Join the new world

Короткий день добігав кінця. Той хто встиг запастись харчами і зброєю за час світла, оглядаючись по сторонам ховалися у хатини. Вони знали, темрява наближається дуже швидко і забирає усіх, хто забарився. Тому люди з поспіхом ниряли в середину маленьких кам'яних будиночків де укривалися до кінця ночі. Вони вже не вірили, що буде краще життя. Ті, хто ще пам'ятали старі часи казали: "А ми думали тоді було погано, а тепер маємо, що заслуговуємо!".
Сонце вже сідало. Воно розсипало своє проміння і пестило стіни потемнілих будиночків. Небо вигравало різноманітними барвами. То ставало кольору польових фіалок посеред троянд, то переходило до пекельного відтінку і здавалося, що попав ти в пекло за всі гріхи народу твого і всього людства колись жившого і нині живучого. Ось ще трішки і вогонь, який охопив небеса, перейде й на ліс. У цей час ліс ставав місцем найбільших сутичок за виживання. У ньому водились небачені істоти, а як з ними боротись ніхто не знав.



Листя зайнялось. Воно тріпотіло на вітрі і шепотілось про щось з ним. Чи то сміялось, чи то плакало за людей, які так нещадно старались вижити при тому зіпсувавши все чого торкалися. У лісі запанував золотий вечір. Палаючі листочки освітлювали кожен куточок хащів. В траві виблискували останні промені світла, надходила ніч. Небо усіялось зорями, ніби хтось через сито розсипав зоряну муку. Великий та круглий місяць лагідно усміхався землі. Це був його час і він таки вмів його використати з розвагою. Він ще не дійшов повної фази, але через кілька ночей усі жителі лісу будуть танцювати під його дудку.
На короткий час у лісі запанувала тиша, тільки вітер тихенько перешіптувався з кимось. Та ось з-за кущів почулось ричання. Воно проймало до самих кісток, було глибоким і затяжним. Це був заклик до початку нічного життя, тому що нарешті настала темрява. Можна було вийти зі своїх денних схованок і йти на полювання.



Посеред дерев темніла фігура дівчини. Вона була невисокого зросту і загорнута в плащ. Постать сперлась на дерево і важко віддихувалась. Її подих проносився між деревами привертаючи небажану увагу. Дівчина ще не відійшла від тривалої погоні, серце шалено билося в грудях намагаючись розірвати її і втекти подальше від лісу.
Лишень перевела трохи дух, як позаду хруснула гілка. Хтось непомітно підкрадався і вже уявив смак свіжого м'яска та випустивши з себе звук мявчання-ричання він видав себе. Його сніданок обернувся. Від несподіванки на мить присівши, кусок м'яса підстрибнув і дряпанув подальше від переслідувача. Крикнувши: "Ну ні! Знову!!" , - вона перестрибнула через кущ ожини. Те що побігло слідом за здобиччю нагадувало велику волохату макаку зі зміїними зубами та роздвоєним язиком. Чомусь, вона гарчала, можливо, це був крик розчарування. Мавпа незграбно переслідувала дівчину в плащі. Її кінцівки розсувалися в різні сторони через що вона часто перечіплялась за дерева. Сьогодні була не її ніч. Потворна тварина сповільнила біг, вона зрозуміла, що м'ясо надто швидко ганяє. Але саме м'ясо, це аж ніяк не заспокоїло. Бо законом цього лісу був, якщо вже раз став для когось сніданком, то й для всіх інших ти також будеш сніданком.