Join the new world

Я почула якісь звуки й почала повертатися із забуття та темряви. Усе тіло пекло й боліло. Я ледь відкрила повіки, світло вдарило в очі й я зажмурилась. Зробивши велике зусилля підняла голову й оглянула, де я знаходжусь. Усе двоїлось й сприймати було дуже важко. Проте я розгледіла світлицю досить пишно оздоблену й нарешті зрозуміла, що лежу на ліжку. Раптом над мною схилилось чотири обличчя, я від неочікування відкинулась назад й прикрила очі. Коли я знову їх відкрила чотири обличчя перетворились на два й це були Ден й Суккуба. Вона дала мені щось випити і це щось обпекло мені горло, але додало сили.

Я прийшла до себе й оговталась від сну. Роздуплившись, я сіла й посміхнулась демониці. Я страшенно рада її бачити, а от себе в дзеркалі не дуже.


- Скільки я була у відключці?
- Чотири доби.
- Що??!! - я була в шоці. Це ж що зі мною мало статись щоб я настільки відрубалась? Хто на мене напав та що зробив? І як я опинилась тут?

В моїй голові роїлись безліч питань, немов бджоли у вулику. Та зараз мені було не до них, я повинна була привести себе в порядок. Я з острахом підійшла до великого дзеркала, яке б побачивши одразу обступили дівчата з крутими телефонами, й побачивши жахнулась. Здається я навіть закричала. Я була в рожевому платті. Я в платті. Рожевому. Імпосібль. Я розвернулась до моїх дружбанів та взявшись руки в боки, сухо мовила: “Де мій одяг?”. Вони мовчки показали на купку попелу в кутку. У мене стався інсайт, тобто мене осінило, й я пильніше глянула на себе. Моє тіло було покрите подряпинами в деяких місцях ще йшла сукровиця. Я виглядала жахливо, а вони мене в сукню вирядили. Вони, що думали я вмру?


- Ми вже й не сподівались, що ти прокинешся. Ти так довго була без жодних відчуттів, я знаю, що вампіри не вмирають, але так вийшло. Твоє тіло й так досить швидко лікується.
- Дай мені нормальний одяг.

Тепер можна було й поговорити. Адже прийшла я сюди дракона рятувати, а не себе. Хоча щодо себе я сильно сумніваюсь, бо себе я могла тільки угробити. Там були ще й інші душевні переживання, але щоб сильно не затягувати перейду одразу до головного.

- Ми того… чого прийшли. У нас є друг…
- Ден мені усе вже розповів. Засоби є, але хочу попередити, що це надзвичайно небезпечно. Ти зараз скажеш: “Хоспаді, в мені небезпека тече”. Повір що це щось страшніше.
- Ой всьо.
- Мені здається, чи це був сарказм? - сказала Суккуба й ми обоє голосно зареготали. Це була наша фішка. У нас багато фішок і коронних фраз.
- Лади, що там треба? Тік давай коротко і ясно. Інгредієнти, ритуали, симптоматика?
- Річ привида, кров орка і душа.
- Яс-не-нь-ко. - по складах вимовила я. А Ден співчутливо подивився на мене, у нього то було більше часу на обробку цієї новини, - Чуднінько. Мені треба план.
- Зелений чи ти маєш на увазі покроковий список?
- Обох загорніть, будь ласка.
- Вам з собою чи тут будете…?
- З собою.

Під вечір ми вже виходили з будинку демониці. Перед нами лежала довга дорога. Ми вже пройшли чималу відстань, як почули, що нас гукають. Суккуба бігла за нами з невеличким наплічником. Догнавши нас, вона сказала, що їй скучно сидіти дома й вона хоче нових хлопців, бо старі новими не стають, навіть якщо їх випрати з Ласкою.


Найперше ми вирішили знайти річ примари, адже Ден розказав нам про перстень, який був похований з ним. Отож ми посунули на цвинтар. Адже місцезнаходження інших речей наш забудько не знав. Не здивуюсь, якщо він і могили своєї не знайде.

Прийшовши туди, я почала збирати квіти на вінок, адже дівчина в мені таки живе. Ми ходили туди сюди за Деном сподіваючись, що він знає куди йде.

- Куди ти йдеш?
- Не знаю, я за вами йшов.

Це як і прогнозувалось ні до чого не призвело. Ну хіба що до того, що я сплела вінок й ходила з ним на голові. Цвинтарі квіти такі гарні, а головне ніколи не в'януть. Ми ще трохи побродили й вирішили шукати притулку в якомусь склепі, щоб пересидіти день.

Ми вже просиділи годин п'ять, як раптом щось сказало:”Еееее”. Ну знаєте, як футболіст Шевченко. Екання знову повторилось і в кінці склепу почався якийсь рух. Усе відбувалося дуже повільно, щоб там не було воно слоупочило. Я виглянула надвір, обпеклась й знову заховалась, паруючи в холоді склепу. Кожні 20 хвилин невдоволений клич доносився з темряви. Знову вона на мене нападає. Ми притиснулись до стіни біля входу й щоразу готувалися чкурнути подалі.


Наближався вечір, рух почав пришвидкуватись. До того часу ми дізналися з написів, що тут похоронений Praporshchyk, якого вбив власний прапор. Спочатку проломивши череп, а потім задушивши. Цього разу воно заревло й почало виходити з дикими воплями. Ми побачили що це зомбі, яке дуже швидко набирало швидкість і рухалось до нас. Ми заверещали, вгадайте хто найголосніше? Й вилетіли зі склепу. Ми бігли зі швидкістю вітру, проте я зачепилась за щось й впала, боляче вдарившись головою об кам'яну плиту. Піднявши голову догори я побачила, що лежала якраз на могилі Дена.

Ми почали відсапуватись від бігу й роздумувати хто ритиме яму, адже лопата була тільки одна. Наш любий привид відкосив сказавши, що матеріальні предмети йому тримати важко і взагалі йому боляче сприймати, що він помер й дивитися на свої кістки. Тому ми мали це питання самі.

- Ну давай порішаєм, як справжні чоловіки.
- Давай!
- Чу-ва папір, чу-ва що хочеш!
- Блін. - так сі стало, що доля повернулась дупцьою до чортика і її впрягли в роботу.

Викопавши яму й відкривши труну, яка вже майже згнила, ми зняли перстень і не втрачаючи й секунди попрямували в наступне місце призначення.

Тепер ми мали дістати оркової крові. Ну й логічний висновок, що шукати її треба в орковій долині. Дорога знову пролягала через ліс. Цього разу ми трималися стежки й старалися пересуватися дуже швидко. Проте щось пішло не так й ми опинилися у сітках. Після годинного висіння верх ногами до нас навідались гості, які зв'язали нас й принесли до свого табору. Це виявились темні орки канібали. І вони вирішили поласувати нами на вечерю. Ден цього разу втік.



Ми з Суккуб були прив'язані до стовпів й споглядали як орки розкладають багаття та точать ножі. Головний орк, який був темно-синього відтінку, а через обличчя у нього виднівся білий шрам. Він щомиті поглядав на нас страшно усміхаючись. Він підійшов до нас та вийняв свого ножа. Його холодне лезо обпікало мені горло й ключиці. Орк насолоджувався процесом, я ж натомість зажмурила очі. Зовсім не очікувано знущання припинилося й недалеко почувся гамір....





Для шаутів:
[ЧУВ] Місія "Розрита могила"
https://www.erepublik.com/uk/article/-1344-2562127/1/20