Join the new world

Темрява м'яко мене окутала, вона прийняла мене у свої бездонні обійми. Я не знаю скільки я спала чи то пак була без свідомості, але проснулася я явно не там де заснула. Я знову була у Суккуби вдома. І чому після втрати свідомості я потрапляю сюди? Тут що лікарня?

Стоп! А що було до того? Я розумію, що я часто не пам'ятаю чим снідала, але не такі провали. Як то кажуть психологи - дисоціації, сліпі плями у цілісній тканині свідомості. Що ж сталося перед тим, як моя свідомість так нагло витіснила ці спогади у підсвідомість?

Мій наратив, тобто розповідь про власний досвід, зупинила подруга, ввійшовши в кімнату. Першим ділом вона втикнула мені в рота термометр і почала опікуватись мною як маленькою. А почала розпитувати, що сталось зі мною та іншими. Спочатку Суккуб не хотіла розповідати, але я переконала її і дізналася що хотіла. Вона розказала мені усе, хоча й байкар з неї не найкращий.

Ми воскресили дракона і саме тоді я "захворіла". Хоча вона вважає, що це все через відсутність душі. Вона вже перечитала усі книги які мала вдома і знайшла, що гіпотетично мої марення були видіннями стану душі. І дуже швидко я синхронізуюсь з нею і почну відчувати усе, що й вона. А отже помру.

Але це мене хвилювало найменше, бо я переживала за хлопців. Я дізналась, що по дорозі на нас напали якісь фурії, страшні монстри. Хлопці бились хоробро як могли, а от ми змушені були тікати. Проте їх не було вже три дні! Звичайно король орків, дракон та привид не могли пропасти безслідно. Я запропонувала піти їх шукати, але Суккуб сказала, що я надто слабка і повинна дотримуватись чіткого режиму…

Цієї ночі я не дуже добре спала, мене постійно переслідували нав’язливі картинки вогню на лави. Мене кидало в жар та холодний піт. Раптом я почула якісь крики на вулиці, я побігла до вікна і побачила трьох, схожих на бомжів, дуже побитих та подертих друзів. Я просто відчинила вікно і випала з нього, втративши рівновагу. Приземлилась до речі в кущі, що й привернуло увагу прибулих. Коли я відкрила очі вони вже схилялись наді мною, усі в крові. Я аж висолопила язика, крооов. Хочу їсти, та, їсти… Піду поїм…
Ти куди? - спитав здивований Ден, коли я пішла в хащі.
Їсти.
А до холодильника піти, нє? - спитав орк.
Це напевно новий тип дівчат, вони зганяють калорії перед тим як поїсти, щоб не погладшати, - хіхікнув дракон.
Ой всьо! - сказала я.
Ми таки пішли на кухню, ще й розбудили чорта. Ми накинулись на хлопців з питаннями, але перед тим заварили всім по чашці ромашкового чаю. Ростя почав розказувати що з ними сталося. Його розповідь була вражаюча, справжній бесцеллер. Справжній бойовик породжує справжніх героїв, наприклад Дена. А й справді я тільки зараз зауважила, що він змінився. З якоїсь примари він перетворився на примарного воїна - Carpathian Jiraiya. Тепер він може легко керувати матеріальними предметами, він тепер протюнінгований привид!

Хлопці були пошарпані після такої бійки й ми вирішили розійтися і відпочити до наступного вечора. Ми з Суккуб вирішили не розказувати, що я була в відключці кілька днів. Проте Дракон сам зауважив, що зі мною щось не так. Ми спихнули це на простуду, на сучасні віруси і медицину, але це його не переконало й ми були змушені усе розказати. Його наша розповідь не втішила і він вирішив щось рішати, а от що він порішав я розкажу потім...