Казка для пана Ректора

Day 2,567, 12:18 • Published in Ukraine Ukraine • by Superpixie



Історія пана Ректора очима його студенток
(відповідь на Казочку http://www.erepublik.com/uk/article/-1344-2472525/1/20)

Йшов другий тиждень з того дня, відколи пан Ректор з гуркотом залишив свою другу посаду. Через що си то стало - простим смертним було не відомо. Пан Ректор закрився у себе вдома, нікого не приймав, нікуди не виходив. Що він там робив наодинці, теж було не відомо...
Нас із Повітрулькою вельми все це схвилювало, бо що си могло стати, щоб пан Ректор забув навіть про свої обов’язки в еУніверситеті? Звісно, студенти були раді такій несподіваній перерві в е-навчанні. Хтось планував за цей час підтягнути „хвости”, хтось поринув з головою у гулі, хоча березнем на дворі ще не пахло, але то вже у кого які вподобання. Короче, пурєдному студенту завжди знайдеться чим заповнити свій час замість сидіння в аудиторіях.
Та ми з Повітрулькою таки не жарт схилювалися, бо така незвична поведінка пана Ректора наводила на роздуми, що з ним щось не так. А так, як у свій час батьки в нас гарно вколотили „мудрість”, що під лежачий камінь вода не тече, було одноголосно вирішено приступити до розслідування.




Не знати як би проходило це розслідування, бо чесно кажучи, ми зовсім не знали з якого боку за все це взятися, та допоміг випадок. Я саме стояла на терасі нашого з Повітрулькою е-мешкання у роздумах, як би нам дізнатися, що відбувається з паном Ректором, може яку допомогу потребує, як побачила, що до еУніверситету підійшов, оглядаючись навкруги, якійсь чоловік, і це був точно не пан Ректор, бо його чорне офісне пальто ми добре уже запам’ятали. Я стежила, затамувавши подих, за незнайомцем, а він трохи нерішуче покрутився біля ганку, потім таки зважився і попростував до середини. Я вже хотіла бігти за сестрою, як цей незнайомець вийшов, і в його руці щось збислинуло.
„Ключ,” – розпізнала я предмет, а чоловік тим часом рушив у бік приміщень архіву.
- Повітрулько, сеструнця! – заволала я на все горло, маючи намір негайно розказати про ці події, як з-за рогу будинку виринула знайома спина пана Ректора. Була певна, що зараз він підніме очі і покиває головою, роблячи зауваження, що так горлати молодим панночкам не личить, але було схоже на те, що пан Ректор навіть і не почув мого ревиська на всю вулицю.
„Ну от, все в порядку,” – полегшено зітхнула я, але сестрі все ж вирішила розказати про щойно бачене.
Ми бурхливо обговорювали всі ці події, настільки бурхливо, що дехто з сусідів став нам стукати у стелю, щоб ми припинили галасувати. Але нам було не до них, треба було швидко виробити план дій. І от коли план був майже готовий, я побачила, як пан Ректор з оберемком паперів попростував до так званої Вежі відчаю.




- Сеструнця, дивись, дивись, - нечемно показала я пальцем у бік пана Ректора.
- Щось намічається грандіозне, і я буду не я, коли не дізнаюся, що все це значить, - рішуче промовила Повітрулька і ми через якийсь час уже мчали вулицями до Вежі...

Ми чатували біля Вежі відчаю, аж поки не зійшов місяць. Повітрулька періодично видряпувалась на другий поверх, де засів пан Ректор, і кожен раз спостерігала одну й ту ж картину – папери, розкидані на столі залу засідань Вченої Ради, і схилена над ними голова пана Ректора.




- Може він у кам’яну горгулю перетворився? – стурбовано спитала я, коли сестра вчергове сповістила, що картина не змінилась.
- У любому випадку треба чекати до завтра, - розчарувала мене Повітрулька, бо я уже мріяла, що в цю ніч всі загадки нарешті будуть розгадані.

На наступний день, коли пан Ректор скінчив приймати екзамени (добре, що ми з сестрою уже все поздавали, і тому могли почуватися цілком вільними), ми змогли таємно потрапити у залу засідань. Папери були прибрані чиєюсь рукою у шафу і замкнені на ключ, я особисто це перевірила. Але один папірець валявся під столом, певно випав із загальної купи і його не помітили. Я підняла папірець і ми з сестрою схилились над ним, вивчаючи каракулі пана Ректора, бо його почерк ми добре знали. На папірці було написано під різними кутами слово „зрадник”, іноді слово було недописане, обірване, ніби у пана Ректора не стало сил писати це неприємне слово.
- Ритуал дому Месгрейвів, - глибокодумно промовила Повітруля, яка була гарячою шанувальницею Конан Дойла і періодично любила повипендрюватись своєю начитаністю. - Хоча слово не те. Має бути Rache, щоб ми почали шукати якусь Рейчел. Але шукати ми її не будемо, тому що це слово має бути написане кров'ю на стіні, а не кульковою ручкою на папірці. То ж думаймо далі.
Після посиленого мозкового штурму, достатнього щоб взяти невеликий замок, ми дійшли до висновку, що нашого улюбленого пана Ректора хтось зрадив, і цілком можливо, що це був отой чоловік, що вчора приходив до еУніверситету. Звісно ми з сестрою не такі люди, щоб лишитися осторонь таких справ, тому вирішили, що треба написати якесь утішливе послання.
- Ти будеш писати, у тебе почерк кращий, а то ще пан Ректор ніц не прочитає, - безапеляційно промовила Повітрулька і всунула мені до рук фломастер.
Паперу під руками не було, а писати на звороті списаного було якось не зручно, тому не довго думаючи я почала виводити слова прямо на столі зали засідань. Ми були впевнені, що згодом пан Ректор повернеться сюди знову і таки побачить послання, сповнене нашого гарячого співчуття.
Спочатку я написала те, що було вигравійовано на персні царя Соломона, щоб стримувати його від депресії і відчаю. „Все пройде!” – виводила я на столі актуратні літери. Але цього нам з Повтрулькою здалося замало, бо звісно все проходить і погане, і хороше, тому ми повважали, що просто зобов’язані ще щось втішливе дописати. І тут Повітрулька, не витримала, вирвавши з моїх рук фломастер своїми кривуляками нижче дописала: „Посміхніться! Вас знімає прихована камера!” і розмашисто домалювала хитру лисячу мордочку. А так як художник з неї ще гірший, ніж писака, цю мордочку можна було трактувати і як веселого чортика.
Справа була зроблена. З почуттям, виконаного обов’язку, ми вирішили вибиратися з еУніверситету так, як і потрапили сюди, через вікно. Сестра була уже в вікні, коли я кинула оком на малопомітну нішу, в якій лежав якийсь предмет.




Підійшовши ближче, я побачила, що це якийсь символ влади. „Ну от розкидаються тут...” – подумала я і потягнулась рукою до предмету.
- Стій!!! – почула я за спиною і, не розуміючи хто то кричить, рвонула коридором у напрямку до сторожа...




- Ну ти добре бігаєш, - незадоволено говорила Повітрулька, важко дихаючи.
- Який бовдур в такий момент кричить? – відсапуючись, спитала я в сестри. - Що сі стало?!
Признаюсь, що я бігаю не сильно добре, але з переляку рванула таки добряче, ледь сестра упіймала мене за спідницю в останню хвилину, коли я уже мусила вибігти прямо до рук сторожа. Але шум, який ми зчинили, бігаючи коридорами, привабив охорону і ми почули кроки на сходах.
- Давай сюди, бігом, - сказала Повітрулька і потягнула мене за рукав.
Таким чином поки сторож піднявся сходами, ми через дахи були уже на іншій стороні вулиці.




Для шаутів: Казочка для пана Ректора http://www.erepublik.com/uk/article/-1344-2472850/1/20