друкаря, прізвище Федоров не згадано жодного разу. Сам же Іван Федоров у виданнях, випущених у Заблудові і в Україні, іменує себе так: «Іван Федорович Москвитин», «Іван Федорович друкар Москвитин», «Іван Федорович печатник з Москви» тощо. ». Отже, прізвище першодрукаря було Федорович, а Федоров – це його пізніший російський еквівалент.


Автограф Федорова з 23 липня 1583 р.

Не збереглося ніяких документів про те, коли й де народився Іван Федорович (бл. 1525-1583), а відтак походження його не відоме. Деякі припущення можна зробити не підставі геральдичних знаків, якими користувався першодрукар. Друкарський знак Івана Федорова містить герб „Григорук”. Це дає підстави припустити, що походить він із білоруського шляхетського роду. Деякі дослідники прямо й вказують його як Івана Федоровича-Григорука.


Після закінчення Ягеллонського (Краківського) університету – одного з найвідоміших на той час в Європі, і отримання ступеня бакалавра у 1532 р. Іван Федорович мандрує до Москви, де разом із своїм помічником білорусом Петром Мстиславцем створює Друкарський двір царя Івана Грозного. Протягом 1563 – 1564 рр. він видрукував свою першу книгу «Апостол», а роком пізніше було випущено двома виданнями «Часовник» – своєрідний буквар для навчання письменності.


Що би не стверджували російські книгознавці про надзвичайно високий освітній і культурний населення тодішнього Московського князівства, але незаперечним фактом є те, що видання було лише разовим замовленням грізного царя, та й те продиктоване далеко не гуманістичними мотивами.


Іван Грозний. Картина К.Шишкіна

Що ж спонукало впроваджувати друкарський верстат в Московії? Виявляється те, що «собиратель земель русских» Іван Грозний, завоювавши Казанське ханство, вирішив свою збройну перемогу закріпити наверненням «нєвєрних» у православ’я, ламаючи їхні звичаї та вірування. І тут вже були потрібні книги. (Для порівняння: коли у XIV ст. більшість українських і білоруських земель було приєднано до Великого князівства Литовського, його Великий князь Ольгерд та інші князі у своїх грамотах оголошували, що «старовини не рушать, новини не вводять»).

Виконавши царське замовлення, Федорович отримав „заслужену подяку” від високоосвіченого боярства та вищого духовенства – був звинувачений в єресі, що змусило його та Мстиславця залишити Москву. А деякі джерела наголошують, що йому заодно і друкарню спалили.

Існує цікава і смілива гіпотеза Олександра Ороса про те, чому Іван Федорович замість того, щоб повернутися на Батьківщину і використати свої таланти на розвиток вітчизняного книгодрукування, подався до Москви: «ще в Краківському університеті Івана, сина Федора із Петковець, було завербовано польською розвідкою для відправки його до Москви під прикриттям друкаря книжок з метою підготовки заколоту проти московського царя Івана Грозного». Одначе сам автор гіпотези обумовлює: «Не маючи інших, більш вагомих наукових доказів, ми не можемо на сто відсотків наполягати на своїй гіпотезі. Але саме такий варіант розвитку подій є цілком можливий».
Більш того, тоді стає зрозумілішим, чому, наприклад, біженця з ворожої країни приймають польський король і сенат, і чому, прибувши до гетьмана Ходкевича, Іван Федорович не починає друкарську справу, а відправляється на Поділля, де зустрічається з Філоном Кмітою, «резидентом» зі збору військово-політичної інформації про Московське князівство.


Філон Кміта-Чорнобильський (фрагмент картини Яна Матейка «Баторій під Псковом»)

Одначе згодом у Заблудові за підтримки гетьмана Ходкевича Іван Федорович і Петро Мстиславець споруджують друкарню, в якій друкують «Євангеліє учительнеє» (1569). Для свого часу то була винятково оздоблена й майстерно оформлена книга - шедевр друкарського мистецтва. У 1570 р. виходить друга книжка – «Псалтир». Коли ж можливості гетьмана щодо підтримки кириличного друку були вичерпані, він закриває свою друкарню, а Федоровичу пропонує зайнятися хліборобством. Друкар на пропозицію гетьмана дає таку відповідь: «Имам вместо житных сємян духовные семена по вселенной розсевати й всем по чину раздавати духовную сію пищу».

Після Заблудова Федорович перебирається до Львова.
У Львові для друкаря вкрай важливим був рівень розвитку українського суспільства (московський «досвід» не минув даремно). Незважаючи на значну дискримінацію корінного населення з боку польських та сполонізованих німецьких колоністів, українці все ж таки змогли організувати на той час впливовий культурно-ідеологічний осередок, де, зокрема, культивувалося шанобливе ставлення до книжності. Сприяло цьому й заснування 1539 р. у Львові православного єпископату, формування прицерковних міщанських братств, які з часом стали авторитетними релігійно-громадськими і культурними організаціями. Рівень культурно-освітніх запитів львівських міщан-українців свідчить про їх небезуспішну боротьбу за право навчання своїх дітей в середніх і вищих навчальних закладах.

Однак, львівський дебют Федоровича виявився значно складнішим, ніж він сподівався, про що розповідає у післямові до Апостола. Зокрема, серйозним випробуванням стало виготовлення друкарського верстату. Через низку об’єктивних причин друкар зіткнувся з труднощами щодо кредитів. І тут на допомогу Федоровичу приходять небагаті городяни – священики, ремісники з передмість. Саме такі люди стали надійною опорою Івана Федоровича в його перших непростих кроках налагодження книгодрукування у Львові.


Далі постало питання про визначення першодруків, які відповідали б духовно-освітнім потребам його потенційних споживачів. З цією метою Федорович, певно, познайомився з місцевими священиками як потенційними замовниками його видань та з їхніми книжковими надбаннями, які зберігалися у храмах, при церковних і монастирських бібліотеках та в приватних зібраннях. Тим паче, що більшість парохів були справжніми книжниками.
Так, наприклад, бібліотека Успенської церкви (при якій згодом виникло відоме Ставропігійське братство) у 1579 році нараховувала 53 книги, а підпорядкований їй Святоонуфріївський монастир – 30. Серед них були й заблудівське Учительне Євангелія та унікальний краківський Часословець Швайпольта Фіоля. Знайшовши кредиторів і зладнавши друкарський верстат, ознайомившись з традиційною українською книжністю Львова та його передмість, Іван Федорович визначився й зі своїми першодруками. Ними, як відомо, стали Апостол та Буквар.


Друкарський верстат Фіоля Швайпольта

Як би там не було, але можна з впевненістю стверджувати, що Іван Федорович остаточно визначився зі своїм місцем постійного проживання і подальшої друкарської діяльності. Це був Львів! Адже саме тут він потрапив у людське середовище, де вже знали неабияку духовну й освітню силу рукописної і друкованої книжки, відчували постійну потребу в ній (нагадаю про те, що перша друкарня у Львові була заснована львівським громадянином Степаном Дропаном, який у 1460 р. подарував її Онуфріївському монастирю у Львові, де потім лише через 112 років відновив друкарську справу Іван Федрович).


Степан Дропан у Львові


Федорович з розумінням поставився до волелюбних устремлінь українського народу й органічно влився в процес першого періоду культурно-національного Відродження України, який припав на другу половину XVI – початок XVI ст., періоду найінтенсивнішого в історії духовного життя України й Білорусі, які перебували у складі однієї держави – Великого князівства Литовського, жили спільними духовними інтересами.


Серед основних завдань цього відродження було розгортання кириличного книгодрукування, розпочатого Фіолем Швайпольтом (1491 р.) і підтриманого білоруським першодрукарем Ф. Скориною (1517 р.), без чого було неможливо успішно боротися проти насильницького окатоличення й полонізації. Іван Федорович не міг не підтримати культурно-просвітницький рух на білорусько-українських землях. Нове бачення Івана Федоровича перспектив своєї друкарської діяльності відбилися, перш за все, у його «післямові» до львівського Апостола, де яскраво проступає впевненість автора у правоті своєї справи: безмежну віру в силу Слова, даного Богом, гордість за причетність до Божої справи, прагнення здійснювати просвітницьку місію чистими руками, відмовляючись від «потреб тілесних» заради високого покликання.


Октоіх Фіоля Швайпольта

На початку 1575 р. Іван Федорович виїхав зі Львова і став на службу до князя Костянтина Острозького, залишивши львівську друкарню своєму синові.
Острозький період став якісно новим етапом його видавничої діяльності. Острозькі книги Івана Федоровича – оригінальні і своєрідні. Саме в них в найбільшій мірі отримали творче перетворення місцеві художні традиції та досягнення друкарського мистецтва того часу.

Найвидатнішим виданням того періоду є Острозька Біблія, що побачила світ 1581 р. Цей шедевр друкарської майстерності XVI ст. багато років був неперевершений.
Ким би не був за національністю Іван Федорович, але саме на українському ґрунті його друкарське мистецтво розцвіло і набуло неперевершених висот.


Острозька Біблія

Нове культурне середовище на українських землях вплинуло на творчі пошуки друкаря: він створює нові накреслення шрифтових літер, його орнаментальні книжкові знаки – це оригінальні, декоративні твори, часто виконані в суто українському стилі. Орнаментика Івана Федоровича не втратила своєї актуальності і досі й використовується в ужитковому мистецтві.

У 1582 р. Іван Федорович повернувся до Львова. Стан здоров’я й побутові ускладнення не дали можливості займатися улюбленою справою. Наприкінці 1583 р. він помер та був похований на подвір’ї Онуфріївського монастиря на Підзамчому – львівському передмісті.
На надгробку Івана Федоровича в Онуфріївському монастирі було зроблено напис: «Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий своїм старанням друкарство небувало обновив».


На надгробку Івана Федоровича бачимо „Григорук”

Гадаємо, що ні в кого з українців не виникне сумнівів, що Україна більше за будь-яка іншу слов’янську державу, має моральне право на творчу спадщину Івана Федоровича «українського», тобто основного періоду його життя і творчої діяльності, а його самого незалежно від національності і громадянства вважати визначним діячем культурно-національного Відродження України II половини XVI століття.

Сьогодні ситуація продовжує виглядати щонайменше парадоксально: нащадки тих, хто, образно кажучи, виштовхав Івана Федоровича за межі своєї країни, нині представляють себе єдиними і незаперечними спадкоємцями його творчої спадщини. А ті, серед кого, і разом з ким він провів найпродуктивніші роки свого життя, створивши головні свої праці, і ставши друкарем-просвітником європейського рівня, мало відомі із потужними діячами, які закладали підвалини нашого народу.



Для вас працювали:
Superpixie, Arates, UkrainianGuerilla, Otrelos, Political Dragon та Povitrulya





Нагадуємо, що ця та інші статті в більш розширеному вигляді викладаються в Підпільному Мінкульті, що поширюється по скайпівських чатиках 😁


Щоб було легше переварити цю складну історичну інфу, організовуємо РОЗДАЧУ: кожен вот – булочки на 100 хп!



ДЛЯ ШАУТІВ:
[MoC] То Фьодоров чи таки Федорович? І роздачка в придачку 😁
http://www.erepublik.com/uk/article/-moc-1-2501496/1/20