Join the new world

Це було 18 липня 2014 року. З тої пори, як люди почали "мирно" жити, світ дуже змінився. Він не став кращим, а навпаки був темним і непривітним. Люди стали звірами, притримувались інстинктів. Тільки одиниці намагались щось виправити. Та це вже було майже неможливо. Ці, здавалося б розумні створіння, винищували природу та забруднювали її. Довго вона терпіла знущання брата старшого. Але таки увірвався їй терпець. І вона дала відсіч. Почалась війна за виживання. Дехто пішов у темряву. Це було славнозвісне підпілля. Тут усі були рівні між собою і перед природою. Не було рангів і класового розподілу, ти або хотів вижити, або залишався на одинці зі своїм ворогом. Третього дано не було.
Самим страшним і нездоланним противником залишилась Смерть, та й вона пошкодувала повстанців і подарувала їм другий шанс. Вона дала їм саме дороге, що у неї було в запасі. Віддала вічність. При умові, що коли прийде час вони підуть і не намагатимуться перехитрити її. Люди хапались за кожний шанс вижити, тому й така пропозиція їх задовольнила. Але вічність не була безкоштовним подарунком, усі хто готовий був прийняти її мав змінитися, а от як змінитися вирішувала сама Смерть. Вона дала початок новим, ніким не баченим цивілізаціям. Розумним, не знаючим болі та жалю. Вони стали іншими.



До людей перейшли тваринні інстинкти. Вони стали схожими на тварин і перейняли навики виживання у них. Найпершим, що змінилося був зір. Він став кращим та й тепер можливим стало бачення в темноті. Немов у кішки світились їхні очі і звужувались зрачки. Великі зелені очі перестали бути рідкістю. Їхній погляд заворожував, він був таємничим та дечим магічним. Той, хто раз побачив цей погляд, ніколи не забуває його. Він манить його, вабить і кличе впасти в його обійми, перейняти такий же облік та стати невразливим для темряви.



Темрява поглинала все. Хто був не пристосований до неї не доживав і до ранку. А той хто і пережив ніч, далі спокійно спати вже не міг. Він шукав нові способи виживання, але всі вони сходилися до вибору прийняти вічність...
Темрява - це те чого ми боїмось найбільше. Ми боїмось залишатись самотніми посеред незвіданості. Вона лякає нас тим, що ми не знаємо хто саме ховається у ній. Опиняючись в середині темноти серце калатає з шаленою швидкістю, метушиться в середині, б'ється в тілі наче пташки в клітці. Душа тікає в п'ятки, сподіваючись, що вони допоможуть їй втекти, але ноги починають тремтіти і підкошуватись. Тебе обливає холодним потом, дихання уривчасте. В легенях закінчується повітря, а вдихнути нового немає сили. Ти стоїш, як вкопаний, а звірі, які зачаїлись в кущах, йдуть на запах страху. Тебе нікому спасти. Ти чуєш ричання звідкись позаду, чиїсь скажені очі дивляться на тебе. Ти відчуваєш теплий, але водночас пробираючий холодом, подих собі в потилицю і розумієш сьогодні ти станеш чиєюсь вечерею. Ти просто м'ясо...