Join the new world

Текст фіналіста конкурсу "Новела по-українськи" Сергія Морфінова

"Кримсько-українська анархістська республіка"

- А от якби Крим був не островом, а півостровом, що тоді було б? Думав колись про це, Нестор?

- Звичайно, думав. І чітко все уявляю.

Йшла серпнева кримська ніч. Над бухтою Ласпі несамовито горіли зорі, а внизу закінчувалась перша пляшка.

Юний Нестор Махно дістав другу і діловито оглянув кружки товариства.

- Коли мій прадід залишив Гуляйполе, а згодом і материк, він розглядав всі варіанти.

Правнук Нестора Махна посміхнувся і поправив нову папаху з синьо-жовтою стрічкою поперек та невеликою, але стильною лейбою New Balance.

- І що б було? – продовжував Женя Ангел, чиїх предків досі пам'ятають на Чернігівщині та Житомирщині. – От цікаво просто, якби, скажімо, існував який-небудь "Перекопський міст", що б тоді?

Випили. Нестор поправив довге волосся.

- Все просто – якби з материка був піший перехід до Криму, острів (тобто, значить, вже півострів), у 1920 році зайняла б не Революційна повстанська армія України, а більшовики. Рештки анархістських бійців разом з кримцями просто не змогли б відбити червону кінноту, яка б пішла десь, скажімо, по умовній Сивашській мілині.

- Ну і що далі було б?– засумнівався Данило Зелений. - Взяли б Перекоп?

- Саме так. Взяли б Перекоп, винесли б всю нашу оборону на півночі і червоні кінні армії зайшли б в Крим. Далі – паніка. Кримці відходять в гори. Наш анархістський рух гине в кількох сутичках. Вся інтелігенція тікає.

Десь вище в горах почувся моторошний крик лисиці.

- Уявляю навіть такі собі "човни філософів" з російських консервативних інтелектуалів, які сумно відпливають на захід. До речі, цікавий сюжет для пост-рок кліпу: суворий білий офіцер не може залишити свого вірного коня, з яким він ще в Бруисилівський прорив ходив, і пускає кулю в скроню.

- Клас, - каже Катя Григор'єва, яка лише нещодавно офіційно визнала свій перехід з табору пост-емо в спільноту нео-построк-крайміан. – А ще було б круто, якби цей офіцер, такий, вже пливе на цьому "човні філософів" - назавжди звідси. І бачить, що за ним його кінь також пливе, наздоганяє по морю. І от тоді пукає кулю…

- Це була б сильна особистість, - задумливо відзначає Нестор і наповнює кружки. – Мустафа, може будеш з нами?

Молодий смуглявий кримець киває головою:

- Дякую Махно-ага, ти ж знаєш, що ні. Краще продовжуй свою історію.

- Ну добре… Далі все було б не дуже весело. Заходять більшовики. Вирізають класово чужий елемент, тобто дві третини. Далі намагаються робити те, що робили на материку: спочатку непмани рятують всіх від голоду, потім непманів як буржуїв висилають в Сибір, решта йде в колгосп. Паралельно профілактичний голод.

Нестор Махно-молодший трохи мовчить, а потім додає:

- Хоча ні, думаю в Криму обійшлися б без НЕПу. Одразу з голоду розпочали б.

- А з Севастополя знову зробили б нікому не потрібну військову базу, - похмуро стверджує Зелений.

- Погоджуюсь. Цю курортну бухту разом Херсонесом знову перетворили б на військову базу. Балаклави для флоту їм, звичайно, не вистачило б, - киває чубом молодий Махно.

Женя Ангел підхоплюється біля багаття, починає розмахувати прапором Кримсько-української автономної анархістської республіки і наспівує:

- "Легендарний Севастополь, місто білих вітряків! Севастополь, Севастополь, гордість анархо-моряків!"

- А от мені більше подобається, щоб було, наприклад, "руських моряків". Це історично, - бурчить Петро Врангель.

- Звичайно, історично, бароне ти наш. Але ваш рід в Криму не залишився б, якби зараз співали такий гімн Севаста, - посміхається Ангел.

Хоча Петро Врангель, нащадок роду Тольсбург-Еллістфер та одного з останніх лідерів Білого руху, не стояв на позиціях "православие, самодержавие, народность", стара романтика була йому близькою. На рингтоні в нього був "Марш дроздовців".

Коли у виснажених Махна та Врангеля вистачило розуму домовитися про спільні дії проти більшовиків у Криму, рештки білих допомагали відбивати десант червоноармійців у Керчі. За це анархісти дозволили їм пізніше створити Білокерчинську російську комуну.

Петро ж Врангель ІІІ був поміркованим анархістом за політичними поглядами, російським імперцем в питаннях музики та комп'ютерних стратегій, а також вегетаріанцем та геєм у всіх решта планах. Не така вже й рідкісна суміш у східному Криму на початку ХХІ століття — відголосок рейв-фестивалю KropotKing.

- Ну ок, Несторе, з двадцятими-тридцятими роками зрозуміло, а що було б у сорокових під час Другої світової з радянським Кримом? - озвалась Марія Бульба-Боровець.

Її сім'я перебралась на острів одразу після війни, коли українські повстанці з Західної та Центральної України відходили на нейтральний тоді Крим.

- Добре, йдемо далі. Як і всю Україну, Крим захопив би німецький Рейх. Перед цим би радянська влада вислала б звідси всіх кримських німців. А вже після повернення СРСР вислали б рештки греків, вірмен, болгар. І кримців - за те, що вони, я певен, боролися б проти заміни шила на мило у вигляді ротації нацистів на більшовиків.

Нестор поглянув на Мустафу. Той ствердно хитав головою.

- На звільнені території Москва переселила б купу свого благонадійного народу звідкись з середньої полоси. А на морі жили б відставні радянські генерали. І десь до шістдесятих-сімдесятих Крим став би "ісконно російською землею", де кримців та всіх інших ніби й не було ніколи, - вів далі Махно.

- Для "ісконності" вистачило б одного-двох поколінь переселенців, - додав Мустафа. - Ми не сибірські юкагіри чи кумандинці, яких Росія асимілювала завдяки їх нечисленності та слабкості до алкоголю. Довелося б виселяти.

- Потім, для зручності інфраструктури та суто з господарської логіки, Кримську область офіційно приєднали б до УРСР. Зробив би це, наприклад, який-небудь, Брежнєв. Для Сталіна це був би надто гуманний крок, для Хрущова - надто продуманий. А от для застійного Леоніда Ілліча - якраз.

- І він, до речі, родом же з нашого Дніпродзержинська. Ніби ближче до своїх передав би, - озвався Денис Ярош, який приїхав погостити в Крим на свята з Дніпропетровщини.

- А я тут схиляюсь все ж до Хрущова, - заперечив Зелений. - Він, якось, більш до України прихильний був. Якщо так можна про радянського генсека сказати.

- Може й так... До кінця Союзу був би наш острів "всерадянським пансіонатом", а після розвалу став би, завдяки вже постарілим переселенцям і генералам, музеєм радянської спадщини на самому півдні незалежної України.

- Тобто, все одно хеппі-енд? Не довелося б у 1991 році возз'єднуватися Криму з рештою України? - запитала Катя Григор'єва.

- Не зовсім, - Нестор Махно-молодший підкинув дрів у вогонь, та підвівся на ноги.

Скоро десь над мисом Сарич мають з'явитися перші промені вранішнього сонця. Нестор дивився на схід і думав про те, як дивно іноді може поєднуватися краса якогось регіону з проявами жорстокості людей.

Як, наприклад, могли люди воювати в мальовничих кавказьких ущелинах? Чи на безкрайніх половецьких степах Донбасу? Не кажучи вже про Крим, який завжди хтось хотів зробити "своїм".

Замість того, щоб разом насолоджуватися його Балаклавською бухтою, пляжами Кацивелі чи Феодосії, видами з Ай-Петрі та Байдарських воріт, караїмськими плитами під Мангупом, Долиною привидів на Демерджі, буйною зеленню Великого кримського каньйону, орлами Роман-Кош та дивовижними скелями над Бахчисарайським палацом.

- Не забуваймо про гіпотетичну російську "ісконність" Криму. Після тяжких дев'яностих Росія обов'язково про неї згадала б, - продовжив Нестор. - Скажімо, під час якоїсь політичної кризи в Києві, чи, що більш імовірно, після антикорупційної Коліївщини 2014 року. Моя гіпотеза - останній російський диктатор оголосив би про проведення такої собі військово-патріотичної олімпіади "Русская весна", метою якої було б захистити етнічних росіян в Криму.

- Від кого? - підвів очі Петро Врангель.

- Та від кого-завгодно. Від кримців, які повернулися із заслання. Від турків-османів, які зруйнували Константинополь. Від американців – фундаменталістів лібералізму. Та й від бандерівців і жорстоких українських націоналістів (подивись на Марічку Бульбу — вона п'є лише "Криваву Мері"). Привід би знайшовся.

- І далі що? - запитав хтось.

- А далі, говорячи словами Льва Гумільова, отримали б зигзаг історії. Були б соціальні потрясіння, можливо, війна. Навряд чи від того багатьом людям стало б краще. Але той пасіонарний вибух, який Україна пережила в 2010-х роках, все одно призвів би до повернення до неї Криму. Так вже працює історія – вона може робити якісь звивини та рухати цілі регіони з держави в державу, але у підсумку Ельзас і Лотарингія залишаються у Франції, а Крим – в Україні.

Багато про що того ранку говорили старшокурсники історичного факультету Кримського національного університету імені Лесі Українки. І про те, чи варто було погоджуватися Криму на розміщення американських баз, які спровокували Карибську кризу, і про можливе об'єднання Курултаю з Фолькетінгом кримських німців, і про економічну самостійність кримських комун в порівнянні з областями решти країни.

Вже коли зовсім розвиднілося, Женя Ангел згадав про звернення президента та увімкнув стрім "Махно 24".

- Брати та сестри, - почав глава держави. – Вітаю вас з тридцятою річницею здобуття незалежності України та возз'єднання з Кримсько-українською анархістською республікою. Ми вже відбулися як єдина держава, але процес державотворення триває. Хочу повідомити, що сьогодні, на виконання рішення всенародного референдуму, я підписав акт про приєднання до України Кубанської народної республіки.

***
Няша


_________________________________________________________________________________
Для шаутів:
Кримсько-українська анархістська республіка
http://www.erepublik.com/en/article/-1344-2563145/1/20