[Penguin] Всяка всячина

Day 2,026, 02:18 • Published in Ukraine Ukraine • by Zmenko


У людини я ціную три речі найбільше. Три риси характеру, які, на мою думку, є вирішальними факторами, які визначають, як саме вона вчинить в тому чи іншому випадку. Їх всього три, але всі вкупі вони зустрічаються вкрай рідко.
1) Вміння прощати. Вміння прощати - дуже серйозна річ. Простити людину - це не просто сказати “Я прощаю тебе”, коли вона попросила вибачення. Простити людину - це забути все, що вона тобі сказала чи зробила погане, забути без користі для себе, без помсти.
2) Вміння поставити себе на місце іншого. Прощення людини починається з усвідомлення причин, по яким вона це зробила. Побувати в чужій шкурі, хоча б подумки, інколи буває корисно.
3) Вміння визнавати свої помилки. Мабуть, найважливіша річ, яку я ціную найбільше. Людина, яка визнає помилки, які вона вчинила, та усвідомлює наслідки, які вони спричинили, викликає в мене величезну повагу, адже на це необхідно мати велику силу волі та мужність.
Це так, замість преамбули. Сподіваюсь, воно допоможе зрозуміти глибше суть статті.

Так вже сталося, що в еУкраїні традиційно присутні два абсолютно протилежних, вороже налаштованих табори - “ліберасти” та “поцріоти”. Не буду їх порівнювати, все рівно адекватний та об’єктивний аналіз мені зробити не вдасться. Існує ще третя сила, яку одні визнають, інші не визнають, але мова не про це. Мова про те, що є певне політичне протистояння всередині країни.
Часто чую фрази про те, що у нинішньої опозиції (“ліберастів”) немає іншої мети, окрім як перемога над теперішньою владою (“поцріотами”). Її прихильникам, забігаючи наперед, скажу - “ліберасти” так само хочуть мати стабільно велику Україну на карті, мати хороших та сильних союзників, так само хочуть отримувати фан, так само, як і серед “поцріотів” є ті, основним бажанням яких є насолити “ліберастам”. Можна розвивати цю тему вглиб і вшир, звинувачуючи опонентів у всіх бідах, але... Тут я хочу змінити тему розмови та поговорити про подвійні стандарти.
Що таке взагалі подвійний стандарт? Це певна необ’єктивна оцінка тих явищ, подій, яку можна трактувати, оцінювати по-різному, в залежності від того, з якої точки зору поглянути. Часто використовуються несвідомо, оскільки несуть в собі певну частину інформації, яка нав’язується іншими людьми у відповідності до теперішніх умов.



Приклад подвійних стандартів, які ми можемо помітити в ерепці:

Критика влади - Бугурт опозиції

Здача національних інтересів, прогин під окупантом - Налагодження стосунків з ТВО

Невдача в досягенні передвиборчих обіцянок - Вставляння опонентами палок в колеса

Злив логів - Розкриття правди

Вдалий тролінг - Образа опонента

…

Приклади можна доповнювати, представлені вони далеко не всі. Але суть полягає в тому, що в цій грі політична система настільки полярна, що ці подвійні стандарти вже стали нормою. Вони використовуються однаково часто як “поцріотами”, так і “ліберастами”. А де ж правда? А правда полягає в тому, що її не існує, бо ми всі різні, ми діємо по-різному в залежності від наших поглядів, переконань, ідеалів. Саме тому й не існує абсолютної правди, бо що є гріхом для одного, для іншого є звичайним явищем. Можна лише говорити про ситуативну правду в ракурсі “збрехав-не збрехав”. Приведу традиційний приклад - є лікар і є його хворий пацієнт. Лікар знає, що пацієнту залишилося жити 2 дні, але коли він запитує його: “Лікарю, скільки мені залишилося жити?”, лікар відповідає: “Ви будете жити довго і щасливо, до глибокої старості”. З точки зору ситуації - так, лікар збрехав. Але ця брехня має зовсім інший характер... Звісно, можна казати, що джерелом абсолютної правди є Бог, але це зовсім інша тема для розмови.



Я схильний вважати, що історія має певний циклічний характер і коли теперішні влада та опозиція поміняються місцями, чомусь мені здається, їхня риторика зміниться в діаметрально протилежний бік. Але це лише мої здогадки, надіюсь я ще буду грати, коли це станеться, щоб на власні очі побачити це. А поки я хотів би зрозуміти тих людей, які б’ють проти наказів Міністра Оборони, порушують міжнародний договір між нашими державами. Одразу скажу, що я не підтримую їх дії в повній мірі, однак це гра, хоч на яку й проектується реальне життя, тут немає всіх тих важелів, що й там. Наприклад, неможливо в ерепі змусити людину щось робити. Можна лише заохотити, змотивувати, але не змусити. Відповідно, тут не передбачене покарання за вчинення або не вчинення певних дій, що призвели до негативних наслідків, ну окрім дій рудмінів, і то, не у всіх випадках.
В чому ж причина тоді? На мою думку, в легітимності влади.
Легітимність влади - це добровільна згода народу з наданням влади приймати рішення зобов’язуючого характеру. Фактично, це є визнання влади як такої. Тут слід розділяти легітимність та підтримку дій влади - людина може визнавати владу та її право приймати певні рішення, але може категорично не підтримувати їх.



Легітимність буває трьох основних типів:
1) Традиційна або звичайна - коли люди визнають владу за звичкою, тому що так заведено, тому, що вони так звикли або їх привчили - владу треба визнавати, владі треба підкорюватися.
2) Демократична або раціональна - коли люди вірять в силу виборів як вільного волевиявлення громадян, якими ця влада обирається.
3) Харизматична - коли людям подобаються певні якості, риси характеру в представників влади. Зазвичай має місце певна ідеалізація цих якостей, фанатична віра в їх непогрішимість.
Повернемося до гравців, які б’ють проти владних наказів. Очевидно, що вони не визнають владу, її право приймати доленосні рішення для країни, значить вони ставлять під сумнів її легітимність. А причина цьому банальна - методи утримання влади в своїх руках. Вони банально не хочуть коритися владі Залізних Левів...

Як я вже десь писав, я радий якісним результатам виборів. Я, особисто, визнаю владу, бажаю їм успіху в цій нелегкій справі - керування країною. Я певною мірою радий тому, що Карпет не виграв - тепер у випадку, коли станеться грандіозний фейл, не буде на кого сперти його. Але, як показує практика та події останнього часу, через відсутність вміння визнавати власні помилки та прорахунки, про яке йшлося на початку статті, теперішня влада знайде на кого все сперти - в цьому я майже не сумніваюся.
А поки я пішов за сірниками, до паління Москви (чи Воронежа?) залишилося зовсім мало часу 🙂