[МінКульт] Казка про жовту кляксу

Day 2,794, 11:50 • Published in Ukraine Ukraine • by Ministry of Culture

Салют, еУкраїно! Літо - це той час, коли нарешті вибравшись з-за комп'ютера і вийшовши у люди, ти маєш вибір йти пішки чи паритись у тісних та наповнених маршрутках. Сьогодні у мене цього вибору не було, тому я була змушена їхати жовтим транспортом. Зупиняючись він пронизливо скрипів, навіявши мені досить цікаві думки. Хоча усі попередні спроби закінчувались думками:”Хоч би не поламалась. Хоч би не поламалась”.
От ви тільки уявіть, якби маршрутки були б живими? Не можете? Тоді я вам допоможу…
Їде маршрутка
Як велика собача будка
На дорозі всіх підрізає
Бо шансон в салоні рубає
Владімірский централ,
Владімірский центра-тра-тра...

Сонячний паркий день. Світило шкварить асфальт, наче бекон у міській яєчні. Ням. Додамо трішки олії, розлитої якоюсь легковою машиною. Трішки для смаку запаху каналізації та смітників. Чогось не вистачає… А, точно! Ще щіпку не митих пітних й липких туристів. Саме те. Тримаємо усе це на пару вихлопних газів доки не буде готова. Дзинь. Здається страва приготована. Можна коштувати…
На горизонті видніється жовта пляма. Я чекаю маршрутку на зупинці. У голові гуде дзвін. Клякса наближається. Зупинилась. Мигнула мені фарами. Двері відчинились. Самі, самостійно тобто. Зі мною привіталась маршрутка. Не люди всередині, а сама машина. Ну а що? Буденне діло, куди без цього? У нас усі культурні.
Ви здивовані? Й не таке побачите.
Отож, як чемна дівчинка, привіталась з маршруткою, ніжно погладила її рукою по перилі. Машина замурликала. Муррр, муррр… Двері зачинились. Мене спитали куди я їду, по яким справам. Відповіла. Секретів не маю.

Прокататися можуть не всі
На такому автобусі
Дерев'яні козюлі в носі
І сміх без причини
Ознака буратіни

Їду. Наступна зупинка. Знову відкрились двері. Зайшли люди… Вам напевно цікаво, що ж сталось з водіями, якщо машини стали такими самостійними? Води десь є. Точніше, вони сидять і збирають гроші. До цього машини ще не доросли.
Ще досі їду. Бачу: наздоганяємо кляксу попереду. І тут моя маршрутка починає скрипіти, серце її двигуна забилось сильніше у своїй залізній клітці. Машина нетерпляче набрала швидкість і зрівнялась з предметом переслідування.
-Кохана, тобі купити пального? Можливо, тобі ще щось потрібно для щастя?
-Ох, це ти любий? Ні, мені нічого не потрібно, я й так безмежно щаслива, що ми їздимо одним маршрутом та тими ж дорогами…



Як сказав Кривий:”Я сидів і плакав”. Ось це любов! Любов між маршрутками. Звичайно зараз фиркнуть хлопці, я б також фиркнула, хоч не хлопець. Любов? Бла-бла-бла. Між машинами? Бла-бла-бла. Романтика? Що таке романтика?
Але я сказала: уявіть. Сьогодні не особливий день. В еУкраїні ми взагалі пересуваємось на е-літаках. Хоча я й сама толком не знаю чим ми тут пересуваємось. Кліком? Порухом мишки? Ми їздимо на мишках? О_о
Моралі нема, бо не для того писалось. Кохайтеся та не з москалями. Наркотики не приймайте. Міську яєчню не переїдайте.
Сподіваюсь поїзди не розмовляють... Craaaazy train... I'm goin' off the rails on a craaaazy train...
I've listened to preachers,
I've listened to fools
I've watched all the dropouts
Who make their own rules
One person conditioned to rule and control
The media sells it and you live the role



Для шаутів:
[МінКульт] Казка про жовту кляксу
http://www.erepublik.com/en/article/-1344-2538443/1/20