Join the new world

Голодомор 1932–1933 років визнаний міжнародною спільнотою геноцидом українців, злочином проти нашого народу, навмисно організований керівництвом ВКП(б) та урядом СРСР у 1932–1933 роках масовий голод, що призвів до багатомільйонних людських втрат у сільській місцевості на території Української СРР (землі сучасної України за винятком західних областей, Криму і Південної Бессарабії, які тоді не входили до УСРР) та Кубані, переважну більшість населення якої становили українці. Австралія, Андорра, Аргентина, Бразилія, Грузія, Еквадор, Естонія, Іспанія, Італія, Канада, Колумбія, Латвія, Литва, Мексика, Парагвай, Перу, Польща, Словаччина, США, Угорщина, Чехія, Чилі, а також Ватикан як окрема держава.
А „батько” Конвенції про геноцид, доктор Рафаель Лемкін, який власне і вигадав цей термін, у 1953 році визнав, що "винищення української нації" - це "класичний приклад геноциду".

Для чого Совєтам був потрібним Голодомор? Після спроб утвердити совітську владу на Україні, вона відповіла запеклою визвольною боротьбою (із худодніх книг читайте, наприклад, Василя Шкляра „Залишенець”). І хоча на момент голодомору повстання на Центральній Україні були придавлені, совітській владі потрібні були гарантії, що українці ніколи більше не виступлять проти московської влади.
Винищення українців голодом було відпрацьоване уже в 1921-23 роках. Тоді через післявоєнну розруху, неврожай у 1921, а також примусове вивезення українського хліба в Росію і за кордон загинуло від 1,5 до 3 млн. українського населення. Московський уряд ефективно використав голод 1921-23 рр. для придушення антибільшовицького повстантського руху.
Отже, схеми відпрацьовані, можна приміняти цей антилюдський метод, щоб залякати, зломити спротив селянства, яке складало на той час більшу частину населення України. І ці схеми врешті спрацювали і українці на довгі десятиліття схили голови, прийняли владу Совєтів, частина населення назавжди зреклася своєї нації, мови, землі...

---

Першим про голод в СРСР повідомив англійський журналіст Малкольм Маґерідж у грудні 1933 року, пише дослідник Станіслав Кульчицький. У трьох статтях в газеті Manchester Guardian журналіст описав свої гнітючі враження від поїздок Україною та Кубанню (де більшість населення складали українці), розповівши про голод і масову загибель селян.
Після першої ж його статті радянська влада заборонила іноземним журналістам їздити по вражених голодом територіях країни.

У березні сенсаційні відкриття Маґеріджа спробував заперечити кореспондент "Нью-Йорк Таймс" у Москві Волтер Дюранті. Коли ж про проблему почали писати інші американські газети, Дюранті підтвердив факт масових смертей від голоду.
Непосильні для селян плани хлібозаготівлі призвели до того, що селяни боргували державі зерно. Уряд примінив політику примусових, із застосуванням репресій, конфіскацій будь-яких продовольчих запасів (очевидці розповідають, що часто представники влади тягнули не лише продукти, а й жіночі прикраси, одежу). Консісковані продукти не зараховувалося як сплата боргу і були лише каральними заходами. Політика натуральних штрафів мала змусити селян здати державі начебто приховане від неї зерно, якого насправді не було.

Федір Коваленко з села Лютенька Гадяцького району на Полтавщині розповідав: "У листопаді і грудні 1932 року забрали все зерно, картоплю, все забрали, навіть квасолю, і все те, що було на горищі. Такі дрібні були сушені груші, яблука, вишні – все забрали".
Для порівняння: на Поволжі та Північному Кавказі натуральні штрафи застосовувалися лише епізодично.
Від голоду селяни змушені були виходити на колгоспні ниви, щоб підібрати декілька колосків, що лишилися після збору урожаю. Одначе у серпні 1932 року під приводом того, що розкулачені селяни та "інші антисоціальні елементи" розкрадають вантажі з товарних поїздів та колгоспне і кооперативне майно, Сталін запропонував новий репресивний закон про охорону державного майна.
Закон передбачав за такі порушення розстріл з конфіскацією майна, а за пом'якшкуючих обставин – 10 років ув'язнення (дуже часто це була так само смерть). Засуджені не підлягали амністії.
За каральним документом закріпилася народна назва "закон про п’ять колосків", оскільки винним у розкраданні державного майна фактично був кожен, хто без дозволу зібрав на колгоспному полі кілька колосків пшениці.
За перший рік дії нового закону за ним засудили 150 000 осіб.
Закон діяв до 1947 року, однак пік його застосування припав саме на 1932-33 рр.
Померлих від голоду так багато, що трупи уже не ховають
З 1920-30-х років газети регулярно публікували списки районів, сіл, колгоспів, підприємств чи навіть окремих осіб, які не виконували планів із заготівлі продовольства.
На боржників, які потрапили на ці "чорні дошки" (на противагу до "червоних дощок" – списків пошани), накладали різноманітні штрафи і санкції, аж до прямих репресій проти цілих трудових колективів.
У роки голоду потрапляння села на "чорну дошку" означало вирок його жителям. Такі села обносили кордонами, щоб селяни не могли здобути собі хоч якогось харчу. Перетин таких кордонів карався смертю.
Люди вмирали цілими селами; живі не мали змоги ховати померлих. Часто стали зустрічатись випадки людожерства і трупожерства. А цього часу на сусідніх залізничних станціях під збройною охороною знаходилися тисячі пудів зерна, призначеного для вивозу, у тому числі - за кордон. Як свідчать очевидці, іноді зерно не встигали вивозити і тоді зсипали у великі ями для перегною. Ями ці охоронялися, щоб селяни не мали змоги дістатися до зерна.
Вершина цинізму совєтів проявилася, коли уряд розпорядився розпочати друк плакатів такого змісту: "Їсти власних дітей – це варварство". Про це написали угорські дослідники Аґнес Варді та Стівен Варді з Дюкейнського університету.
За деякими даними, за канібалізм під час Голодомору засудили понад 2500 людей.


Дослідники визначають кількість жертв злочинної політики сталінського режиму до 10 млн чоловік. В одній Полтавській області, що найбільше постраждала від голодомору, кількість жертв нараховується у 1 млн чоловік.
Після проведення на Україні голодомору завершилась колективізація, утвердилась колгоспна система господарювання. Відбулось масове переселення селян Росії на звільнені українські землі. І було на довгих час підірвано сили в обстоюванні споконвічних національних прав українського народу.
Пам’ятаймо страшні сторінки української історії, щоб вони більше ніколи не повторились! І хай у цей вечір горить в наших оселях жалобна свічка о невинно убієнних.



Також, щоб наші новачки були завжди ситі, одіті і обуті ми оголошуємо роздачу булочок кожному до повного набиття пуза (по 500хп кожному). Для цього залишіть номер воту в коментарях.
Якщо ви маєте цікаві ідеї для конкурсів, але через якісь причини не можете їх реалізувати, звертайтеся в ПМ до міністра,або заступника міністра. Ми завжди відкриті до діалогу.